Смекни!
smekni.com

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 9 из 21)

23. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичних осіб.

Питання про міжнародну правосуб'єктність фізичної особи (індивіда) у міжнародно-правовій літературі протягом тривалого часу було і є дотепер предметом гострих дискусій, особливо у другій половині нашого століття, що викликано не тільки теоретичними, але й у більшості випадків політичними (ідеологічними) мотивами. сучасне міжнародне право виробляє все більше правових приписів (стандартів), спрямованих на регулювання (забезпечення) правового статусу громадянина в державі. Ці стандарти покликані добиватись загальної поваги до людини, її життя, недоторканності, гідності тощо, тобто всього того, що утворює статус людини і громадянина. Але, на нашу думку, це не надає людині статуту суб'єкта міжнародного права.

24. Поняття, юридична природа і значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.

З проблемою міжнародної правосуб'єктності тісно пов'язані питання визнання.

Визнання — це односторонній добровільний акт держави, у якому вона:

а) прямо чи побічно заявляє або про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини, або

б) про те, що вважає владу, що затвердилася не конституційним шляхом у державі або на частині її території, достатньо ефективною, щоб виступати в міждержавних відносинах у якості представника цієї держави або населення відповідної території.

У сучасній доктрині міжнародного права існує дві теорії визнання:

— конститутивна;

— декларативна.

У міжнародному праві існують такі форми визнання:

— de facto;

— de jure;

— ad hoc.

Визнання de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні.

Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування.

Зустрічаються випадки, коли держави, уряди вступають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв'язання яких-небудь конкретних питань, але водночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випадку говорять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі).

25. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії , доктрини

Визнання держав

Нові держави утворюються в наслідок:

- об'єднання однієї держави з іншою,

- відокремленням частини або частин держави, які утворюють нові держави,

- поділ держави на декілька самостійних держав з припиненням існування попередньої.

В міжнародному праві існують дві теорії визнання держав - конститутивна і

декларативна.

Конститутивна теорія: “політичний акт визнання є попередньою умовою існування

юридичних прав нової держави”. Саме акт визнання іншими державами створює нову державу,

породжує і забезпечує її міжнародну правосуб'єктність. Визнання нової держави, яка додержує

умов державності, має бути правовим обов'язком. Таке визнання може мати виключно правові

наслідки.

Декларативна теорія: “визнання є лише декларацією, що констатує існуючий факт

виникнення нового суб'єкта міжнародного права. Держава здобуває міжнародну

правосуб'єктність внаслідок юридичного факту утворення, незалежно від визнання.”

Арбітражна комісія, створена Міжнародною Конференцією по Югославії в 1991 р.,

проголосила, що «існування або зникнення держави є питанням факту», «результати визнання

іншими державами є суто декларативними».

Визнання нових держав пов’язують з наявністю певних елементів державності:

- населення,

- території,

- політичної організації влади.

Європейське Співтовариство ухвалило Декларацію «Керівні принципи визнання нових

держав у Східній Європі і Радянському Союзі», в якій міститься перелік вимог до держав, які

визнаються.

Визнання держав забезпечує стабільні політичні й економічні стосунки і ефективне

здійснення прав, що випливають із прав і обов'язків міжнародної правосуб'єктності.

26. Визнання уряду у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії , доктрини.

Визнання урядів

Значення і правові наслідки визнання нового уряду відрізняються від визнання нової держави. Визнання уряду надає йому можливість репрезентувати державу в міжнародних відносинах.

Питання визнання уряду виникає лише в тому випадку, коли уряд здобуває владу іншим,

аніж визначено в національному законодавстві, шляхом. В міжнародному праві існують такі

доктрини щодо визнання урядів:

1. Доктрина законності: уряд, який приходить до влади в країні, є законним не в зв'язку з

керуванням у країні де-факто, а в зв'язку з тим, чи відповідає його з’ява встановленому в такій

державі правопорядку та конституційним нормам.

2. Доктрина Тобару: невизнання урядів, які прийшли до влади шляхом державного

перевороту, доки такий уряд не буде визнаний населенням своєї країни.

3. Доктрина Естрада: визнання нового уряду не потребує особливого акту з боку інших

країн. Із виникненням нового уряду перед учасниками світового співтовариства повстає лише

питання щодо вступу з таким урядом у дипломатичні зносини.

4. Доктрина «ефективного контролю»: ефективний контроль нового уряду над

територією держави є основною вимогою у вирішенні проблеми його визнання.

В міжнародному праві також існує питання щодо визнання урядів у вигнанні. Таке

визнання може бути лише в двох випадках:

1. Коли керівники уряду або кабінети в повному складі тимчасово покинули національну

територію внаслідок кризи.

2. Коли одночасно з існуючим законним урядом держави формується новий уряд на тій

же державній території або за кордоном. Означені новоутворення за певних обставин можуть

бути визнані як уряди в майбутньому, але під час існування законного уряду, який здійснює

ефективний контроль на всій території або більшої її частини, такі дії є втручанням у внутрішні

справи держави.

27. Поняття юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.

Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.

Правонаступництво виникає:

— при розпаді федерації;

— при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);

— при соціальних революціях;

— при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути:

— територія;

— договори;

— державна власність;

— державні архіви;

— державні борги;

— членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва:

— повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки право попередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);

— неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питань ядерної зброї);

— відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків право попередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних договорах.

28. Правонаступництво держав щодо державної власності. Віденська Конвенція про правонаступництво державної власності, державних архівів і державних боргів від08.04.1983 р.

Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів

Віденською конвенцією 1983 року встановлені правила правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів.

Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі.

Державні архіви являють собою сукупність документів будь-яких давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей.

Під державним боргом розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.

Перехід власності, архівів і боргів при правонаступ-ництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила:

а) При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:

— усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;

— частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління;

— державний борг (у справедливій долі).

б) При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави-правонаступниці переходять: