Конституційне право зарубіжних країн (стр. 1 из 95)

А.З. Георгіца

Конституційне право зарубіжних країн

Чернівці

―Рута‖, 2000

ББК 67. 9 (4) Укр.8/300 Г-363

УДК 342 (=87 – 075.8)

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича

Рецензенти:

В.Ф. Погорілко – чл. кор. АПрНУкраїни, д.ю.н., проф., завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України;

О.В. Горун – к.ю.н., доцент (Чернівецький національний університет ім..

Юрія Федьковича);

Георгіца Аурел Зиновійович

Г-363 Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Чернівці: ―Рута‖, 2000. – 424 с. ISBN 966-568-343-8

Посібник підготовлений відповідно до навчальної програми дисципліни. Його особливістю є те, що в ньому висвітлюються нові моменти конституційно-правової теорії та практики держав світу.

Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів.

Пособие подготовлено в сответствии с учебной программой дисциплины. Его особенностью является то, что в нем освещаются новые моменты конституционно-правовой теории и практики государств мира. Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических вузов.

The manual contains the material of the general part of the course accordingly to the syllabus of the subject. The peculiarity of it is in the fact that it elucidates new aspects of constitutional Law theory and practice of the countries of the world. It is intented for the students majoring in Law, may be in use for everybody interested in constitutional problems.

УДК 342(=87-075.8) ББК 67.9/4/8/300

ISBN 966-568-343-8 © Георгіца А.З., 2000

© Видавництво ‖Рута‖ Чернівецького національного університету, 2000

125-річчю Чернівецького університету та 10-річчю відновлення його

юридичного факультету присвячується

ПЕРЕДМОВА

Запропонована книга є логічним продовженням посібника, який вийшов друком у 1994 р.^[1] З того часу сталися суттєві зміни в гуманітарній сфері суспільства, в тому числі у праві. Зокрема, утворилися більш сприятливі умови для розвитку науки конституційного права: потоком іде інформація про стан конституційного права в зарубіжних країнах, з’явилося чимало грунтовних праць вітчизняних учених, які засвідчили, що і наша власна теорія та практика державотворення ―вже не перебуває у стані старанного учня‖. З іншого боку, намагання значних авторитетних політичних сил спрямувати рух України у демократичне русло суттєво вплинуло на юридичну науку – стала очевидною потреба в знаннях і досвіді у галузі зарубіжного конституційно-правового регулювання. Саме обізнаність із теорією і практикою світового конституціоналізму дасть змогу нам точніше коригувати свої відповідні наміри, прогнозувати перспективи.

Нарешті, з дидактичних міркувань не повинні бути упущені нові можливості отримання інформації, вільної від ідеологічного контролю, оскільки вони значно розширюють площину неупередженого засвоєння знань студентами із зарубіжної юриспруденції та державознавства.

У цьому навчальному посібнику подається системний виклад матеріалу згідно з програмою курсу ―Конституційне право зарубіжних країн‖, який вивчається у вузах України. Компонування навчального матеріалу побудовано на кращих світових традиціях, властивих для підручників із цієї дисципліни, і, звичайно, на особистих уявленнях автора. Звісна річ, такий підхід передбачає використання елементів дискусійності, у першу чергу при викладі основних положень теорії конституціоналізму. Тому елементи незгоди з окремими висловлюваннями і поглядами потрібно сприймати як авторське розуміння природи і сутності конституційно-правових явищ і феноменів.

Грунтовне вивчення конституційного права країн світу (а їх понад 190) неодмінно вимагає застосування порівняльноправового методу до його аналізу. ―Правові дослідження набувають по-справжньому наукового характеру тільки тоді, - пишуть німецькі державознавці К.Цвайгерт і Х.Кетц, - коли вони підносяться вище дослідження будь-якої національної системи‖(Тут і далі переклад наш. – А.Г.)^[2].

