Смекни!
smekni.com

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 11 из 21)

2) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних

організацій.

Кожному із типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх

застосування.

Санкцій, які здійснюються державами в порядку самодопомоги:

а) самооборона;

б) репресалії;

в) реторсії;

г) розрив дипломатичних і консульських відносин;

д) невизнання.

міжнародне правопорушення

міжнародно-правова відповідальність

відмова правопорушника добровільно

виконати зобов’язання по ліквідації

наслідків правопорушення

міжнародно-правова санкція

Реторсії – примусові заходи у відповідь, які ведуть до обмеження таких інтересів

держави-порушниці; які не охороняються міжнародним правом. Реторсії можуть застосовуватися

у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншого суб’єкта, але в

межах, допустимих міжнародним правом.

Реторсіями є: заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної

держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні ж

обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); відкликання

посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; висилка з країни рівної

кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави;

оголошення дипломатів persona non grata; заборона в'їзду в країну або відміна візиту делегацій

тощо.

Репресалії – це правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення

порушених прав і направлені на обмеження або ліквідацію прав іншої держави у відповідь на її

неправомірну поведінку.

Репресалії не можуть застосовуватись у відповідь на акти, які не є міжнародним

правопорушенням. Репресалії повинні відповідати нанесеним збиткам із застосуванням примусу,

необхідного для їх відшкодування.

Правомірними є лише політичні і економічні репресалії: позбавлення обмеження

дипломатичних привілеїв і імунітету офіційних представників держави-порушниці; ембарго;

бойкот; секвестр майна тощо. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торгівельно-

економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція.

Розрив дипломатичних і консульських відносин є самостійним видом МПС.

Розрив дипломатичних відносин може відбуватись окремо або одночасно з розривом

консульських відносин. Крім того можливе призупинення дипломатичних і консульських

відносин як більш м'яка форма впливу на державу-порушницю.

Застосування цієї форми можливе і при недружніх актах, але в такому разі вона не є МПС,

бо застосовується не у відповідь на міжнародне правопорушення.

Самооборона – це дії по відношенню до держави-правопорушниці, які мають збройний

примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони:

- необхідна оборона;

- самооборона від агресії.

Необхідною обороною є захист збройними силами від зазіхань іноземної держави на

недоторканність державного кордону, її воєнним вилазкам, які ще не можна кваліфікувати як акт

агресії (заслання військово-розвідувального літака на територію держави-жертви, захід

військових суден у територіальні води такої держави тощо).

При необхідній обороні бажане попередження про можливість її застосування, якщо

держави-порушник не припинить порушення. Попередження необхідне тому, що

правопорушення може бути ще об’єктивно відсутнім (підготовка до вторгнення) або вимушеним

(порушення територіальної недоторканності із-за аварії чи помилки). Застосування збройної

сили в таких випадках не є правомірним.

Право на самооборону від агресії – суверене право кожної держави, адже агресія є

найтяжчим міжнародним правопорушенням. Але й при його реалізації необхідно дотримуватись

принципу пропорційності.

Невизнання може стосуватись результатів, ситуацій викликаних неправомірними діями

держави-порушниці. Форми невизнання:

- відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з

іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права;

- невизнання неправомірних територіальних змін;

- невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде

до ізоляції такої держави тощо.

Санкції, які здійснюються з допомогою міжнародних організацій:

- призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації;

- відмова в членстві;

- позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами

міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин,

призупинення засобів зв’язку);

- колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил

організацій).

Призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організацій,

може бути добровільним або у формі санкції. При добровільному призупиненні членства

держави, вона не пориває міжнародною організацією юридичного зв’язку.

При призупиненні прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній

організації у формі санкції активна діяльність держави в міжнародній організації примусово

припиняється. Воно можливе у формі позбавлення голосу за такі дії:

- несплату внесків;

- несплату внесків в одному з головних органів організації;

- несплату внесків лише в головних органах організації;

- несплату внесків в усіх органах організації;

- за порушення міжнародних не фінансових зобов’язань;

- за порушення статутних не фінансових зобов’язань.

