Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 137 из 161)


тів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпор­том дисків для лазерних систем зчитування», «Про режим іноземного інвестування» тощо.

На основі та у розвиток положень законів України прийнято бага­то підзаконних нормативно-правових актів. Серед них постанови КМУ, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, які присвячені питанням дер­жавної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних докумен­тів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди тощо.

Право на об'єкти інтелектуальної власності врегульовуються та­кож договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключни­ми правами, та користувачем інтелектуального продукту (автор­ський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.). Враховуючи правило ст. 6 ЦК, цими договорами відносини можуть врегульовува­тися інакше, ніж це передбачено ЦК та спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні і дво­сторонні міжнародні угоди, що укладаються в процесі співробітницт­ва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави у них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян та юридичних осіб від порушень їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробіт­ництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуаль­них прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформ­лення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах дер­жави тощо.

На сьогодні Україна приєдналася до багатьох міжнародних кон­венцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентно­го права. Серед них найвідоміші та найдавніші: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 p., учасницею якої Україна є з 1995 p.; Всесвітня конвенція про авторське право 1952 p., що є обов'язковою для України як правонаступниці колишнього Со­юзу РСР, з 1973 p.; Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., учасницею якої Україна стала у 1991 p.; Мадрид­ська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 p., чинна для України з 1991 p.; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, які були прий­няті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 p., а Україна при­єдналася до них у 2001 р. Крім того, частиною національного законо­давства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. (Україна приєдналась у 2001 p.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм


406


Розділ VI


ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


407



1971 р, (Україна приєдналася у 1999 p.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28 листопада 1960 р. (Україна є учасницею з 2002 p.); Договір про патентну коопе­рацію від 19 червня 1970 p., чинний для України з 1991 р,

§ 2, Загальні положення , права інтелектуальної власності

Загальні норми насамперед визначають коло об'єктів права інте­
лектуальної власності. Стаття 420 ЦК до них відносить: літературні
та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази да­
них); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) орга­
нізацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про-
і мислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; ко­мерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для това­рів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу виключних прав. «Виключ­ність» прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідно­го дозволу особи, яка володіє виключними правами. Виключне пра­во - це виключна можливість здійснювати щодо об'єкта за­кріплені законом правомочності на власний розсуд. ЦК закріпив у ст. 418 важливий принцип їх непорушності: ніхто не може бути по­збавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обме­ження можуть бути встановлені заради суспільних та державних ін­тересів.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об'єктом поділяються на дві групи - особисті немайнові та май­нові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності відпо­відного суб'єкта, його імені, творчої репутації, забезпечення його су­спільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майно­вий інтерес правовласника в отриманні доходів або від самостійного використання інтелектуального продукту, або від розпоряджання правом його використання на користь інших осіб.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять: право на визнання людини створювачем об'єкта інтелектуальної влас­ності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному зав­дати шкоди його честі чи репутації, а також інші немайнові права, встановлені законом. Стаття 423 ЦК закріплює невичерпний перелік особистих немайнових прав, а тому спеціальне законодавство може містити зазначення інших немайнових прав, що обумовлені особли­востями певного об'єкта інтелектуальної власності. Наприклад, вина­хіднику належить особисте немайнове право на присвоєння власного імені створеному винаходу; автору сорту - право пропонувати назву


сорту і включати до неї своє ім'я; виконавцю надане право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання, а автору худо­жнього чи наукового твору - право публікувати його під власним ім'ям, анонімно або під псевдонімом.

Особисті немайнові права належать і можуть бути здійснені тіль­ки особою, що створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчу-жуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам. Невідчуже-ність цих прав виключає можливість відмови від них або їх при­мусового припинення. Згідно зі ст. 425 ЦК, вони є чинними безстро­ково, і обов'язок їх дотримання лежить на будь-якій особі незалежно від спливу строку існування майнових прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути різнома­нітними залежно від особливостей самого інтелектуального продук­ту та способів його використання. Останні є одним з класифікаційних критеріїв поділу майнових прав на види. Так, до майнових прав, авто­ра твору належать право опублікування, право на відтворення, право на публічне сповіщення, право на переклад, право на розповсюджен­ня твору та інші. За цим критерієм визначаються й майнові права, на­приклад, на торгівельну марку: право на застосування торгівельної марки на товарах та упаковці, право на згадування торгівельної мар­ки у рекламі, право на її зазначення на бланках та іншій документації, тощо.

Однак незалежно від того, яким є конкретний зміст того чи іншого майнового права на певний об'єкт, його сутність визначається складовими елементами, переліченими у ст. 424 ЦК. По-перше, це можливість використання об'єкта права інтелектуальної власності, тобто право на власні активні дії щодо використання об'єкта на власний розсуд. По-друге, це можливість дозволяти його викорис­тання іншим особам, тобто розпоряджатися правом на використан­ня і, як наслідок, одержувати відповідний доход. По-третє, це мож­ливість перешкоджати його неправомірному використанню, що може бути реалізована у формі прямої заборони, адресованої або кон­кретній особі, або публічно оголошеному необмеженому колу осіб з метою попередити можливі порушення з їх боку. Крім того, під мож­ливістю перешкоджати неправомірному посяганню слід розуміти за­стосування будь-яких передбачених законом способів захисту інте­лектуальних прав.

Майнові права відчужувані, вони можуть передаватися іншим особам за договором як у повному обсязі, так і у частині правомоч-ностей щодо одного чи декількох способів використання. Крім того, ч. З ст. 424 ЦК передбачає, що майнові права інтелектуальної власно­сті можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільно-правових відносинах. Згідно зі ст. 425 ЦК майнові права інтелектуальної власності є чинни-