Національний університет “ Києво – Могилянська Академія”
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
на тему :
“Теорії попиту на гроші та підтвердження їх українською дійсністю”
Виконала студентка ІІ курсу ДЕН Надяк О.І.
Керівник курсової роботи:
проф. Бажал Ю.М
Київ
1999 р
Зміст.
1.Означення попиту. 4
2.Попит на гроші. 4
3.Попит на гроші в кількісній теорії. 6
4.Кейнсіанській підхід до грошового попиту. 8
5.Сучасна кейнсіанська теорія попиту на гроші. 11
6.Лаг – особливість попиту на гроші. 13
8.Попит на гроші в умовах перехідної економіки. 14
10.Формування грошового попиту в Україні. 16
11.Висновки. 22
Означення попиту.
Навіщо суспільству гроші? За словами М.Фрідмена, “головна причина в тому, що вони є засобом обігу благ або тимчасовим вмістилищем купівельної спроможності”. З іншого боку, “гроші задовольняють бажання мати резерв, як страховку від можливих в майбутньому несподіванок, причому в реальному світі гроші є лише одним з можливих активів, які здатні виконувати цю функцію”.
Поняття попиту є фундаментальним для всіх розділів економіки. Згідно з загальними положеннями закону попиту (за інших рівних умов), люди демонструють великий попит на товар відповідно до того, як падає ціна на цей товар.
Очевидно, що існує попит на гроші. Але як застосовувати закон попиту ( в контексті сказаного вище) до такого специфічного поняття як гроші? Наприклад, як розуміти “ціну” грошей? Як ми повинні вимірювати величину попиту на гроші? Як формується попит на гроші в Україні? Які чинники впливають на його утворення?
Попит на гроші.
Неможливо уявити функціонування сучасної економіки без грошей. В уявній бартерній економіці, де немає грошей, кожна операція має бути пов”язана з обміном товарів і послуг з обох боків. Традиційно виділяють чотири функції грошей:
-засіб обігу;
-засіб заощадження (активи, які з часом зберігають свою вартість);
-одиниця обрахунку (одиниця, через яку визначаються ціни і ведеться облік);
-засіб платежу.
Володіючи багатством, людина в умовах ринкової економіки може зберігати його в різних формах: у вигляді грошей, цінних паперів, земельних ділянок, нерухомості, предметів споживання тривалого користування. Цінність одних видів багатства росте, інших падає. Кожен прагне збільшити своє багатство і вирішує, в якій формі його найдоцільніше зберігати.
Визнання грошей однією з форм багатства дає ключ до розуміння сучасної теорії попиту на гроші. Економісти використовують концептуальне поняття портфелядля позначення сукупності активів, що складають багатство окремого індивіда. Питання попиту на гроші таким чином трансформується в наступне: яку частину своїх портфелів люди хочуть зберігати в ліквідній формі, а не в інших видах активів, таких як акціїї, облігації, нерухомість, виробниче обладнання, споживчі товари тривалого користування. Отже, ми повинні розглядати попит на гроші як попит на запас грошей, виміряний в певний фіксований момент часу, а не попит на потік, що вимірюється як оберт за період.
Скільки грошей бажають мати люди? Перефразовуємо питання: “яку частину своїх портфелів люди хочуть зберегти в ліквідній формі, а не в інших видах активів?”
Потреба в грошах – це попит на гроші. Він відносно стабільний, оскільки людей цікавить реальна величина їхніх грошових залишків. Існує вирішальна відмінність між реальними і номінальними змінними величинами. Номінальний попит на гроші – це попит окремої особи на певну кількість грошових одиниць (гривень, доларів тощо). Реальний попит на гроші – це попит на гроші в перерахунку на кількість товарів та послуг, які за них можна купити, і дорівнює номінальному попиту, поділеному на рівень цін.
Реальні залишки грошей, коротко – реальні залишки – це номінальна сума грошей, поділена на рівень цін, а реальний попит на гроші називають попитом на реальні залишки.
Реальне фінансове багатство – це, зрозуміло, просто номінальне багатство WN, поділене на рівень цін Р:
L + DB = WN/P,
де L – попит на реальні залишки, DB – попит на реальні залишки облігацій.[1]
Попит на гроші в кількісній теорії.
