Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 124 из 161)

У випадку встановлення земельного сервітуту за договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки, вказаний правочин підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Такий договір містить положення щодо умов встановлення і. подальшого здійснення сервітуту і може бути як оплатним, так і без­оплатним. Якщо інше не визначене законом, власник нерухомого май­на, обтяженого сервітутом, має право вимагати від особи, на користь якої встановлено сервітут, здійснювати його на відплатних засадах.

Прикладом виникнення сервітуту на підставі заповіту є право за­повідача покласти на спадкоємця, до якого за заповітом має перейти право власності на нерухоме майно, обов'язок надати іншій особі право користування ним (ч. 2 ст. 1238 ЦК). Цей сервітут є особистим, оскільки право користування жилим будинком, квартирою або іншим нерухомим майном, одержаним за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається і не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Крім цього, сервітутне обтяження спадкового майна спадкоємця, яке полягає у наданні відказоодержувачеві за за­повідальним відказом права користування жилим будинком, кварти­рою або іншою будівлею, не дає права на проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Підстави припинення сервітуту. Відповідно до положень ст. 406 ЦК сервітут припиняється у наступних випадках: поєднання у одній особі власника майна, обтяженого сервітутом і особи, в інтересах якої встановлений сервітут; відмови від сервітуту особи, в інтересах якої він встановлений; спливу строку, на який від був встановлений; при­пинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений також за рішенням суду на вимо­гу власника майна, якщо він перешкоджає використанню цієї земель­ної ділянки за її цільовим призначенням, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а також в інших випадках, встановлених законом.

§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

У випадку виникнення у особи необхідності використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, їй надається


право землекористування, яке може відчужуватись і передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між її власником і особою, яка виявила бажання користуватися нею (земле­користувачем). Строк названого договору нормативно не визначений і тому встановлюється за домовленістю сторін. Виходячи з призна­чення земельної ділянки, він укладається на довгостроковий період. Якщо такий договір укладено без визначення строку його дії;, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це іншу сторону не менш як за один рік.

За загальним правилом цей договір оплатний.

Власниками і землекористувачами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Юридичні особи є учасниками цих відносин, як прави­ло, у випадках, коли вони здійснюють підприємницьку діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва у формі селянського (фер­мерського) господарства або в інших визначених законодавством ор-ганізаційно-правових формах.

Актами цивільного законодавства визначаються права та обов'яз­ки як власника, так і землекористувача.

Власник земельної ділянки має право: вимагати від землекорис­тувача її цільового використання (призначення використання земель­ної ділянки визначається у договорі між власником і землекористува­чем); одержувати плату за користування нею. Розмір такої плати, її форма (грошова чи натуральна), умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

При цьому власник земельної ділянки не повинен перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право: використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб у повному обсязі з врахуванням її призначення; якщо інше не передбачене законом, самостійно вико­ристовувати земельну ділянку у цілях, для яких вона надана; вико­ристовувати для особистих потреб загальнопоширені корисні копа­лини (вода, глина, пісок), а також водоймища, які розташовані у межах земельної ділянки; за погодженням з власником земельної ділянки робити запруди, здійснювати гідромеліоративні роботи, за­ходи запобігання ерозії грунтів; на відчуження права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено законом.

Землекористувач зобов'язаний: своєчасно і відповідно до визна­чених договором умов вносити плату за користування земельною ділянкою; у випадках, визначених законом, сплачувати інші платежі (зокрема, земельний податок); здійснювати комплекс заходів щодо збереження родючості земель та забезпечення екологічної безпеки; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільо­вого призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природо­охоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть


3B8


Розділ IV


ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА


36S



призвести до погіршення екологічної ситуації (ч, 3 ст. 410 ПК); не до­пускати порушення прав та законних інтересів власників і володіль­ців сусідніх земельних ділянок,

Право на користування земельною ділянкою для сільськогоспода= рських потреб, якщо інше не встановлено законом, є відчужуваним. У разі відчуження власнику надається переважне перед іншими осо­бами право на його придбання за оголошеною ціною та на інших рів­них умовах. Про намір продати право користування чужою земель­ною ділянкою землекористувач зобов'язаний письмово повідомити її власника. Якщо протягом місяця власник не надішле письмової згоди на придбання права користування земельною ділянкою, землекорис­тувач має право продати його будь-якій особі. Порушення права пе­реважної купівлі права користування земельною ділянкою призво­дить до застосування наслідків, які визначені законодавством для випадків порушення переважного права купівлі частки у праві спіль­ної часткової власності (ст. 362 ЦК),

§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)

Власник земельної ділянки може передати її іншим особам не тіль­ки для подальшого використання для сільськогосподарських потреб. Суперфіцій полягає у наданні землекористувачу земельної ділянки її власником для будівництва промислових? побутових? соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (ч. І ст.4ІЗЦК),

Суб'єктами відносин землекористування для забудови можуть бу­ти будь-які фізичні або юридичні особи, одна з яких, є власником зе­мельної ділянки, а інша - суперфіціарій здійснює землекористування для забудови,

Закон не визначає можливого місцезнаходження земельної ділян­ки, що передається для забудови, але враховуючи призначення вказа­них споруд і будівель, очевидно, що вона повинна бути розташована у межах відповідних населених пунктів.

Підставами виникнення суперфщію можуть бути договір або запо­віт. При встановленні суперфіцію на підставі договору, сторони мо­жуть самостійно визначити умови договору, керуючись загальними засадами договірного права. При виникненні суперфщію на підставі заповіту, основні права та обов'язки власника і землекористувача ви­значаються у відповідності з визначеною належним чином останньою волею заповідача. Однак це не виключає можливості наступного ви­значення умов суперфіцію на договірних засадах між спадкоємцем, який успадкував земельну ділянку і став її власником, і землекористу­вачем.

Неможливість існування відповідних будівель (споруд) відокрем­лено від земельної ділянки, на якій вони розташовані, а також від­носно довгостроковий характер використання названих об'єктів неру­хомості за призначенням, впливають на строки, протягом яких земле-


користувач має право на здійснення суперфщію, Строк здійснення права користування чужою земельною ділянкою .для забудови вста­новлюється у договорі або заповіті та може бути визначеним (строко­вим) або невизначеним (безстроковим),

Власник земельної ділянки, переданої під забудову, має нас­тупні права: вимагати від землекористувача внесення плати за ко­ристування нею, а також своєчасного здійснення інших обов'язкових платежів; встановлених законом; здійснювати володіння та користу­вання земельною ділянкою у обсязі, визначеному договором,