До того ж в сучасних умовах взаємозв’язаного світу відбувається зближення правових систем, у тому числі й у сфері конституційного права, яке пов’язане із взаємовпливом Заходу і Сходу, Півночі та Півдня. Концепції західного права, наприклад, уже давно проникли у законодавство багатьох мусульманських держав (Єгипет, Пакистан, Сирія та ін.), у цих же країнах проголошені загальновизнані права людини, існують парламенти, вибори, визнається принцип розподілу влад тощо. З іншого боку, не виключений вплив окремих інститутів Сходу на конституційне право Заходу. Так, ідеї консенсусу (а не більшості голосів, при прийнятті деяких рішень), яке поєднується з принципами іджми у мусульманському праві (особливе значення одноголосно прийнявтих постанов), принцип аш-шура (розгляд принципових ухвал до їхнього прийняття правителем у дорадчій установі), ідея включення деякої кількості видатних громадян до законодавчого органу шляхом їх призначення главою держави та деякі інші інститути Сходу впливають на західне право.

Накопичені знання, звичайно ж, вимагають підготовки грунтовної праці, яка би висвітлила багатий світовий досвід у сфері конституційно-правових відносин. Для цього вимагаються зусилля великого колективу вчених. У даній книзі ми зробили спробу розглянути тільки деякі його найважливіші аспекти. Автор сподівається, що можливості, які дає нам зарубіжна наука конституційного права, можна буде використати для пояснення багатьох явищ, пов’язаних із процесом державотворення в Україні.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

§ 1. ДЕЯКІ ТЕРМІНОЛОГІЧНІ УТОЧНЕННЯ

Словосполучення ―конституційне право зарубіжних країн” у правознавстві використовується для позначення відповідної галузі права іноземних держав в узагальненому плані, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти.

Використання терміну конституційне право зарубіжних країн у плані характеристики галузі діючого права не означає наявності особливої інтегруючої галузі права – такої галузі немає. Існує конституційне право кожної окремої країни – австрійське, індійське, російське та ін. Незважаючи на те, що у різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структура цієї галузі, її інститути в принципі однакові, подібні, аналогічні. Саме це дозволяє аналізувати, вивчати у порівняльному плані основи конституційного права багатьох держав.

Певний інтерес викликає використання в літературі термінів ''конституційне право'' і ''державне право''. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні , що вони є синонімами. Свідчення такого підходу – використання деякими авторами словосполучення ―конституційне (державне) право зарубіжних країн‖. Можливо, таке твердження і близьке до реалії Німеччини, германомовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція державного права як галузі і як наука у цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями.

Історично склалося так, що в країнах, де провідну роль у формуванні даної галузі права відіграли конституційноправові акти, акцентували увагу на правах і свободах людини та їх закріплення в конституції – Основному законі країни, або в законах, які мали конституційне значення, сама галузь стала іменуватися конституційним правом (Великобританія, США, Франція). В країнах же, в яких правова наука надавала основоположне значення розвитку держави, її інститутів та їх юридичному оформленню та закріпленню, як, наприклад, у Німеччині, відповідна галузь отримала назву державне право.

Деякі автори пояснюють вибір того чи іншого терміна національною традицією слововживання. Якщо, на їх думку, англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, то для германської системи характерним є вживання терміну державне право.^[3]

У літературі можна зустріти й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом. Так, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш об’ємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З іншого боку, конституційне право обмежене порівняно з державним у тому плані, що державне право містить у собі, наприклад, адміністративне і процесуальне право…^[4]

До недавнього часу навчальний курс (і галузь) конституційного права зарубіжних країн у російськомовній літературі іменувалася державним правом зарубіжних країн. Тепер, коли у постсоціалістичних країнах іде процес розбудови державного ладу на справжніх демократичних засадах, коли у нових державах змінилося співвідношення двох головних складових конституційного права – людини, її прав і свобод, з одного боку, і держави та здійснення публічної влади, з іншого, однією з формальних ознак цього процесу виступає перейменування галузі державного на конституційне. До того ж сьогодні тільки невелика група країн користується терміном державне право, а їх більшість позначає провідну галузь свого національного права терміном конституційне право. Використання ж терміну державне право правомірне, коли мова йде про вивчення конкретної галузі права тих країн світу (ФРН, Скандинавські країни та ін.), де її офіційна назва продовжує залишатися державне право. З метою ж полегшення розуміння тексту у навчальному посібнику, як правило, використовується тільки термін конституційне право зарубіжних країн.