Смекни!
smekni.com

Характеристика преторського права у Римі (стр. 4 из 4)

Юліанська редакція едикту не збереглась, але завдяки кодифікації цього едикту і в основному досить широким коментарям Гая, що дійшли до нас (також коментарі Ульпіана, Павла), стало можливим відновити і текст розташування постанов і формул, що містились в едикті.

Наявність коментаря Гая також до провінційних едиктів – edictum provinciale – змушує припустити, що Юліан кодифікував не тільки едикт міських преторів, а й едикт провінційних правителів.

Едикт преторів для перегринів залишився, певно, без кодифікації.

Якщо джерела говорять лише про один едикт, то це певно виникло внаслідок урівняння в 212 році юридичного положення усіх вільних жителів імперії, для яких едикти втратили будь-яке значення.

Едикт складався з певної кількості (точне число досі не встановлене через інтерполяційні роботи подальших років) титулів невеликого об’єму з заголовками (de judiciis, de rebus creditis та інші) та охоплювали дві частини. В головній частині були опубліковані окремі моменти та пункти позовів, clausube edictales, в додатковій – наведено типові формуляри позовів.

До негативних аспектів едикту можна віднести те, що в ньому не було однієї певної системи, через те, що його склад був зумовлений історично і тому не міг мати певної предметної системи у розташуванні, адже він складався протягом століть.

Розташування норм в ньому було зумовлено реально існуючими на кожному окремому етапі своїх специфічних правових відносин та норм права, що регулювали їх.

Зміст едикту виходив при республіці із компетенції (officium) судових магістратів та встановлювався ними по їх переконанню і відповідно до поточної політики пануючого класу.

Все сказане мною дає можливість зробити такі висновки стосовно кодифікації преторських едиктів:

1) серед причин доцільно виділити суб’єктивні та об’єктивні

2) прийняття єдиного едикту мало як позитивні тк і негативні наслідки. До позитивних можна віднести об’єднання (систематизацію) едиктів різних частин імперії, приведення їх в єдиний документ, усунення абсорбування найкращих положень. А негативним було те, що припинилась діяльність преторів та вдосконалення системи права.

Це були найголовніші положення, що стосуються систематизації преторського едикту.

Висновок

В результаті проведеної мною роботи я зміг дослідити найголовніші положення, що стосувались претора як посадової особи і його місце в системі державних органів Древнього Риму, також я розкрив сутність правотворчої діяльності претора. Зважаючи на все те, що було викладено в моїй роботі я можу зробити наступні висновки:

1) претор (як міський так і перегринський) посідав одну з найважливіших посад у магістратурі римської держави

2) не маючи права законодавчої влади та права творити нові норми права чи змінювати існуючі, претор своєю владою (imperium) фактично змінював чи створював норми права тим самим іноді “конфліктував” з квіритським правом

3) преторське право є живим голосом цивільного права римської держави

4) якщо умовно пояснити правотворчу діяльність претора по зміні права, то можна сказати так “старе русло ніхто не засипав, воно залишалось, але поруч утворювалось нове, по якому текла вода, а старе просто саме по собі засихало”

5) кодифікація преторського права була об’єктивно зумовлена, але не слід забувати і про суб’єктивні аспекти – посилення влади імператора і централізацію державної влади

6) преторське право внесло один із найзначніших вкладів у вдосконалення римського права. Можливо саме завдяки йому римське право змогло досягнути такої ідеальності, деталізації та досконалості і продовжує існувати вже більше двох тисяч років.

Список використаної літератури

1. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів – 2-ге видання, перероблене та доповнене.-К.: “Ін Юре”, 2003. – 584с.

2. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього Світу: Навчальний посібник у 2-х т. – Львів: “Сполом”, 1999 – т.2: Історія держави і права Стародавнього Риму – 180с.

3. Хутиз М.Х. Римское частное право под. ред. С.А. Чибиряева. М.: “Билина”, 1994 – 170с.

4. Бирюков Ю.М. Государство и право Древнего Рима. – М., 1969

5. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М., 1969

6. Катрич В.М. Держава і право Стародавнього Риму. – К.: Вид-во Київського університету, 1974

7. Новицкий И.Б. Римское право. – Изд. 6-е стереотипное. – М., 1998 – 245 с.

8. Римское частное право: учебник/ под ред. проф. И.Б.Новицкого и пров. И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 2000. – 448с.

9. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 267 ст.

10. Юридична енциклопедія: в 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. Енцикл.”, 1998.

11. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. – К.: Атіка, 2004. – 616с.


[1]Cicero, Ad Atticum VI.I.15