Цивільне право заг (стр. 89 из 161)

Прикладом закріплення способу самозахисту положеннями актів цивільного законодавства є притримання (ст. 594 ЦК). Право притри-мання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визначена можливість управомоченої у зобов'язальних правовідносинах особи притримати річ у себе до моменту належного виконання боржником його зобов'язання по її оплаті або відшкодуванню кредитору пов'язаних з нею витрат. Відповідно до ч, 2 названої статті притриман-ням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб здійснення самозахисту і умови його застосування можуть бути визначені і при здійсненні саморегулювання відносин у договірній сфері. Зокрема, як спосіб самозахисту підлягає розгляду визначена положеннями договору можливість сторони в односторонньому порядку вимагати його розірвання у випадку невиконання або неналежного виконання контрагентом відповідних обов'язків, які станови лять його зміст.

Крім цього, деякі способи самозахисту можуть мати правове значення і для цивільно-правових відносин, хоча умови і межі їх застосування, а також правові наслідки їх перевищення можуть визначатися іншими актами законодавства України. Зокрема, йдеться про крайню необхідність і необхідну оборону. Таким чином, матеріальні та процесуальні норми, які визначають способи, форми, засоби та процедуру захисту, а також закріплюють можливість самозахисту порушених суб'єктивних прав та інтересів суб'єктів цивільного права, спрямовані на забезпечення відновлення порушеної майнової та немайнової сфери. У зв'язку з цим слід погодитись з висновком, що ці норми становлять єдиний комплексний інститут правового захисту¹,

¹ Цивільне право України: Підруч. У 2-х кн. / О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид. до-пов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - Кн. 1. - С 234.

268

Розділ Ш

Глава 14. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття, ознаки та функції _ -

цивільно-правової відповідальностік

Більшість норм цивільного права спрямована на позитивне регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Нормальний розвиток цивільних відносин характеризується добросовісним здійсненням їх учасниками своїх суб'єктивних прав та виконанням цивільних обов'язків. Належна правомірна поведінка учасників цивільних правовідносин забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, що встановлюються договором або актами цивільного законодавства (ч. З ст. 14 ЦК). Отже, відповідальність є одним h засобів впливу научасників цивільних правовідносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки¹. Таке місце цивільно-правової відповідальності обумовлюється, по-перше, предметом цивільного права та методом правового регулювання цивільних відносин. По-друге, наявністю інших засобів юрисдикційної форми захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК), а також можливістю здійснення неюрисдикційної форми захисту - самозахисту (ст. 19 ЦК).

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б закріплювала легальне визначення поняття «цивільно-правова відповідальність». Це пояснюється тим, що «цивільно-правова відповідальність» є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструкції та інститути цивільного права. Давня дискусіЖщ»ав-ників стосовно поняття цивільно-правової відповідальності триває й сьогодні. Наявність у юридичній літературі великої кількості точок зору обумовлюється використанням терміна «відповідальність» у різних цілях, що випливає із сутності цієї правової категорії. Усі висловлені думки можна умовно поділити на декілька груп. С. С. Алексеев вважає, що відповідальністю є неухильне, суворе, винятково ініціативне здійснення своїх обов'язків. Така позитивна відповідальність встановлюється з моменту виникнення між особами цивільно-правових відносин та передбачає належне виконання ними своїх обов'язків². Є підстави вважати, що такий підхід призводить до ігнорування юридичної сутності цивільно-правової відповідальності та тягне ототожнення її з соціальною відповідалністю. У дійсності «позитивна відповідальність» є обов'язком належного виконання зобов'язання у цивільному праві. Відповідальність, - зазначав М. Агар-

1Відповідальність є одним із головних інститутів права в цілому і окремих його га
лузей. Однак в цивільному праві відповідальність є хоча й важливим, але не головним
інститутом.

²Алексееве. С. Проблемы теории права. -М., 1972.-Т. 1.-С. 371. '''"^;" '''' "

ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ__________________ 269

ков, - не може мати місця, якщо поведінка людини була бездоган-

ною¹.

Отже, цивільно-правова відповідальність як галузевий вид юридичної відповідальності має ретроспективний характер, оскільки виникає як наслідок цивільного правопорушення.

Існує погляд на відповідальність як на обов'язок надати звіт у своїх діях, що регулюється правом². Таке визначення відповідальності також страждає надмірною широтою, оскільки охоплює випадки обов'язкового звітування без правопорушення, зокрема, комісіонера (ст. 1022 ЦК). До того ж, цивільна відповідальність передбачає наявність реальних, додаткових майнових обтяжень для правопорушника, що не охоплюється поняттям звіту за свої дії.

Деякі з правників відносять цивільно-правову відповідальність до охоронних правовідносин, що виникають із порушення обов'язку, встановленого законом або договором, та виражаються у формі невигідних для правопорушника наслідків³. Однак цивільно-правова відповідальність існує лише в межах, визначених цивільними правовідносинами.

Ознаки цивільно-правової відповідальності. Визначення поняття цивільно-правової відповідальності необхідно здійснювати через її характерні ознаки. Виходячи з того, що цивільно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаманні загальні ознаки останньої, а саме: державний примус, суспільний осуд, негативні наслідки для правопорушника.

Оскільки цивільне право є правом приватним, державний вплив на цивільні відносини повинен бути зведений до необхідного мінімуму. Однією із таких виключних сфер державного регулювання є відповідальність учасників цивільних правовідносин. Реалізація ними права на захист своїх суб'єктивних прав, як правило, пов'язана з державно-примусовим впливом на правопорушника. Відповідно, застосування мір цивільно-правової відповідальності завжди забезпечене державним примусом⁴, який полягає у реальному впливі на осо-бу-правопорушника, і якій здійснюється уповноваженими на це державними органами, насамперед судом. Державний примус полягає також у можливості (забезпеченні) примусового застосування захо-

1Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Избранные
труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. 1. - М.: АО «Центр ЮрИнФорм», 2002. -
С. 237.

²Тархов В. А. Ответственность по советскому гражданскому праву. - Саратов:
Изд-во Саратовского ун-та, 1972. - С. 7.

³Малеин Н. С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. - М.:
Наука, 1968.-С. 19.

⁴Хохлова Г. В. вважає, що у цьому полягає публічний аспект цивільно-правової
відповідальності. (Див.: Хохлова Г. В. Понятие гражданско-правовой ответственности
Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып.5 / Под ред. В. В. Вит-
рянского. - М.: Статут, 2002. - С. 80).

270

Розділ m

ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

27%

дів впливу. Добровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника, також розглядаються як цивільно-правова відповідальність, оскільки вона виникає не із судового рішення, а незалежно від нього за наявності певних умов. До того ж, добровільне усунення наслідків правопорушення не виключає застосування державного примусу.