Греція на відміну від східних теократій не знала кастового поділу суспільства. Проте вона не могла відмовитися від Іншого джерела нерівності між людьми в давні часи — вважалося, що громадянство, а не особа є основою права кожної людини. Рабство було зведене в ранг необхідної державної інституції. Для зовнішніх зносин було немислимим забезпечення миру.
У галузі міжнародного права для Стародавньої Греції періоду 1-го тис. до н. е. вже чітко виділялися право війни й посольське право. Війною греки вважали тільки збройні зіткнення між своїми полісами. Війни поділялися на законні й такі, що не мали законного підґрунтя. При цьому перелік законних причин практично не обмежувався. Найчастіше до них відносили: захист держави від покарання, захист релігійних святинь, виконання союзницьких зобов'язань тощо. Війну розуміли як боротьбу усіх громадян одного поліса з громадянами іншого поліса.
Говорячи про посольське право Стародавньої Греції, слід підкреслити, що греки не знали інституту постійного дипломатичного представництва. Посольства найчастіше були одноразовими і розв'язували конкретні проблеми. Для забезпечення прав іноземців у грецьких містах діяли спеціально уповноважені на те посадові особи, які називалися проксенами. Вони створювали сприятливі умови для підданих іноземної держави і захищали їх. Відомо, що інститут проксенії виконував іноді й публічно-правові функції — посередника між заінтересованими полісами.
Особливо цікавою є багатовікова, що тривала близько тисячоліття, практика Римської держави, яка мала свої особливості у сфері міжнародних відносин. Стародавній Рим і особливо римське право відіграли, на думку багатьох вчених, видатну роль першоджерела сучасного міжнародного права. Порівнюючи Стародавній Рим і Стародавню Грецію, можна зауважити, що Рим лише скористався результатами діяльності народу, який уже зійшов зі сцени всесвітньої історії. Римський народ здійснив своє історичне призначення, започаткувавши єдність стародавнього світу, об'єднавши усі існуючі тоді держави під своєю верховною владою. Його політична історія репрезентує дві істотно різні епохи, названі періодом республіканського правління і періодом імперії. Ці два періоди не схожі між собою як за державними установами, так і за соціальним характером, що відобразилося на міжнародних відносинах Риму.
В епоху Римської республіки з точки зору міжнародного права найважливіше значення мають угоди римлян з іншими народами, які укладалися на основі рівності і взаємності. Саме здійснення зовнішніх зносин і укладенім договорів за своїм механізмом належали до компетенції <у|)одних зборів і сенату. Спочатку сенат приймав послів і її» з ними попередні переговори, він же обговорював питання про оголошення війни й укладання миру. Остаточне рішення з міжнародних питань виносили народні збори. Так, з народами, у дружбі з якими Рим був заінтересований, укладалися договори союзу, миру, дружби і гостинності. Проте в міру успіху римської зброї ставало дедалі більше нерівноправних договорів.
Забезпечення прав та інтересів іноземців, які перебували з Римі, здійснювалося на основі укоріненого в суспільстві і визнаного законом інституту гостинності. Римляни, безумовно, визнавали й неухильно додержувалися принципу дипломатичної недоторканності. Взірцем вважалася поведінка Сципіона Африканського, якій відмовився порушити імунітет послів Карфагена у відповідь на ворожі дії стосовно послів римлян. Як тоді вважали, посли перебували під охороною богів.
Період Римської імперії істотно відрізняється від періоду республіканського правління як у внутрішніх, так і в міжнародних відносинах. Основна відмінність полягала в тому, що римський народ уже виконав свою історичну місію створення єдиної держави. Римська імперія являла собою внутрішньо об'єднане утворення колись розрізнених його складових частин, між якими вже не було "міжнародних" відносин. Підкоривши своїй владі увесь стародавній світ, народ-завойовник зупинився у своєму суспільному і державному розвитку, не зберігши того міжнародного значення, яке йому належало у попередню епоху.
Уявлення про міжнародні відносини давніх римлян буде неповним, якщо не проаналізувати питання про те, чи знали вони міжнародне право в сучасному розумінні прав та обов'язків, які виникають у відносинах між державами? Це потрібно з'ясувати тому, що чимало дослідників римського права вважають за можливе шукати у римських юристів відповіді на спори, що виникають у міждержавних відносинах.
Список використаної літератури:
1. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право.
2. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.І. Історія міжнародного права.