Практичне значення одержаних результатів
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлені основні проблеми охорони авторських прав на літературні та художні твори, розміщені в мережі Інтернет, та запропоновані шляхи їх вирішення як на національному, так і на міжнародному рівні. Одержані теоретичні та практичні висновки повністю готові для використання органами законодавчої та виконавчої влади України для цілей формування державної політики у сферах зв’язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод в цих галузях.
Отриманий теоретичний доробок може служити підґрунтям для подальших теоретичних та прикладних досліджень з проблем взаємного впливу інформаційних технологій та авторського права. Результати дослідження можуть також бути використані авторами, програмістами, державними службовцями, суддями, викладачами, підприємцями та співробітниками організацій, що здійснюють управління майновими правами авторів на колективній основі.
РОЗДІЛ 1
ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ
АВТОРСЬКОГО ПРАВА
1.1. Інтернет: історія створення, будова та можливості
Інтернет, всесвітнє об’єднання інформаційних мереж та прообраз “інформаційної супер-магістралі”, курс на створення якої взято урядами світу, було започатковано Міністерством оборони США наприкінці 60-х з метою забезпечення передач команд вогню від командного центру до пускових ракетних установок у випадку виходу з ладу всіх інших засобів зв’язку. Для цього було створено Агентство з проекту прогресивних досліджень (ARPA). Його завдання було згодом розширено до створення системи, яка б надавала можливість доступу до всіх наявних на той час обчислювальних ресурсів Сполучених Штатів багатьом користувачам одночасно. Результатом діяльності Агентства стало створення мережі, яка отримала назву ARPAnet.
Існування цієї мережі, що об’єднала головні обчислювальні центри країни, та використання технології передачі інформації, поділеної на автономні пакети, дозволило розпочати роботи по створенню гнучкої структури, до якої могли б входити комп’ютери будь-якого типу. Використання їх “спільної мови” – протоколів TCP/IP, які швидко сприйняли військові у своїй окремій мережі MILnet та університети, було підтримано Національною науковою фундацією (NSF) при створенні п’ятьох великих обчислювальних центрів, обладнаних супер-комп’ютерами, з метою забезпечення доступу всієї наукової громадськості країни до інформації, що містилась в цих комп’ютерах. Згодом всі найбільші університетські обчислювальні центри були підключені до мережі, створеної NSF, яка стала “скелетом” для всіх цих менших мереж. Починаючи з цього часу, став можливим доступ до будь-якої точки мережі за допомогою будь-якого підключеного до неї комп’ютера.
З метою підтримання діяльності мережі NSF та розширення її можливостей, 1987 року права по управлінню нею були надані таким приватним інвесторам, як Merit Network Inc., IBM та NCI. 1992 року NSF відкликала свої інвестиції у “мережу мереж”, відкривши таким чином шлях іншим джерелам її фінансування.
Сьогодні Інтернет перетворився на повсякденний засіб передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планеті.
Які ж послуги пропонує Інтернет своїм користувачам? Таких послуг, або сервісів, вісім:
1) E-mail (електронна пошта). Електронна пошта дозволяє користувачам, які мають електронні адреси, спілкуватися таким же чином, як і за допомогою звичайної пошти, з тією різницею, що послання досягає адресата у лічені хвилини після відправлення.
На практиці це виглядає так: повідомлення потрапляє на поштовий сервер – потужний комп’ютер – відправника (у випадку приватної особи або невеликої компанії, це звичайно буде сервер фірми, яка надає послуги з доступу до Інтернету, – провайдера), звідки воно по каналах зв’язку надсилається до поштового серверу отримувача, який, в свою чергу, зв’язується із своїм сервером, звертається до своєї поштової скриньки і отримує повідомлення. Неправильно адресоване послання, як правило, автоматично повертається до серверу відправника, який пізніше знаходить його у своїй поштовій скриньці.
Кожної секунди у всьому світі через Інтернет надсилається біля 4 тис. повідомлень електронної пошти. [1]
2) The World Wide Web (WWW або Web). WWW є одним з найзручніших для користувачів засобом пошуку та розповсюдження інформації в Інтернеті, створений 1991 року. Він робить можливим зручне звернення до інформаційних ресурсів Інтернету завдяки використанню гіпертекстових ланок, які містяться у матеріалах, розміщених на Web-сайтах.
