Смекни!
smekni.com

У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу (стр. 26 из 286)

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.

Прослуховування телефонних та інших переговорів, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду.

Недоторканність особистого (приватного) життя — система гарантій захисту прав людини, яка включає охорону таємниці телефонних розмов, особистих письмових документів і листування, таємниці інтимного та іншого сімейного життя й способу існування, заборону на збирання та розповсюдження інформації про особисте життя людини без її згоди, протидію свавільному втручанню державних органів та сторонніх осіб в житло людини та її життя.

Особисте життя, на думку цивілістів,— це поведінка особи за межами її роботи, навчання та громадської діяльності. Тим самим життя людини ніби поділяється на дві сфери: особисте життя і життя суспільне.

До сфери приватного життя Конституція України відносить будь-яку конфіденційну інформацію про особу, тобто інформацію, яку не допускається збирати і розголошувати про особу без її згоди, крім випадків, передбачених законом.

Тобто сфера особистого життя — це комплекс різних обставин існування людини й інформації про неї, якому вона сама надає статусу конфіденційності, закриваючи його для стороннього нагляду та втручання, це така сфера, де людина сама визначає, що і в якому обсязі вона може оприлюднювати, а що ні, сфера, де людина, образно кажучи "сама собі законодавець".

На наш погляд, у сфері приватного життя людини можна виділити кілька аспектів:

— конфіденційність самої сфери існування людини — недоторканність житла ("мій дім — моя фортеця") чи то іншого володіння особи, приватність робочого місця, певних відділень салону автомобіля чи іншого транспорту, приватність речей, що знаходяться при людині;

— конфіденційність медико-біологічних обставин життєдіяльності людини — інформації щодо здоров'я і фізичного розвитку людини, наприклад даних медичних аналізів та лікарських рецептів, відомостей про результати досліджень ДНК на предмет наявності спадкових хвороб, інформації щодо анатомічних чи фізіологічних особливостей людини ("тілесна приватність");

— конфіденційність інтимного і сімейного життя людини — сфери кохання, переживання, інтимних стосунків, інформації щоденників, листів (збережених чи навіть не відправлених), не призначених для оприлюднення, присвячених певній особі віршів, відомостей щодо статевого та іншого інтимного життя тощо;

— інформаційно-комунікаційна конфіденційність — недоторканність як безпосереднього особистого спілкування з іншими людьми (розмов віч-на-віч), так і спілкування шляхом використання поштово-телеграфних, телефонних, комп'ютерних та інших технічних комунікацій, неприпустимість протизаконного збирання, накопичення і використання будь-якої конфіденційної інформації про особу без її згоди.

У визначенні сфери приватного життя людини можливо виділити як об'єктивний критерій — ті обставини, втручання в які з боку державних органів у примусовому порядку недопустимо (органи влади і її посадові особи можуть лише те, що передбачено законом, все інше недопустимо), так і суб'єктивний критерій, який дозволяє кожній людині самій визначати межі конфіденційності інформації про себе (одна людина категорично проти друку її фотографії в засобах масової інформації, інша, навпаки, може надати згоду на друкування еротичних знімків і навіть більше, заробляти цим на життя).

Там, де є об'єктивні чи суб'єктивні ознаки конфіденційності інформації про особисте життя, доступ до такої інформації може мати місце лише в двох випадках: з дозволу людини; в примусовому порядку, але ж лише в визначених законом випадках, за наявності передбачених для того приводів і підстав і лише в передбаченій законом формі.

Сфера особистого (приватного) життя людини — це сфера особистого існування людини (житло чи інше володіння особи, робоче місце, речі, що знаходяться при людині), обставини життєдіяльності людини, дані щодо здоров'я і фізичного розвитку людини, відомості, що містяться в медичних документах, інтимні стосунки, адресовані певній особі послання чи вірші, обставини як безпосереднього особистого спілкування з іншими людьми (розмов віч-на-віч), так і спілкування шляхом використання поштово-телеграфних, телефонних, комп'ютерних та інших технічних комунікацій, взаємовідносини в сім'ї, спілкування та стосунки з іншими людьми, зміст приватних щоденників, листів та записок, спосіб життя та всі інші конфіденційні обставини існування людини, які вона сама не вважає потрібним або можливим розголошувати.

