Смекни!
smekni.com

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 7 из 27)


Отже, обласні і районі ради вирішують питання щодо рег­ламенту, планування роботи і кадрового складу, затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку об­ластей та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, розподіляють кошти тощо. Натомість те­риторіальні громади села, селища та міста мають значно ширші повноваження, особливо в галузі управління майном", що знаходиться у комунальній власності, і питань комуналь­них підприємств; встановлення місцевих податків і зборів та наповнення місцевих бюджетів за рахунок позабюджетних коштів. Навіть до повноважень базового рівня самоврядуван­ня належить вирішення питання про мову, яку використовує у своїй роботі рада. На нашу думку, такий розподіл повнова­жень між регіональним і локальним рівнем самоврядування на користь останнього суттєво обмежує значущість і впливовість регіону як суб'єкту політичного процесу.

У статті 62 Закону йдеться про те, що держава «гарантує ор­ганам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб»1, а ст. 66 вказує, що у випадках, коли вичерпано мож­ливість збалансування місцевих бюджетів «держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону»2. Таким чином, у Законі знай­шов своє відображення викладений у п. 1 ст. 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування3 принцип достатності коштів на виконання органами місцевого самоврядування всього об'єму повноважень.

Натомість положення Хартії про право вільно розпоряд­жатися коштами частково реалізовано лише для органів місце­вого самоврядування в селах, селищах, містах, районів у містах. У статті 61 Закону йдеться про те, що зазначені органи са­мостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети, тоді як складання і виконання районних і

1 Див.: Законодательство Украины о местном самоуправлении (сбор­ник нормативных актов). - С. 85.

! Див.: Там само. — С. 87.

3Див.: Європейська хартія про місцеве самоврядування від 15.10.1985 p. // Перспективи розвитку місцевого самоврядування: досвід України та Швеції. Аналітичний бюллетень. - К., 1998. - 124с.

32


обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації. Причому у свої діях і перші, і другі керуються не лише даним нормативним актом, але й законом про бюджет­ну систему, а з 2001 року Бюджетним кодексом України.

Ключовим механізмом децентралізації владних відносин в Україні, ми вважаємо впровадження інституту регіонально­го самоврядування, що передбачає надання обласним радам повноважень у галузі управління майном, що знаходиться на балансі області, і питань підприємств, важливих для економіки регіону; встановлення місцевих податків і зборів та наповнен­ня обласних бюджетів за рахунок позабюджетних коштів. До ведення виконавчих органів обласних рад мають бути відне­сені питання управління майном, приватизації і підпри­ємництва; промисловості і сільського господарства, будів­ництва, транспорту, зв'язку; науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури, спорту, сім'ї, жінок, молоді і непов­нолітніх; використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього середовища; зовнішньоекономічної діяльності.

Державне будівництво


Ю. П. Битяк, член-кореспондент АПрН України, директор Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України

Напрями наукових досліджень проблем місцевого самоврядування

Сутність та мета науки полягає в пізнанні закономірностей властивостей розвитку природи, суспільства і людини, со-альної і духовної сфер, матеріального виробництва і саморе-ізації особистості. Особливого значення наука набуває в су-сних умовах, умовах формування соціальної, демократичної, >авової держави, коли Україна спрямовує активні зусилля на безпечення економічного зростання, всебічної охорони прав, обод людини. Тому не випадково у посланні Президента Ук-їни до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століт-. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 жи» серед стратегічних пріоритетів економічного та соціаль­не розвитку визначено зростання інтелектуального потен-алу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких ттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання'.

В «Основних напрямах соціальної політики на період до 104 року», схвалених Указом Президента України від 24 трав-І 2000 року2, звернена увага на незадовільний стан науки,

© Битяк Ю. Я., 2002

' Урядовий кур'єр. — 2000. — 23 лютого.

2 Офіційний вісник України. - 2000. - № 21. - Ст. 858.


а також зазначається, що Україна значно відстає від розвину­тих країн за кількістю впроваджених розробок, проданих ліцензій тощо, і цей розрив у сфері науково-технічної діяль­ності постійно зростає. Водночас підкреслюється, що Україна має вагомі об'єктивні передумови формування стратегії дов­гострокового науково-технічного розвитку. Про це свідчить наявність висококваліфікованих наукових кадрів, сучасної мережі наукових і вищих навчальних закладів. За рівнем підго­товки науково-технічних кадрів, фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Президент Національної академії наук України, академік Б. Є. Патон в статті «Рівень науки — обличчя держави» підкреслює не­обхідність використання наукового доробку і зазначає, що зу­силля вчених мають бути спрямовані на наукове забезпечен­ня першочергових заходів щодо стабілізації суспільно-еко-логічного стану, перехід економіки на інноваційний шлях роз­витку1. Це стосується і юридичної науки, яка активно впливає на законотворчий процес, формування правової свідомості громадян, підвищення авторитету нашої держави у світово­му співтоваристві.

Розвиток юридичної науки супроводжується виданням значної кількості законів та інших нормативно-правових актів, які, з одного боку, закріплюють різні форми правового регу­лювання наукової і науково-технічної діяльності, державної підтримки науки в Україні, організаційні засади наукових досліджень, правовий статус науковців, а з іншого — регулю­ють всі напрями суспільної та державної діяльності. Достатньо звернути увагу на те, що за 10 років незалежності прийнято близько 1800 законів, серед яких є ряд ключових.

На жаль, не можна сказати, що закони цілком відповіда­ють вимогам життя, належним чином враховують економічні, соціальні, політичні, демографічні та інші чинники. Не завжди прогнозуються наслідки таких законів. Нерідко відомчі інструкції «підправляють» і Конституцію, і закони. А це пев­ною мірою пов'язане з неналежним рівнем правової культу­ри державного апарату.

1 Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 березня.

35


Сьогодні є об'єктивна необхідність підвищити роль зако-юдавства, в тому числі і щодо місцевого самоврядування, йо-•о значення в розбудові української державності. Значною лірою це залежить від того, як воно сприймається виконавця­ми та населенням. Мова йдеться про ефективність цього зако-юдавства, оскільки багато законів не працює тому, що в них Іерідко втілений або ж вузько галузевий інтерес, або ж інтерес жремих прошарків населення, а не загальнонародний. З по-Іітико-правової практики України зникла система попереднь->го всенародного обговорення найбільш важливих законо-Іроектів, яка раніше була досить поширеною. Люди переста-Іи відчувати свою причетність до законотворчого процесу, що Іажливо і з точки зору політичної активності громадян. Напри-слад, законодавство про місцеве самоврядування в Україні за >оки незалежності змінювалося декілька разів. Проект змін і Іоповнень до нього є і нині, але жодного разу його положення ' вигляді законопроекту не були надруковані в центральній Іресі для всенародного обговорення. Таким чином, одна із форм 5езпосередньої демократії — всенародне обговорення найбільш $ажливих законопроектів — не використовується.