Смекни!
smekni.com

Форми державного управління 2 (стр. 6 из 11)

Як ми бачимо, здійснення інших юридично значимих (внутрішніх і зовнішніх) дій державного управління, дуже потрібні в плані додаткової правової реалізації державної влади її органами (посадовими особами).

3. По способу вираження правові форми поділяються на словесні (усні й письмові) та конклюдентні.

Вибір того чи іншого способу вираження правових форм державного управління визначаються її юридичними властивостями.

Єдино прийнятним способом вираження правотворчої діяльності варто визначити словесний або письмовий спосіб. Результатом правотворчості суб’єктів державного управління, як вже було згадано вище, є нормативний юридичний акт, що являє собою офіційний акт-документ. Тільки у своєму „документально-змістовному” ракурсі, нормативний акт може розглядатися у виді форми права, носія юридичних норм. Правозастосовча діяльність виражається письмовим, усним і конклюдентним способами.

Найбільш розповсюдженим способом вираження результату правозастосовчої управлінської діяльності являється індивідуальний письмовий акт-документ. Він використовується при рішенні питань, що вимагають фіксації правозастосування, його стабільності, точності, визначеності тощо.

Широко використовується й усна форма державного управління (усні накази, вказівки, розпорядження, команди). Ця форма часто застосовується при рішенні питань оперативного характеру.

Застосування норм права може виражатися також за допомогою визначених жестів, сигналів, рухів, знаків і інших конклюдентних дій, що явно виражають рішення суб’єкта, який застосовує норму права.

Підводячи підсумок по правовій формі державного управління, можна сказати, що її використання спричиняє виникнення правових наслідків у формі видання певних актів управління, їх застосуванні або здійсненні інших юридично значимих дій. При цьому, видання правових актів управління, як форма реалізації державної влади, спричиняє виникнення юридичних наслідків неопосередковано, бо зв’язана з реалізацією правоустановчих, правореалізуючих і правоохоронних функцій державної влади.

Ця форма, з точки зору правових наслідків її застосування являється найбільш важливою, так як увесь процес реалізації державної влади у всій різноманітності її елементів і стадій, отримує своє цілеспрямоване здійснення у внутріапаратних і зовнішньо владних юридично значимих діях, завдяки реалізації правових актів управління, які мають свій спосіб вираження. Жоден процес державно-управлінської, правоохоронної, праворегулятивної діяльності неможливо уявити без відповідного регулювання й координації на основі видання й застосування відповідних правових актів, які визначають організаційні форми, методи, правила і способи реалізації державної влади. Отже, форма державного управління може бути віднесена до числа правових форм тільки в тому випадку, якщо в діях, чинених суб’єктом державної влади, чітко виявляється характерне для державного управління – юридичне волевиявлення даного суб’єкта. В цьому і заключається сутність правових форм реалізації державної влади.

2.2. Акти органів виконавчої влади як форма реалізації державної влади

Як було сказано на самому початку цієї курсової роботи, проте, що виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає першу, найбільш важливу його сторону. Виконавчі органи державної влади повсякденно і багаторазово реалізовують державну владу і свою владу також в різних формах. Тому я наведу приклади основних форм, тобто актів виконавчої влади по реалізації як своєї так і державної влади.

Всі рішення виконавчої влади втілюються у відповідну форму, набувають певної юридичної сили і доводяться до виконавців по встановлених каналах інформації. Форма актів виконавчої влади передбачена в нормах Конституції України та інших прийнятих на її основі актів. На підставі чинного законодавства України можна виділити основні значимі форми актів органів виконавчої влади:

- Постанови – акти управління, як правило, нормативного характеру, які приймаються на вищому і центральному рівнях виконавчої влади в колегіальному порядку з важливих питань державного будівництва. Такі акти мають право приймати – Кабінет Міністрів України (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами”, в якій зазначається порядок надання дозволів; органи, які мають право надавати ці дозволи; види користування надрами; строк дії дозволу та інші положення,[8] тобто ця постанова регулює управлінські відносини у всіх сферах і галузях на території України); державні комітети України; уряд АРК; відомства.

