Смекни!
smekni.com

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 2 из 23)

Протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом, може вважатися злочином. Відсутність у кримінальному законі норми, яка встановлює караність діяння, навіть якщо воно і буде суспільне небезпечним, означає, що вказане діяння не є злочином.

Така ознака злочину, як винність, прямо передбачена в ст. 3 КК України, де зазначається, що кримінальнім відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Діяння може бути суспільно небезпечним, але коли відсутня вина, злочину не буде. Цією ознакою злочич відрізняється, наприклад, від цивільного правопорушення, й відповідальність може наставати незалежно від провини правопорушника, тобто тоді, коли шкода або збитки виникають у результаті скупчення випадкових обставин або впливу нездоланної сили.

Караність означає, що за кожний злочин у кримінальному законі передбачене конкретне покарання. Той факт, що в правозастосувальній практиці інколи з будь-яких обставин передбачене законом покарання не застосовується, не виключає самого існування вказаної ознаки злочину.

Кожний злочин завжди на щось посягає, вчинюється певним чином, діями конкретної особи і є або втіленням злочинного наміру цієї особи, або наслідком її необачності.

З урахуванням цього виділяють чотири елементи злочину: об'єкт (на що посягає злочин); об'єктивна сторона (зовнішнє втілення вчиненого злочину); суб'єкт (особа, що вчинила злочнн) і суб'єктивна сторона (внутрішнє ставлення особи до вчиненого нею діяння).

Об'єкт злочину - це те, на що посягає злочинне діяння, чому воно завдає або може завдати шкоди. В крнмінально-правовій літературі існує тричленна класифікація об'єктів злочинів: загальний, родовий і безпосередній. Під загальним об`єктом розуміють сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом. Під родовим і безпосереднім об'єктом розуміють певні групи і види суспільних відносин, що охороняються кримінальним законодавством.

При розгляданні суспільних відносин як об'єкта злочинів необхідно виходити із двоєдиної сутності суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом: соціально-економічної і правової. З одного боку, суспільні відносини — це реально існуюче явище, яке обумовлене рухом соціально-економічного розвитку суспільства, з іншого — це урегульовані правом відносини, які існують у вигляді певних правовідносин. Кримінальний закон захищає лише ті відносини, які так чи інакше урегульовані правом, крім того і сам злочин являє собою різновид правопорушення. Тому за допомогою кримінального права здійснюється охорона існуючих суспільних відносин і захист прав суб'єктів суспільних відносин (фізичних осіб, юридичних осіб, держави) у випадках їх порушення.

Від об'єкта злочину необхідно відрізняти предмет злочину, тобто той чи інший предмет, явище та інші конкретні субстанції матеріального світу, з якими пов'язані і з приводу яких виникають певні суспільні відносини.

У науці також розрізняють предмет злочину і предмет суспільних відносин як структурний елемент цих відносин. В одних випадках ці поняття збігаються, в інших — ні. Що ж до злочинів проти власності, то тут і предмет злочину, і предмет суспільних відносин збігаються і являють собою майно, з приводу якого складаються суспільні відносини, що охороняються кримінальним правом, і яке є предметом злочинів.

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона діяння, яка проявляється в певній поведінці особи, а також у шкідливих наслідках, які настали або могли настати в результаті вчиненого діяння за певних об'єктивних обставин.

Суб'єкт злочину — це фізична, осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішнє сторона, тобто внутрішні процеси, які відбуваються в свідомості особи і характеризують її волю до досягнення злочинного результату.

В науці виділяють одиничний злочин і множинність злочинів.

Одиничні злочини поділяються на 1) прості одиничні злочини і 2) складні (ускладнені) одиничні злочини.

Одиничний злочин є складовим компонентом множинності злочинів, тому з метою відмежування множинності від одиничних злочинних діянь необхідно дати хоча б коротку характеристику одиничного злочину і розглянути його види.

Як зазначає М. І. Бажанов, одиничний злочин — це злочин, який передбачений законом як єдиний, один, самостійний склад злочину.

