Цивільне право заг (стр. 101 из 161)
Привласнення є економічним поняттям: брати участь в обігу без попереднього привласнення майна неможливо, бо інакше не може йтися про його відчуження. Останнє можливе лише за умов наявності права у відчужувача. І це право є правом власності. Таким чином, стан приналежності, привласненості є виразом фактичних відносин, що породжують відносини правові. Для цього необхідні дві умови: ставлення до речі як до своєї і знаходження її у суб'єкта привласнення - володіння нею.
Стосовно володіння слід зазначити, що воно не тотожне присвоєнню, бо є передумовою присвоєння і водночас виступає його результатом. Справді, перше ніж присвоїти річ, необхідно нею володіти, тобто мати у себе. Не є взаємовиключним також висновок, що присвоєння речі особою призводить до володіння нею, породжуючи останнє. Ці одномоментні аспекти, будучи протилежними за своєю сутністю, характеризують причинно-наслідковий зв'язок відносин присвоєння.
Відомо, що про присвоєність матеріальних благ може йтися як у виробництві, так і у споживанні; як при їх розподілі, так і при обміні. Виходячи з наведеного про взаємозв'язок володіння та присвоєності а також про широку сферу існування присвоєності, слід дійти висновку, що відносини власності повинні розглядатись і регулюватись як правом власності, так й іншими інституціями в економіці і в праві (зокрема, договірним правом). Звідси власність виступає економіко-правовим явищем, у якому правова форма нерозривно злита з економічним змістом.
Оскільки власність фігурує як в правовому, так і у економічному полі, то й її функції є пов 'язаними між собою.
Насамперед, економічна функція власності полягає у наданні можливості дня її використання у виробництві і взагалі у підприємницькій діяльності.
Характеристика підприємницької діяльності як самостійної діяльності, що пов'язується з ризиками і очікуванням прибутків, які утворюються на етапі реалізації її результатів (виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг), обумовлює її здійснення через відчуття власником себе стосовно свого майна якомога максимально розкріпачуваним. Тільки це надасть йому достатньої економічної свободи, можливості втілення своїх намірів щодо використання своєї власності. У свою чергу, це стає можливим лише за умов, коли власник впевнений, що майно його і що це забезпечується відповідними економічними і правовими механізмами.
Коли ж йдеться просто про використання майна власником для власного споживання, тобто на побутовому рівні економічних відносин, часто цій функції не надається вагомого значення.
Соціальна функція власності обумовлена зв'язками у соціумі стосовно власності. Оскільки наголоси економічної функції власності суттєвим чином зміщені до процесу обігу, то вже це й обумовлює існуючі паралельно соціальні функції власності через стосунки осіб, їх взаємооцінки, які формуються при цьому, набуття значущості в соціумі тощо. Отже, власник сприймається як елемент соціальної інфраструктури і його права не можуть існувати самі по собі без соціального наповнення. Це, в свою чергу, є підґрунтям ствердження про відносини, епіцентром яких є власник, тобто того, між ким вони виникають, стосовно чого і який їх зміст.
Статика і динаміка у відносинах власності. Часто цивільні права уявляються через відносини статики та динаміки, де власність демонструє статичність, а зобов'язання - динамічність. Такий погляд безпосередньо пов'язаний з попереднім розсудом про привласненість і обіг. Проте як економічний аспект власності, так і її правове наповнення навряд чи підтверджують такий висновок. По-перше, якщо динаміка пов'язана з обігом, то тоді ми мусимо визнати, що у «спокійному» стані статики виявити не можна. По-друге, статичність власності призводить до виснаження з неї можливості її руху, майже усунення наповнення її цією можливістю і набуття такої лише з втягненням її в обіг1 через вчинення правочинів. Тоді й правомочність розпоряджання власністю є не діючою для права власності як права статичного, «замороженою» до виникнення інших, динамічних відносин, де вона й реалізується. В такому разі межа статики-динаміки у праві власності й повинна пролягати саме у розпоряджанні, а відсіль - нелогічність ствердження про статику власності або про виключення з поняття про неї правомочності на розпоряджання як відбиток динаміки.