- Розпорядження – це, як правило, індивідуальні акти управління, що приймаються одноособово на всіх рівнях управлінської ієрархії держави, юридична сила, яких залежить від характеру та правового становища конкретного носія владних повноважень – автора розпорядження. Тобто, розпорядження ототожнюється з вимогою. Розпорядження видають: Кабінет Міністрів України; міністри міністерств України; голови державних комітетів; місцеві державні адміністрації; керівники відділів, управлінь та інших підрозділів місцевих державних адміністрацій; уряд АРК. Можна сказати, що розпорядження місцевих рад (міського голови) мають різний характер (про звільнення, про надання відпустки, про призначення на посаду[9] та інше).

- Накази – це акти управління, що містять пряме, обов’язкове для виконання веління органів виконавчої влади, щодо певної фізичної або юридичної особи (осіб), і містять вимогу необхідності вчинення якоїсь дії або утримання від неї. Накази бувають щодо загальних та організаційних питань управління, накази з виробничо-технічних питань, накази з питань особового складу („кадрові”). Накази видаються: міністрами; головами державних комітетів України (наприклад, Наказ Державного комітету статистики України „Про затвердження Порядку перевірок достовірності первинних та статистичних даних, вивчення стану первинного обліку і статистичної звітності органами державної статистики”[10]); головами державних департаментів, державних служб; начальниками головних управлінь, завідувачами відділів і управлінь державних адміністрацій. Я можу навести приклад наказу, який був виданий директором Первомайського районного центру зайнятості при Державному центрі зайнятості[11].

- Рішення – це акти управління, які приймаються у колегіальному порядку з важливих питань і в більшості випадків має нормативний характер. Вони приймаються Радою міністрів АРК; місцевими державними адміністраціями[12]; органами місцевого самоврядування. Рішення приймаються також на рівні центральних органів виконавчої влади (наприклад, колегіями міністерств, відомств). Рішення – це заключні акти в процесі розгляду, розв’язання якихось управлінських питань, і вони мають містити відповіді на ці питання.

- Інструкція – відомчий нормативний акт управління, яким встановлюється процедура, роз’яснюються умови застосування будь-якого законодавчого чи нормативного акта. Звідси її похідний, вторинний характер. Інструкція розрахована на багаторазове застосування. Їх видають відомства, міністри та керівники відділів, управлінь та інших підрозділів місцевих державних адміністрацій. Особливе місце займає посадова інструкція – документ, важливий при вирішені питання про юридичну відповідальність службової особи та скоєння саме службових злочинів або аналогічних адміністративних правопорушень, оскільки ставити за вину службовій особі порушення відповідних службових повноважень можна за умови, якщо службова особа наділена такими повноваженнями юридично.[13]

Також, регулярною практикою є затвердження Кабінетом Міністрів України таких форм державного управління, як положення і статути (постановами) з наданням їм чинності нормативних актів. Положення – це сукупність правил, що стосуються побудови, способів дії центральних галузевих органів, інших урядових установ або організації будь-якого аспекту господарського, оборонного, культурного, адміністративного будівництва. Статутами йменуються нормативні акти, що визначають форми й методи діяльності установ, службових осіб у будь-якій галузі (статути залізниць, зв’язку) або визначають організацію, права, обов’язки об’єднань громадян (статут житлово-будівельного кооперативу), приватних структур.

Як ми бачимо, органи виконавчої влади наділені широкими повноваженнями у видані та прийнятті актів управління, які регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях, відносини пов’язанні з якоюсь однією галуззю державного управління, тобто являються важливою гілкою державної влади по втіленню, реалізацією в життя державної влади в формі видані та прийнятті різних актів управління.

2.3. Адміністративні договори як особлива форма регулювання управлінських відносин

Останнім часом одним із перспективних напрямів розвитку правового регулювання державного управління визнається використання в

правотворчій та правозастосовчій діяльності органів виконавчої влади адміністративних договорів. Сучасна практика державного управління свідчить про наявність договірних елементів у діяльності органів виконавчої влади. Горизонтальні управлінські відносини набувають дедалі більшого поширення в умовах ринкової економіки.

На перший погляд, договірні правовідносини у сфері виконавчої влади суперечать призначенню управлінської діяльності, яка передбачає відповідну ієрархію органів виконавчої влади, їх певну підпорядкованість, підконтрольність тощо. Однак з урахуванням тенденцій розвитку суспільних відносин у змісті державного управління відбуваються певні зміни. Одна з таких змін стосується можливого використання договірного регулювання адміністративних правовідносин.