Кількісна теорія стверджує, що існує прямий зв”язок між кількістю грошей і рівнем цін, що ціни визначаються кількістю грошей, які знаходяться в обігу, а купівельна спроможність грошей обумовлюється рівнем цін. Збільшення грошової маси веде до росту цін, і навпаки, скорочення грошової маси зумовлює зниження цін, тобто за інших рівних умов товарні ціни змінюються пропорційно кількості грошей.
Тотожність, що відображає відповідність між платіжними засобами та товарно- грошовими операціями називається рівнянням Фішера:
М – кількість грошей в обігу, V – швидкість обігу грошей у русі доходів, P -- абсолютний рівень цін, Y—реальний обсяг виробництва.
Згідно ефекту Фішера, у випадку збільшення грошової маси попит на гроші падає і відсоткова ставка знижується. Але в зв”язку з ростом цін попит на гроші знову росте і рівень ставки підвищується . Подібні коливання приводять в кінцевому рахунку до природної норми відсоткової ставки.
Але формула Фішера дещо спрощує картину. Вона не враховує того, що на ціни впливають й інші змінні – рівень доходу, очікування, зміни зайнятості, технологічні зсуви.
Представники неокласичної школи модифікували рівняння Фішера:[2]
M = kPY,
де k – коефіцієнт, що відображає пропорцію між номінальним доходом і часткою доходу, що зберігається в грошовій формі. Показник k -- величина, обернена до V, тобто швидкість обертання грошей залежить від того, яка кількість грошей зберігається у вигляді грошових залишків, грошового запасу, що призначений для укладення угод. Якщо грошовий запас невеликий, то швидкість обертання грошей росте.
Замінимо М на параметр MD – величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, потрібну юридичним та фізичним особам, яку вони хочуть зберегти як частину своїх портфелів активів.[3]
Ця заміна дає:
MD = kPY =PY/ V
З цього рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від трьох факторів:
1) абсолютного рівня цін (більш високий рівень цін вимагатиме більше грошей);
2) реального обсягу виробництва (підвищення рівня виробництва підвищить і реальні доходи, а тоді (за інших рівних умов) споживачам треба більше грошей , оскільки наявність більш високих реальних доходів передбачає більший обсяг угод);
3) швидкості обертання грошей в руху доходів (кількість обертів в рік , яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця з загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВВП. Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і на попит на гроші).
Згідно з деякими дещо усередненими підрахунками грошова готівка, яка забезпечує обіг, складає приблизно 10 обертів на рік (так, швидкість грошового обігу в Росії на кінець 1993 року склала 0,85 об/міс або 10 об/рік).[4]
Представники класичної школи схиляються до думки, що швидкість обертання грошей постійна і визначається такими інституційними факторами, як кількість щорічних виплат заробітної плати.
Кейнсіанській підхід до грошового попиту.
В своїй книзі “ Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” Д.М.Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. В його власній теорії головну роль грає поняття норми відсотка. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку господарські агенти бажають зберегти в формі грошей, залежить від того наскільки висока цінність властивості ліквідності. (Активи володіють ліквідністю, якщо їх можна використовувати як засіб платежу, а їх власник впевнений, що номінальна віртість таких активів не зміниться). Казати, що люди віддають перевагу відносно діквідному портфелю – те ж саме, що казати про відносно великий попит на грошй з їх сторони. Саме з цієї причии Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією переваги ліквідності.
Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а не менш ліквідних , але тих, що приносять доход ( як облігації):
1) транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.
2) мотив обережності або застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених неліквідністю (тобто браком грошей на певний момент). Та чим більше людина тримає на руках, тим від більшого відсоткового доходу вона відмовляється. Оптимальна величина застережних залишків грошей на руках має бути між такими малими застережними залишками готівки, що особі, майже без сумніву, доведеться відмовитися від деяких покупок, і такими великими залишками готівки на руках, що при потребі майже завжди можна буде заплатити. Оптимальна величина передбачає балансування між втратою процентного доходу і можливістю не бути заскоченим без грошей, неліквідним.