Цивільне право заг (стр. 56 из 161)

Тварини (ст. 180 ЦК),

У відповідності зі ст. 180 ЦК тварини визнаються особливим об'єктом цивільних прав. Вони можуть бути дикими та домашніми. Дики-

ми є тварини, які живуть у природі у вільному стані. Такі тварини можуть бути вилучені з вільного природного стану і використовуватись у зоопарках, дельфінаріях, океанаріях для наукового вивчення особливостей їх поведінки та задоволення пізнавальних потреб громадськості. Дикі тварини використовуються також у цирках для дресирування та участі у циркових виставах. Ті з них, які утримуються в домашніх умовах, вважаються одомашненими. Утримання у домашніх умовах диких хижих тварин, вилучених з дикої природи, які належать фізичним особам на праві власності, на практиці визнається діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих. У випадку спричинення шкоди майну або здоров'ю оточуючих одомашненими дикими тваринами майнову відповідальність несе їх власник або інша особа за правилами, встановленими для володільця джерела підвищеної небезпеки.

Для збереження популяцій рідкісних та зникаючих видів тварин в Україні створюються заповідники і заказники. На них поширюється правовий режим речей, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК). Тварини можуть бути предметом відповідних цивільно-правових угод. У відповідності з ч. 2 ст. 181 ЦК правила поводження з останніми визначаються законом. Це обумовлене необхідністю забезпечення правового захисту тварин від негуманного, жорстокого поводження з ними. Законодавство деяких країн у таких випадках встановлює можливість примусового припинення права власності на тварину. Зокрема, ст. 242 ЦК Республіки Білорусь передбачає можливість примусового викупу домашніх тварин за умови неналежного (жорстокого, негуманного) поводження з ними. Правила щодо визначення долі затриманих бездоглядних домашніх тварин та порядок набуття права власності на них встановлено статтями 340-342 ЦК.

Нерухомі та рухомі речі (ст. 181 ЦК).

Поділ речей на нерухомі та рухомі обумовлений перш за все їх фізичними властивостями. Нерухомі речі постійно знаходяться на одному і тому ж місці (земля, житлові будинки, інші будівлі, споруди тощо), а їх переміщення у просторі або неможливе зовсім, або може призвести до істотного знецінення останніх. Рухомі речі підлягають вільному переміщенню у просторі.

Нерухомими речами ч. 1 ст. 181 ЦК визначає земельні ділянки та все, що розташоване на них і нерозривно з ними пов'язане. Нерухомими речами законодавством визнаються, таким чином, об'єкти, переміщення яких у просторі без їх пошкодження обо непропорційного знецінення є неможливим. Земельними ділянками є визначені відповідними межами частини земної поверхні (тобто її верхній поверхневий шар). Земні надра мають особливий правовий режим. Характерною ознакою нерухомих речей є тісний зв'язок із землею, що обумовлює їх значну вартість і особливий правовий режим. Нерухомі речі, як правило, мають багато індивідуальних ознак, що визначають їх

172

Розділ II

цивтьт правовідносини

173

юридичну своєрідність. У зв'язку з цим нерухомі речі визнаються юридично незамінними.

Правовий режим нерухомої речі законодавством може бути поширений й на інші речі, які не обов'язково тісно пов'язані із землею. Зокрема, правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 181 ЦК). Встановлення щодо речей, основним призначенням яких є переміщення у просторі, правового режиму нерухомості - один з прикладів юридичних фікцій у цивільному праві. Правовий режим нерухомості поширюється на ці об'єкти у зв'язку з тим, що права на них також підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Обов'язковість державної реєстрації прав на нерухомість пояснюється високою споживчою вартістю, а також соціальною та загальнодержавною значущістю цих об'єктів. Так, у відповідності зі ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, виникнення останніх, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Така реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо неї є публічною. Вона здійснюється відповідним державним органом, який зобов'язаний надавати уповноваженим органам інформацію про реєстрацію прав на нерухоме майно у порядку, визначеному законом. У відповідності з положеннями ст. 210 ЦК для правочинів, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, остання є умовою їх чинності.

Рухомими визнаються речі, які вільно переміщуються у просторі без істотної шкоди задля їх господарського призначення. Правочини з такими речами не піддягають державній реєстрації і здійснюються суб'єктами цивільного права вільно, на їх власний розсуд.

Подільні та неподільні речі (ст. 183 ЦК).

Речі, які внаслідок поділу у натурі не втрачають свого господарського або іншого призначення, називаються подільними. Так, без шкоди для їх господарського призначення можуть бути поділені продукти харчування, паливо, сировина, більшість напівфабрикатів та матеріалів. Ці речі і після їх поділу можуть використовуватись за призначенням.

До неподільних належать речі, які при поділі втрачають первісне призначення або істотно знецінюються. Неподільними речами є, наприклад, магнітофон, холодильник, автомобіль тощо. При виділі частки з майна, яке знаходиться у спільній власності двох або більше осіб (ст. 355 ЦК), щодо неподільних речей законодавство визначає наступні правила. У відповідності з ч. 2 ст. 364 ЦК, якщо виділ частки із спільного майна у натурі не допускається законом або неможливий у разі неподільності речі, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Стаття 367 ЦК визначає можли-

вість поділу майна, що є спільною частковою власністю, але не визначає особливостей його здійснення стосовно неподільних речей. На практиці у таких випадках неподільні речі за згодою співвласників можуть бути відчужені за сплатними правочинами, а одержані кошти підлягають поділу між співвласниками.

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

У відповідності з ч. 1 ст. 184 ЦК річ визнається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй притаманними властивостями, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей та індивідуалізують останню у цивільному обороті. До визначених індивідуальними ознаками належать речі, які мають декілька характерних ознак, що індивідуалізують їх у цивільному обороті (наприклад, годинник, магнітофон, автомобіль тощо); які мають багато ознак, що дозволяють відрізнити їх від інших речей (наприклад, будинок, пароплав, супутник тощо); а також речі, єдині у своєму роді (наприклад, скульптура або картина відомого автора, унікальна антикварна річ тощо). У зв'язку з цими особливостями та у відповідності з чинним законодавством речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними.

Визначеними родовими ознаками є речі, які мають ознаки, властиві усім речам того ж роду і вимірюються числом, вагою, мірою (наприклад, 1 т борошна, 1 м³ деревини, 1 л молока, 1 м тканини тощо). Слід зазначити, що у деяких випадках речі, які за своєю фізичною сутністю належать до родових, можуть вважатися індивідуально визначеними. Наприклад, 15 мішків борошна, що мають позначки про їх належність відповідному суб'єкту і складовані окремо, можуть визнаватися речами, визначеними індивідуальними ознаками. У відповідності з ч. 2 ст. 184 ЦК речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.

Правове значення поділу речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками полягає у наступному. При фізичному знищенні речей, визначених індивідуальними ознаками, боржник звільняється від обов'язку передати їх кредитору в натурі, якщо це було передбачено відповідним зобов'язанням, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію їх вартості. При загибелі речей, визначених родовими ознаками, боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що була предметом зобов'язання, іншою такого ж роду та якості.

Споживні та неспоживніречі (ст. 185 ЦК).

Речі, які внаслідок одноразового їх використання припиняють своє фізичне існування або переходять у інший стан, є споживними. При їх використанні за призначенням споживні речі споживаються повністю (наприклад, продукти харчування, паливо тощо) або перетворюються на іншу річ (наприклад, сировина та напівфабрикати на-

г

174

РозділП

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

17S

бувають значення готової продукції). Споживні речі можуть бути предметом договору позики.