Одиничні злочини за своїми ознаками характеризуються неоднаково. Одні з них за своєю зовнішньою формою такі прості і очевидні, що не спричиняють жодних труднощів щодо кваліфікації їх як одиничних злочинів і називаються простими одиничними злочинами, котрі, як правило, характеризуються наявністю однієї дії і одного наслідку (наприклад, крадіжка або грабіж, не поєднаний з насильством). М. І. Бажанов до вказанного виду одиничних злочинів додає також злочини, що мають дві дії (наприклад, спекуляція), і злочини, які складаються із однієї дії, яка викликає два чи більше наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки.

До складних (ускладнених) одиничних злочинів відносять складені, триваючі і продовжувані злочини.

Під складеними злочинами розуміють такі, які складаються із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являє собою самостійний простий злочин.

В літературі також існує думка, що складені злочини — це не що інше, як спеціальні випадки врахованої законом сукупності злочинів.

До складених злочинів звичайно відносять розбій, розкрадання шляхом зловживання службовим станом; вимагання, поєднане з насильством; хуліганство з кваліфікуючими ознаками тощо.

Триваючий злочин — це одиничний злочин, який характеризується безперервним здійсненням (виконанням) певного злочинного діяння. Він починається одним діянням і триває до ліквідації (усунення) даного стану. Як класичні приклади триваючих злочинів у літературі наводяться: незаконне зберігання зброї, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, незаконне позбавлення волі, втеча і т. ін.

П. К. Кривошеїн до триваючих злочинів відносить також регулярне отримання будь-яких виплат (пенсій, надбавок до заробітної плати і т. ін.) на підставі одного раз поданого до державної або громадської організації підробленого документа, що традиційно вважається продовжуваним злочином.

На думку П. К. Кривошеїна, тут кожен новий факт отримання грошових коштів на підставі такого документа ні злочином, ні іншим правопорушенням не є. Він — наслідок одного разу вчиненої злочинної дії, яка характеризується безперервним здійсненням.

Продовжуваний злочин — це єдиний злочин, якнії складає гься із кількох тотожних дій, що об'єднані єдиним умислом і спрямовані до загальної мети. Відмінною особ-ливісгю іаких діянь, як зазначає В. П. Малков, є те, що вони вчиняються не безперервно, а поновлюються у часі діями, кожна з котрих не с самостійним злочином, а являє собою ланку, счап продовження, здійснення однієї і тієї ж злочинної дії. Окремі акти продовжуваного злочину, оскільки вони не миють характеру самостійного злочину, не дістають самостійної кваліфікації, і в сукупності розглядаються як одиничний злочин.

У науці домінує уявлення про те. що продовжуваний злочин можуть складати і злочини, і інші правопорушення (адміністратнвні, дисциплінарні та інші проступки), які з суб'єктивного боку можуть характеризуватися як умисною, гак і необережною формою вини. Іншу точку зору висловлює П. К. Кривошеїн, вважаючи, що, коли кожне правопорушення, яке входить до сукупності, не має ступеня суспільної небезпеки, притаманної злочину, то буде продовжуваний злочин. Навпаки, якщо кожне або хоча б двоє з правопорушень, які взяті окремо, за ступенем суспільної небезпеки та іншими ознаками, характерними для злочину, утворюють самостійний склад злочину, то матиме місце не продовжуваний, а повторний злочин.

Останню думку навряд чи можна вважати конструктивною, оскільки основним її аргументом с ступінь суспільної небезпеки кожного з епізодів багаторазового злочинного діяння. При цьому залишаються осторонь спрямованість умислу, мотиви і мета вчиненого злочину, що врешті решт означає змішування понять одиничного злочину і множинності злочинів. Таке перекручування понять на практиці призведе до того, що до системи продовжуваного злочину, наприклад, у вигляді розкрадання увійдуть лише дрібні розкрадання. Епізоди ж єдиного розкрадання, що не підпадають під дрібний розмір, хоча і пов'язані логічно один з одним, на думку П. К. Кривошеїна, треба висмикувати із загальної системи продовжуваного розкрадання і кваліфікувати окремо, як повторні діяння. Така позиція, безумовно, незручна і в правозастосувальніи діяльності. На практиці одразу ж виникне питання: як в таких випадках обчислювати розмір викраденого,— в цілому по всіх епізодах, чи підсумовувати тільки епізоди дрібних розкрадань? З точки зору П. К. Кривошеїна, відповісти на це питання досить складно.