У своїй книзі «Редакторская подготовка литературно-художественных изданий»М. М. Козлова дає дуже чітке визначення цьому явищу: «У радянський період нашої історії справедливо вважали, що художня література надає сильний, багатогранний вплив на людину, вона здатна відображати його внутрішній світ, фіксувати систему цінностей суспільства і активно впливати на формування ідейних переконань, моральних норм особистості. Цим і визначалося її важливе місце поряд з іншими видами мистецтва в системі виховання не тільки дітей та підлітків, але і цілком дорослих людей» [4: 6].
Не дивно, що особливе виховне значення художня література набула, як вважали партійні «функціонери», в роки «холодної війни» війни між СРСР та США (1946-1985), ідеологічного протистояння двох систем. Тому вважалося, що література в яскраво-художній формі «покликана відображати історію Радянського держави, соціалістичний спосіб життя, велике братерство народів СРСР, досягнення в економічній, соціальній і духовній життя нашого суспільства, показувати у всій складності і повноті образ радянської людини. Вона повинна вести пропаганду марксистсько-ленінської ідеології, викривати антикомуністичну суть буржуазних ідеологів, повніше виявляти себе у вирішенні завдань комуністичного будівництва, в задоволенні культурних запитів народу» [4: 8].
У часи перебудови література теж розцінювалася як найважливіший інструмент впливу на свідомість людей. Наприклад, Генеральний секретар ЦК КПРС
М. С. Горбачов на зустрічі з письменниками підкреслював, що художня література повинна зіграти значну роль у здійсненні психологічної, моральної перебудови, у боротьбі за новий якісний стан радянського суспільства [4: 9-12].
І повторюючи слова авторки, цілком справедливо вважати, що художня література в радянські часи створювалась авторами з бажанням з одного боку розкривати очі народу, з іншого розширювати сприяння світу працюючих мас. Але через тоталітарний контроль її використовували як зброю масового «розумового поневолення» і без того не вільних людей.
2.2 Поняття «художня література»
Щоб якнайкраще зрозуміти всю тонкість видання художньої літератури у часи нещадної цензури, розглянемо спочатку саме поняття «художня література».
За визначенням літературного словника-довідникалітературно-художнє видання це видання творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань, віршів, поем, драматичних творів, казок, легенд, художніх нарисів, есе [13: 238].Це досить вузьке визначення такого масштабного явища, воно дає дуже посереднє уявлення про нього.
А от Ю. М. Лотман визначає «художню літературу» дещо інакше. У праці «О содержании и структуре понятия “художественная література„» він вказує, що розмежування творів художньої літератури і маси інших текстів, що функціонують у складі якоїсь культури, може здійснюватися за двох точок зору. Перша точка функціональна. Згідно з нею, художньою літературою буде всякий словесний текст, який здатний реалізувати естетичну функцію. «Оскільки в принципі можливо (а історично дуже нерідко) положення, при якому для обслуговування естетичної функції в період створення тексту і в епоху його вивчення необхідні різні умови, текст, який не входить для автора у сферу мистецтва, може належати мистецтву, з точки зору дослідника, і навпаки» [5: 10]. Друга точка організація тексту. Текст повинен бути певним способом побудований: відправник інформації багаторазово і різними кодами його зашифровує (хоча в окремих випадках можливо, що відправник створює текст як нехудожньої, тобто зашифрований одноразово, а одержувач приписує йому художню функцію та більш пізні кодування і додаткову концентрацію сенсу). Крім того, одержувач повинен знати, що текст, до якого він звертається, слід розглядати як художній. «Отже, текст повинен бути певним чином семантично організований і містити сигнали, що звертають увагу на таку організацію. Це дозволяє описувати художній текст не тільки як певним чином, який функціонує в загальній системі текстів даної культури, але і як деяким чином влаштований. Якщо в першому випадку мова піде про структурі культури, то в другому про структуру тексту» [5: 12-14].
Г. В. Кожевников , в свою чергу, визначає поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності, словесну художню діяльність.
Він зазначає, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури забезпечення процесу передачі, звернення в суспільстві системи словесних художніх образів, обмін словесної художньої інформації. Читацька адреса спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні» [3: 203-207].
Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.
І як висновок: художня література опосередковується у книжковій справі в літературно-художню книгу [3: 203-216], яку видають у поліграфічних підприємствах, про що далі й піде мова.
