При звільненні від покарання суд може зобов'язати неповнолітнього відшкодувати заподіяний збиток, влаштуватись на роботу або навчання, не змінювати без дозволу органів внутрішніх справ місця проживання, повідомляти про зміну місця роботи або навчання органи внутрішніх справ, не відвідувати визначені місця, пройти курс необхідного лікування, принести вибачення потерпілому (ч. 6 ст. 46-1 КК України). Спостереження за поведінкою засуджених, щодо яких прийняте рішення про звільнення від покарання, або винесено вирок, не пов'язаний з позбавленням волі, здійснює кримінальна міліція в справах неповнолітніх.
Є деякі особливості і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до загальних правил, викладених у ст. 49 та 80 КК України, з урахуванням положень, спрямованих на більш гуманне ставлення до неповнолітніх, викладених у ст. 106 КК України. Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки давності:
1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки виконання об
винувального вироку:
1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
3) сім років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Нарешті в стадії виконання вироку судом можуть також вирішуватись різні передбачені законом питання даної стадії і одне з них — це умовно дострокове звільнення від відбування покарання
1033
1032 Стаття 446
(стаття 107 КК України) та погашення чи зняття судимості (стаття 108 КК України).
До осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за вмисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
Погашення та зняття судимості здійснюється з урахуванням положень статті 108 КК України.
Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:
— засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
— засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
— засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
— засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині другій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 і 4 частини другої цієї статті.
Див. також коментар до ст. 333 - 335 КПК України.
Стаття 446-1
Стаття 446-1.
(Стаття 446-1 виключена на підставі Указу ПВР № 6834-10 від 16.04.84)
Стаття 447. Порядок застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру
Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України.
Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 7-3 або 9 цього Кодексу, суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, призначає до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди — повертає прокурору мотивованою постановою.
Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті, провадиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу.
(Стаття 447 із змінами, внесеними згідно з Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 3787-12від 23.12.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Згідно зі ст. 105 КК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления ви року не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
1034
Стаття 448
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у законі. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої статті 105 КК України, встановлюється судом, який їх призначає.
До спеціальних навчально-виховних установ належать спеціальні' загальноосвітні школи соціальної реабілітації (сюди направляються особи у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років) і професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх (для осіб у віці понад 14 років). В училищах засуджені можуть утримуватись у виняткових випадках до досягнення 19 років, якщо це необхідно для закінчення навчання і не виходить за рамки встановленого законом трирічного терміну примусових заходів виховного характеру.
За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає направленню в спеціальний навчально-виховний заклад, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання свого рішення, суд має право тимчасово, терміном до ЗО діб, помістити неповнолітнього в приймальник-розподільник для неповнолітніх, який потім за рішенням суду доставляє його в спеціальний навчально-виховний заклад.