Web-сайт являє собою своєрідний “майданчик”, “вузол” у гігантській “павутині” WWW, здатний містити тексти, графічні зображення та звуки. Сайти створюються за допомогою комп’ютерної мови HTML, сумісної з усіма існуючими програмними платформами.
Процес доступу до Web-сайту було описано одним американським судом наступним чином: “Будь-який користувач Інтернету може отримати доступ до будь-якого сайту, яких існує, ймовірно, сотні тисяч, шляхом вводу в комп’ютер адреси в Інтернеті, яку вони шукають. Користувачі Інтернету також можуть здійснювати пошук в Інтернеті з тим, щоб знайти Web-сайти, що стосуються зазначених сфер інтересів. Через телефонні лінії користувач підключається до Web-сайту, і цей користувач може отримувати будь-яку інформацію, яку було розміщено на Web-сайті... Користувач може також взаємодіяти з цим Web-сайтом та посилати на нього повідомлення. По підключенню до Web-сайту інформація передається електронним чином до комп’ютера користувача та швидко з’являється на екрані... Ця передана інформація може легко бути завантажена на диск або послана на принтер”.
Сайти пов’язані між собою численними гіпертекстовими ланками. Така ланка, яку звичайно позначують підкресленим, взятим в рамку або виділеним іншим кольором словом, відсилає користувача до іншого інформаційного матеріалу, який знаходиться на цьому ж або іншому сайті.
Таким чином, WWW являє собою надзвичайно корисний для його користувачів інструмент, який дозволяє їм “ковзати” по Інтернету, “перестрибуючи” з одного серверу на інший і проглядаючи різноманітні тексти та зображення.
Сьогодні в Інтернеті існує кілька сотень тисяч Web-сайтів, і їх кількість нестримно зростає.
3) Telnet (дистанційний доступ). Telnet, не будучи зручним для звичайних користувачів інструментом, дозволяє здійснювати повний або частковий контроль над віддаленим комп’ютером за допомогою іншого комп’ютера. Незважаючи на те, що цей сервіс був досить популярним на початку існування Інтернету, зараз він використовується переважно інформаційними службами, які роблять доступними для користувачів Інтернету інформаційні системи, працюючі на основі інших пошукових систем (наприклад, Бібліотека Конгресу США, туристичні агентства, банки, тощо).
5) Gopher. Будучи чимось середнім між F.T.P та WWW, Gopher являє собою першу спробу об’єднати різноманітні мережеві ресурси. Разом з Telnet та F.T.P., двома іншими сервісами Інтернету, що дозволяють створення “електронних бібліотек”, доступних широкому загалу, Gopher поступово уступає місце WWW, який об’єднує та розширює функції кожної з цих послуг.
6) Списки розсилки. Список розсилки – це список користувачів Інтернету, які бажають обмінюватися інформацією та ідеями з певного предмету. Іншими словами, такий лист є об’єднанням людей, що існує для збору та розповсюдження інформації, яка надходить з їх персональних комп’ютерів. Список розсилки може створити кожний користувач. Для того, щоб потрапити до списку, користувачі мають надіслати електронною поштою його менеджеру стандартне повідомлення про своє бажання стати “передплатником” списку.
Принцип, за яким діє список розсилки, дуже простий. Кожне послання, що надходить на адресу списку, автоматично пересилається електронною поштою всім користувачам, включеним до нього. Ніщо, звичайно, не заважає кожному з користувачів ініціювати індивідуальне листування з будь-яким іншим користувачем, електронну адресу якого він побачив у списку.
7) Дискусійні групи (групи новин). Метою дискусійних груп також є обмін інформацією та ідеями з певного предмету, і такі групи може створити кожен з користувачів Інтернету. Але, на відміну від списків розсилки, вони не використовують електронну пошту для розповсюдження інформації. Дискусійну групу може бути порівняно з дошками оголошень, на яких люди читають оголошення інших та розміщують свої власні.
Центрального серверу дискусійної групи не існує. Його роль грають тисячі серверів, кожен з яких містить копію “дошки оголошень” та вносить до неї зміни відповідно до одержаних нових повідомлень користувачів. Ці сервери синхронізують свою роботу кілька разів на добу згідно з діаграмами надходження інформації, які складаються їх адміністраторами.