Смекни!
smekni.com

Реквізиція та конфіскація як спосіб виникнення державної власності (стр. 3 из 4)


2. Підстави виникнення права державної власності.

Державна власність виникає різними способами (юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності стала націоналізація засобів виробництва. А надалі державна власність поповнювалась переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди.

1. Націоналізація - це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Одночасно з націоналізацією здійснювалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. Націоналізація - це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах). Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об"єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників - капіталістів, поміщиків. царської сім"ї, церковних організацій без грошової чи іншої компенсації.

2. Головним джерелом національного багатства, у тому числі нагромадження державної власності, безперечно, є виробнича діяльність трудових колективів. Матеріальні цінності з моменту їх створення на державних підприємствах надходять у державну власність. Розширене відворення є первісним способом виникнення права державної власності.

3. Похідним способом виникнення права державної власності служать угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (оплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств і організацій, окремих громадян). Укладення договорів між державними підприємствами фактично є засобом не збільшення державної власності, а лише перерозподілу матеріальних благ. Найпоширенішими є договори на закупівлю сільськогосподарської та іншої продукції у колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), зовнішньоторговельні договори. Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна, коштів від випуску лотерей, облігацій державної позики, цінних паперів.

4. Певну частину державної власності складають податки, мито з КСП, кооперативних та інших громадських організацій, окремих громадян. Наприклад, податок на прибуток недержавних підприємств і організацій, з доходів робітників і службовців, громадян - суб"єктів підприємництва, з доходів інших категорій населення; стягнення мита за розгляд справ у суді і арбітражі, здійснення нотаріальних дій; грошові збори з власників транспортних засобів, продавців на "колгоспних" ринках, з громадян за вивіз окремих товарів за кордон, обмін іноземної валюти, офрмлення приватних міжнародних поїздок.

5. Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції і конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення.

Реквізиція - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна. Можлива вона лише у випадках і порядку встановлених законодавством України (ст. 141 ЦК України); застосовується у період війни, стихійного лиха, масових епідемій тощо. У практиці зустрічається досить рідко. У сучасних умовах застосовується особливий вид реквізиції майна, яке не може належати громадянам на праві власності, але придбане при відсутності правопорушення. Так, відоповідно до ст. 143 ЦК особам, у яких вилучено за постановами органів дізнання, попереднього слідства прокуратури або суду дорогоцінні метали і коштовні камені, що є валютними цінностями, у рвзі їх засудження без конфіскації майна або винесення виправдовувального вироку, або закриття кримінальної справи вилучені цінності повертаються у натурі чи відшкодовується їхня вартість. При застосуванні останнього варіанту якраз матиме місце реквізиція.

Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення (ст. 141 ЦК). Правопорушення, за які застосовується конфіскація, визначаються кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством. КК України передбачає застосування конфіскації за здійснення корисливих злочинів (розкрадання державного і громадського майна, крадіжку особистого майна громадян, грабіж, розбій, шахрайство тощо). Відповідно до ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення може застосовуватись конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об"єктом адміністративного правопорушення (наприклад, при порушенні правил полювання, занятті забороненим промислом, незаконних операціях з іноземною валютою і платіжними документами, порушенні митних правил). У цивільному законодавстві, у статтях, які встановлюють санкції у вигляді безоплатного стягнення майна у доход держави за допущене правопорушення, не застосовується термін "конфіскація". Проте, на наш погляд, можливість стягнення майна у доход держави при визнанні угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за правилами ст. 49 ЦК України необхідно розглядати як цивільно-правову конфіскацію.

Кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством, а також іншими галузями законодавства у багатьох випадках передбачається застосування до правопорушників штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум. При стягненні їх у доход держави також поповнюється державна власність.

6. Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Так, відповідно до закону (ст. 137 ЦК) майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходить у власність держави за рішенням викрнавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу (щодо безхазяйного майна колгоспного двору - за заявою колгоспу). Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської Ради народних депутатів. Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявлення власника привилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв"язку із сплином позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються у випадках, коли власник відомий, але з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім.

Майно, визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховується безпосередньо у Державний бюджет (грошові суми в українській або іноземній валюті, платіжні документи, облігації і т. ін.), а певне майно в період існування СРСР реалізувалося у порядку передбаченому Положенням про порядок обліку, оцінки і реалізації конфіскованого безхазяйного майна, майна, яке перейшло за правом спадкування до держави, і скарбів, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 29 червня 1984 р. Це положення не поширювалося на невитребуване від органів зв"язку майно, відправлене посилками, бандеролями, листами, грошовими переказами, на невитребуваний багаж на транспорті і деяке інше майно, порядок обліку і реалізації якого визначається спеціальним законодавством.

Серед майна, яке може бути визнане безхазяйним, зустрічаються різні об"єкти, утому числі і жилі будинки. Визнання їх безхазяйними здійснювалося з додержанням відповідних положень інструкції Міністерства юстиції УРСР і Міністерства фінансів УРСР "Про порядок визнання будівель безхазяйними і безгосподарно утримуваними". Сьогодні такі випадки є рідкісними.

Визначення майна безхазяйним і навіть наступна його реалізація не виключає можливості пред"явлення відповідних вимого власником (правонаступником), який після цього об"явився. Він має право вимагати від органу, рішенням якого майно визнане безхазяйним, повернення майна або грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв"язку з цим витрат. Спори щодо таких вимог можуть розглядатися у судовому порядку з додержанням правил про позовну давність.

7. З додержанням правил ст. 138 ЦК у власність держави може перейти знахідка - майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загубену річ, зобов"язаний негайно повідомити про це особу, що її загубила, повернути їй знайдену річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до виконкому селищної, сільської Ради народних депутатів, а коли річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація не виявивши у двотижневий строк законного володільця, негайно повинна здати загублену річ міліції або виконкому. Органи транспорту зберігають і реалізують здані їм речі відповідно до діючих на транспорті правил. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протягом 6 місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не вимагається спеціального судового чи іншого рішення.

Окрему статтю у ЦК (ст. 139) присвячено правовим наслідкам виявлення бездоглядної худоби. Вона встановлює обов"язок громадянина, який затримав бездоглядну або приблудну худобу, негайно повідомити про це власника і повернути йому худобу або повідомити у 3-денний строк міліцію чи виконком селищної, сільської Ради народних депутатів про цей факт. Вказані органи вживають заходів до розшуку і на цей час передають худобу на утримання і у користування найблищому радгоспові чи колгоспові. У випадку невиявлення у встановлені цією статтею строки власника (протягом 6 місяців - власника робочої або великої рогатої худоби і 2 місяці - власника дрібної худоби з дня прийняття її на утримання) худоба переходить безоплатно у власність колгоспу, а худоба, що утримувалась у радгоспі, - у власність держави і включається до складу майна цього радгоспу (сьогодні КСП).