Позбавлення права на представництво в органах міжнародної організації може бути у

формі:

- недопущення держави-правопорушниці до роботи в цих органах;

- не обрання її представників в такі органи;

- не запрошення на їх засідання, наради, конференції.

Позбавлення права на отримання допомоги може бути у формі припинення фінансової,

технічної, гуманітарної, економічної, культурної, медичної та іншої допомоги.

Відмова у членстві в певній міжнародній організації може бути у формі заборони на

прийняття в організацію або виключення з неї.

Виключення з міжнародного спілкування тягне за собою:

- розрив економічних зносин;

- розрив військового співробітництва, транспортного зв’язку (морського, повітряного,

залізничного, телефонного, телеграфного, радіозв’язку і т.д.);

- розрив можливих політичних зносин та ін.

Колективні збройні заходи здійснюються на універсальній основі (в рамках ООН) і

регіональними міжнародними організаціями (наприклад, НАТО, ЛАД, ОАЕ).

35. Обставини, що виключають міжнародно-правову відповідальність

Відповідно до загальних принципів міжнародної відповідальності держав усяке міжнародно-правове діяння держави спричиняє міжнародну відповідальність цієї держави. Міжнародно-правове діяння буде завжди в наявності, якщо держава своїм поводженням порушує своє міжнародне зобов'язання. Тому правильно слід оцінити позицію, що склалася в доктрині міжнародного права, відповідно до якої з цих основних принципів не може бути будь-яких винятків доти, поки міжнародне зобов'язання дійсне для даної держави.

Обставини, що виключають протиправність діяння, повинні бути юридично значимими і, відповідно, визначатися нормами міжнародного права. У цьому відношенні Комісія міжнародного права ООН при розробці Проекту статей про відповідальність держав розробила в 1980 році статті 29-34 про обставини, що виключають відповідальність держав. До таких обставин належать:

— згода держави;

— відповідні заходи у відношенні міжнародно-протиправного діяння;

— форс-мажор і непередбачений випадок;

— лихо;

— стан необхідності;

— самооборона.

Згода держави фактично є міжнародною угодою, що виникає між управочиненим і зобов'язаним суб'єктами міжнародного права. Вона стосується не зміни або скасування даного міжнародного зобов'язання, а лише незастосування його у встановленому конкретному випадку.

Виключення відповідальності держави у разі згоди наступає при наявності таких умов:

— згода держави повинна бути міжнародно-правомірною;

— згода повинна бути ясно вираженою, а не такою, що припускається;

— згода повинна передувати вчиненню дії;

— діяння, на вчинення якого отримана згода, повинно відбуватися в межах узгоджених його умов, що стосуються місця, часу, засобів і інших обставин діяльності зобов'язаної держави.

Протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнародному зобов'язанню, виключається, якщо діяльність держави була викликана форс-мажором (непереборною силою) або непередбаченим випадком (непередбаченими зовнішніми подіями).

Ці дві підстави розглядаються разом, тому що ні в міжнародній практиці, ні в доктрині немає чіткої і визначеної різниці між ними.

Ситуація крайнього лиха (стаття 32 Проекту) дуже схожа з форс-мажором або непередбаченим випадком, вона передбачає виключення протиправності діяння держави, якщо суб'єкт поведінки, що представляє дану державу, в умовах крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя ввірених йому людей.

Таким чином, дії суб'єкта поведінки, що представляє дану державу в ситуації крайнього лиха, тобто дії органу або особи, що присвоюються державі, стосуються лише захисту інтересів осіб, які піддаються надзвичайній небезпеці.

Стан необхідності (стаття 33 Проекту) передбачає обставини, коли крайній небезпеці піддаються суттєві інтереси держави.

Міжнародно-правова відповідальність держави виключається, якщо держава, яка завдає шкоду іншій державі всупереч чинним нормам міжнародного права, діє з метою самооборони від агресії, у відповідності зі статтею 51 Статуту ООН, що чиниться цією іншою державою.

36. Поняття і джерела права міжнародних договорів