Згідно зі ст. 32 Конституції України "ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини".

Гарантії недоторканності сфери особистого життя включають: а) недопустимість свавільного втручання в особисте життя та збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом; б) надання людині права на ознайомлення відповідно до закону з одержаною про неї інформацією; в) надання людині права на витребування, знищення і спростування конфіденційної чи недостовірної інформації про неї; г) встановлення принципу добропорядності людини та дійового механізму юридичного захисту честі і гідності особи; д) відшкодування моральної шкоди, заподіяної безпідставним втручанням в сферу особистого життя і використанням конфіденційної інформації; є) судовий захист порушених прав.

Не допускається будь-яке вторгнення в сферу інтимного та іншого особистого життя людини: підглядання у вікно; технічне документування (відеозапис, фотографування тощо) дій чи бездіяльності людей, які знаходяться в житлових приміщеннях, особистих службових кабінетах, офісах; фіксація поведінки особи без її згоди; прослуховування розмов громадян віч-на-віч. Означені дії є незаконними, а інформація, отримана при цьому, не допускається до використання як докази.

Застосування примусових заходів для досягнення істини в кримінальному процесі взагалі, як і втручання в сферу особистого життя, допускається тільки в виняткових випадках, повинне бути зваженим і здійснюватися лише у випадках крайньої, вимушеної необхідності для захисту прав і свобод інших добропорядних громадян.

Згідно зі ст. 32 Конституції України "не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини".

Аналіз конституційних норм, положень КПК України та інших нормативних актів дає підстави для висновків про те, що процесуальне законодавство України зробило значний крок в бік гуманізації і в даний час не допускає будь-якого вторгнення в сферу інтимного, сімейного й іншого особистого життя в межах його житлового помешкання чи здійснюване поза межами суспільних місць: підглядання у вікно; технічне документування дій громадян, які знаходяться в житлових приміщеннях, особистих службових кабінетах, офісах; фіксація поведінки особи на пляжі без згоди громадянина; прослуховування розмов у будинку або поза громадськими місцями. Інформація, отримана при цьому, не підлягає використанню як доказ. Більше того, зазначені дії по її одержанню будуть ні чим іншим як вторгненням у сферу конституційних прав і свобод громадянина.

Виняток із правил передбачено лише Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", котрим оперативним підрозділам надане право спостереження в громадських місцях і здійснення при цьому технічного документування. Але таке збирання інформації про особу без її згоди допускається тільки в суспільних місцях і лише в рамках оперативно-пошукової діяльності, здійснюваної з метою забезпечення безпеки держави і захисту громадян від злочинних зазіхань.

У зв'язку з цим, на наш погляд, заслуговує осудження діяльність правоохоронних органів Росії, зусиллями яких було здійснено не тільки технічне документування інтимного життя "особи, яка схожа на Генерального прокурора Росії в готельному номері, а й поширення зібраної таким чином інформації. Готельний номер — це не суспільне місце, а тимчасове житло людини, з притаманним йому правовим статусом недоторканності. Це означає, що тут виключається всяке візуальне спостереження, прослуховування розмов громадянами віч-на-віч (наодинці) і здійснення технічного документування; як виняток, припускається обшук по порушеній кримінальній справі на підставі законно прийнятого про це рішення.

Протизаконним і неприйнятним із моральної точки зору є оголошення записаних на плівку розмов "нібито вищих посадових осі України", які зафіксовані нібито шляхом підслуховування таки розмов. Зауважимо, що подібні дії мають незаконний характер я виходячи з законодавства України, так і законодавства Росії. Вони є неприпустимим засобом збору інформації, що порушує принцип юридичного процесу, ігнорує принцип недоторканності приватного життя, а отже є грубим ігноруванням прав і свобод людини і маю рішуче виключатися з юридичної практики. Будь-яка процесуальна або оперативно-пошукова діяльність повинна здійснюватися з метою досягнення завдань захисту людини і суспільства від протиправних зазіхань, а не заради збирання "компромату" і здійснюватися тільки у виняткових, передбачених законом випадках і тільки в передбаченому законом порядку.