Смекни!
smekni.com

Складання процесуальних актів у кримінальних справах (Михайленко) (стр. 2 из 49)

* Михеенко М. М. Доказьгаание в советском уголовном судопроизвод-стве. - К., 1984. - С. 25.

^ Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "пись­мовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі тер­міном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.

Без письмових процесуальних документів судочинство є неможливим, оскільки письмові процесуальні акти ста­новлять матеріалізовану частину процесуальної форми.

Ще П. І. Пестель у своїй знаменитій "Русской правде" писав, що "дела, будучи представленьї на бумаге, могут с полной основательностью и совершенньїм хладнокровием бьіть судьями рассмотреньї и обсужденьї, каковое действие невозможно при словесном судопроизводстве, где красно-речие адвоката может иметь великое влияние, тем более, что судья имеет возможность повторно заняться содержа-нием произнесенной речи и отделить существо дела от цве-тов красноречия"1.

Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяль­ність об'єктивізується мовними, словниковими та грама­тичними засобами. Це, у свою чергу, дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.

Письмові акти можна неодноразово вивчати, оці­нювати, погоджуватися чи не погоджуватися з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і об­грунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

Відсутність у справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про при­тягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, прото­колу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.

иРішення, що приймаються з кримінальних справ та за­фіксовані у певних документах, є правовими актами, зо­крема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодав­ством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регла­ментовано написання вироку (статті 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує на загальні реквізити, які повинен ма­ти протокол, передбачаючи при цьому для конкретних йо­го різновидів додаткові: протоколи розпорядчого і судового засідань (статті 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (статті 145, 170 КПК). Закон також вказує,

* Восстание декабристов. Документи. — Т. VII. — М, 1958. — С. 224.

тво шо повинно бути зазначено в постанові слідчого і про-:та- курора (ст. 130 КПК), які обставини повинні бути викладе­ні в обвинувальному висновку (статті 223, 224 КПК), а та-де" кож передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 т с КПК) та ін^

їєм Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуаль-вие ними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, яо- котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іее, іншого процесуального акта — це результат застосування ка- норми права, тобто не просто судження, а певне вирішен­еє- ня правових питань, в тому числі й наказового порядку.

\^Е-Кримінально-процесуальних актах можуть вирішува­нь- тися не тільки суто процесуальні питання, а й криміналь­на- но-правові (постанова щодо порушення кримінальної не справи, щодо притягнення як обвинуваченого, обвину-ас, вальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, ма цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою та ін.), ді- інші галузі прав^

Це В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) б- суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється 5 і терміном "рішення".

Саме в цих актах мають бути дані чіткі відповіді на пра-и) вові питання: що конкретно встановлено та яким чином н- далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє щ- І рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, їм зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні а- протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирі-|> і шення правових питань міститься і в інших актах: обвину-іи вальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокуро-}- ра (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і І таін.

і- V Кримінально-процесуальні акти, які складаються з її кримінальної справи компетентними органами і особами, і- є юридичними фактами, що породжують виникнення, змі-і_ ну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу о юридичну силу мають процесуальні рішення таких право-3 охоронних органів, як прокуратура, органи слідства, ді-, знання, а також суд.

Згідно з законом прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (статті 114 і 403 КПК), є обо­в'язковими для усіх, кого вони стосуються^!


Владний характер діяльності органів, які здійснюют кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпе чення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участ в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, об винувачений часто подають скарги, заявляють клопотання дають відповіді та ін. У зв'язку з цим важко погодитися думкою, що право приймати рішення надано тільки дер жавним органам і посадовим особам, які беруть участь кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це до кумент, який виходить лише з державного органу. Обов'яз ковість процесуальних рішень, прийнятих державними ор ганами, не виключає прийняття процесуальних рішень іншими особами, наприклад захисниками.

Отже|кримінально-процесуальне рішення — це право вий акт особи, яка на законних підставах бере участь у кри міняльному судочинстві (втілений в процесуальну форму закріплений, як правило, в певному процесуальному доку менті, спрямованого на виконання завдань кримінальної судочинства, охорону прав та законних інтересів фізичних юридичнихосіб.

2. ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Кримінально-процесуальний закон встановлює чітки порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і складання процесуальних актів, визначає певну процес] альну форму. Кримінальна справа порушується в форі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особ як обвинуваченого в формі винесення відповідної постаю ви, складання протоколу допиту і т. д.

\"Під процесуальною формою (процесуальним поря! комрозуміються як умови, так і послідовність проведеш

окремих процесуальних дій, як прийняття рішень, так умови проведення їх в сукупності, в їх системі як єдине Ц ле"Ч Ще Жан Поль Марат писав, що "важливо, щоб ро слідування справи було підпорядковане непорушним, то<

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної Ф°РМИ посідає складання процесуальних документів, їсть 5 Процесуальні акти, належним чином оформлені у (е до- письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізо->в'яз- частину процесуальної форми, найбільш видиму її и ор- сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою заво- ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяль-кри- ності правоохоронних органів. Більшість документів, скла­ду), лених органами розслідування, прокуратури і суду, мають (оку- велике морально-виховне значення (обвинувальний вис-ного новок, вирок) та певні психологічні наслідки, них і Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згід­но з законом фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі во­ни не матимуть сили доказів.

Правильно оформлені процесуальні документи і про-цесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істи-хта ни в справі, сприяють зміцненню режиму законності, за-»су- хисту прав і свобод громадян.

рмі Важливе значення мають не тільки вимоги правильно-оби го і грамотного складання процесуальних документів, а й но- належна їх систематизація, розташування матеріалів кри­мінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці яд- питання закон практично не регламентує, а лише вказує, мя що матеріали попереднього слідства розміщуються в томах к і підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). Ц1" Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було корис-03~ туватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали " справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслі-


* Марат Ж. П.План уголовного законодательства. — М., 1951. — С. 138.

из-


дування, особливо по багатоепізодних багатотомні! справах.

Проте, чи всі матеріали, документи, одержані, складе] в період розслідування, повинні підшиватися до справ при направленні її до суду? Однозначно відповісти на і питання не просто. Воно повинно вирішуватися стосови кожної конкретної справи. Важко буває вирішити ці пі тання у справах, з яких тривалий час велося розслідувана в зв'язку зі встановленням і розшуком осіб, які вчинил зло«ин. У таких випадках перевіряється багато версій, ні громаджується велика кількість документів. Так, матеріал справи Г. Михасевича, яку розслідували органи прокурат ри Білорусі, склали 175 томів (Літ. газ. 1988 р. 2 березня Очевидно, матеріали слідства, які відносяться до версії що не мають прямого відношення до обвинуваченого, сл сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним зі головком і направити до суду, котрий встановить, які верс перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об'єі тивно досліджувались обставини справи. Наприклад, крі 130 томів справи по обвинуваченню А. Адилова, залишиш ся ще "в запасі" 170 томів (Изв. — 1992 р. — 21 квітня).