2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР
Після ознайомлення з поняттям «художня література» можна розглядати це явище в процесі його розвитку в історії СРСР. Центральний комітет партії у своїй постанові про видавничу роботі приділяв цьому особливу увагу.
У постанові ЦК йшлося: «Художня література, яка грає величезну виховну роль, повинна набагато більш глибоко і повно відобразити героїзм соціалістичного будівництва і класової боротьби, переробку суспільних відносин і зростання нових людей героїв соціалістичного будівництва.Видання художньої літератури має бути спеціалізовано в ГІХЛ за окремими секторами» [1: 76].
Щоб своєчасно враховувати потребу в книжці з боку різних верств робітників, колгоспників, інтелігенції та учнів різних спеціальностей і кваліфікацій і диференційованого обслуговувати їх, ЦК партії ухвалив виділити із системи ОГИЗ ряд спеціалізованих видавництв (Масспартгіз, Партвидат, Держтехвидат). Поряд з цим ЦК ухвалив також перебудувати справу видання літератури на національних мовах. Для обслуговування національних меншин, які не мають своїх національних видавництв, організовуються у всіх видавництвах національні сектори. З постанови ЦК партії 1931 року: «Вся издательская работа должна вестись под углом всесторонней помощи социалистическому строительству, подъема теории на высшую ступень и сочетания ее с практикой организации и мобилизации масс на построение социализма, разоблачения буржуазных и мелкобуржуазных идеологий, борьбы с ними и с уклонами от ленинской линии. Издательская работа должна исходить также из задач интернационального воспитания масc» [12: 450- 472].
Тепер більш детально.
У 1917-1921 роках В. І. Ленін відводив художній літературі велику роль в ідейному вихованні працюючого нороду. У період громадянської війни її випускали майже всі видавництва. Було розпочато виявлення літературної спадщини письменників, встановлення правильних текстів, звільнення творів від цензурних і редакторських спотворень. Щодо дитячої літератури в ці роки, незважаючи на труднощі воєнного часу Радянська держава піклувалася про видання і таких виданнь. У перші роки Радянської влади отримали розповсюдження серії, призначені для школи і сім'ї. Так, книговидавництво письменників у Москві випускало серію «Народно-школьная библиотека», видавництво «Юнная Росия» - серію «Библиотека для семьи и школы», Держвидат серію «Библиотека детского чтения» [1: 80].
У 1921-1930 рокахполіпшенню видання художньої літератури сприяла постанова ЦК РКП (б) про політику партії в галузі художньої літератури, прийнята 18 червня 1925. Таким чином, поряд з «Дешевой библиотекой классиков» широку популярність придбали серії «Универсальная библиотека» (твори радянських та зарубіжних авторів), «Русские и мировые классики»,« Библиотечка Демьяна Бедного». Серед книг для селянства, що випускались Держвидавом, більше 40% займала художня література.
В період Великої Вітчизняної війни основну масу видань художньої літератури складали твори радянських письменників романи, повісті, оповідання, нариси, вірші. Особливо популярний у цей час був нарис, який малвав образ радянського воїна-носія передових ідей, епізоди героїчної боротьби радянського народу з фашизмом, життя і боротьбу партизанських загонів, що оповідає про беззавітної хоробрості людей, що діяли в тилу ворога за завданням партії.
З розпадом СРСР і перетворенням Російської Федерації в незалежну державу починається новий історичний період розвитку вітчизняної видавничої справи, перший етап якого представляє собою бездумне руйнування всієї колишньої (державної планової) системи книговидання. На початку 90-х років приватизація видавництв носить відверто непродуманий і непослідовний характер: зберігши у федеральній власності більшу частину видавництв, формально надавши їм повну свободу у формуванні репертуару, держава практично припинило їх фінансування, але призначила значні податки нарівні з інтенсивно створеними недержавними видавництвами.
Формування недержавного сектору у книговиданні Росії в 90-і роки офіційно починається в квітні 1991 року і набуває стихійного характеру, єдиною регулюючої силою при повному усуненні держави виступають ринкові механізми, коли було прийнято урядову постанову про видачу ліцензій на видавничу діяльність. На початок 1998 року в країні було зареєстровано більше 11100 видавництв і видавничих організацій.