Існувало філософсько-правове обгрунтування й діаметрально іншої позиції щодо власності, яка пов'язувалася виключно з обігом, (з укладенням договорів) та через мінімізацію зв'язків приводила до зведення понять власності і договору2. У такому розумінні власності акценти практично зміщуються до унізерсації договору, яким фактично поглинається право власності.
З цього приводу слід зазначити на невиправданість відмови від усталених класифікацій, які покликані виконувати свої функції. Власність, як й інші правові категорії, демонструє зіткнення двох боків - статичного і динамічного, що не можуть штучно відриватись один від другого.
Речові і зобов'язальні відносини з приводу власності. Розуміння статичності та динамічності права власності безпосередньо пов'язане і з іншою проблемою власності й інших цивільних прав — їх поділом на речові та зобов'язальні. Ця проблема стикається з головною по-
1 Див. з цього приводу: Скловский К. И. Собственность в гражданском праве. - М.:Дело, 1999.- С. 95,96.
2 Гегель Г.В.Ф. Философия права. -М., 1990. - С. 94,99,128-129іга ін. ;
304
Розділ IV
ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА
305
силкою про непохитне уявлення про суворе їх розмежування з віднесенням будь-якого права або до речового, або до зобов'язального і неможливості для прав бути одночасно і тим, і іншим. Проте все більше є підстав для пом'якшення такого «водорозділу», стосовно чого ще здавна висловлювалося припущення про те, що речові права можуть з часом замінитися правами на дії1. У подальшому це знайшло | свій прояв у конструюванні правового режиму так званих безтілесних речей, відомих ще давньоримському праву, виникненню «прав на права». У цьому також спостерігається коливання пріоритетів від речового до зобов'язального права.Пропозиції вважати неприйнятним суворе розмежування прав виключно на речові та зобов'язальні пов'язані з існуванням прав, які не можна безумовно віднести тільки до тих або до інших. Це насамперед корпоративні права2. Прикладом можуть слугувати й речові догово- ри, що не укладаються у межі зобов'язальних правовідносин і розглядаються як один із випадків проникання речових елементів у зобов'язальні правовідносини3.У зв'язку з цим було визначено процес зближення речових і зобов'язальних прав, що взаємопроникають. Причому елементи правового режиму зобов'язальних правовідносин вклю- • чаються у речові не рідше, ніж зобов'язальні проникають у речові4.
§ 2. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні
Відносини власності закріплюються у нормах права, сукупність яких є правом власності в об'єктивному розумінні. Цими нормами регулюються порядок набуття права власності, його здійснення через повноваженню! по володінню, користуванню та розпоряджанню, а також по припиненню та захисту. Зазначені норми складають правовий інститут, щодо якого існують наступні точки зору: право власності є інститутом цивільного права; воно є комплексним інститутом, більшість норм якого становлять норми цивільного права, але до складу цього правового інституту входять і норми інших галузей права, що регулюють та захищають приналежність матеріальних благ конкретним особам - конституційного, кримінального, фінансового, адміністративного та ін.
Якщо виходити з того, що будь-яке право припускає правові механізми, які дозволяють суб'єкту належним чином його здійснити і у випадку порушення захистити, то для цього потрібно буде встановлення нор-
1 МейєрД. Вказ праця. - С 227.2 Спасибо-Фатеева І. В. Юридична природа права на управління в акціонерному
товаристві // Вісн. Акад. прав, наук України. - 1999. - № 3. - С 77-88.
3 Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. - М.:
Статут, 1977 - С 225,227.
4 Ефимова Л. Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и
право. - 1998. -№ 10. -С. 39.
мального режиму користування особою своїм правом, надання їй тих благ, якими вона наділена як носій суб'єктивного права. Тому останнім часом вважається, що право власності в об'єктивному розумінні є комплексним інститутом права, що складається у своїй більшості із норм цивільного права, а також інших галузей права1.