Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (2) і списку використаних джерел (289 позицій). Основний зміст викладений на 171 сторінці, загальний обсяг дисертації 244 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, джерельну базу та хронологічні межі дослідження, названо методи вивчення теми, аргументовано наукову новизну і практичну цінність роботи, інформовано про апробацію дослідження.
У першому розділі – “Часопис “Дукля” в контексті журналістики словацьких українців другої половини ХХ століття” – окреслено джерельну базу з досліджуваної проблеми, простежено історію становлення й розвитку української журналістики Словаччини, з’ясовано організаційний аспект і програмні засади журналу “Дукля”, виокремлено періоди його існування, проаналізовано внесок провідних творців видання у його позиціонування.
У підрозділі 1.1. “Історіографія та джерела дослідження” наголошено, що тема дисертації знаходиться на межі журналістикознавства, історії, культурології, науки про літературу, тому теоретико-методологічну базу роботи формують джерела різних напрямків.
Першу групу джерел становить комплект журналу “Дукля” (Пряшів, 1953–2004), що знаходиться у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України, Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського (м. Київ), у фондах науково-культурного товариства “Бойківщина” (м. Дрогобич).
Достовірним джерелом для дослідження послужила література з історії України та Словаччини, з питань міжнародних зв’язків: праці Ю. Бачі, О. Богіва, М. Вегеша, В. Задорожного, І. Ваната, Н. Коровіциної, В. Литвина, І. Миговича, М. Мушинки, М. Нагорняка, І. Панькевича, Я. Пилинського, Ю. Рилача, П. Стерчо, В. Трембіцького та ін. Відомості про літературний сегмент міжкультурної комунікації є у роботах Г. Вервеса, М. Гайдая, П. Гонтара, В. Павелка, Ф. Погребенника, В. Шевчука, у збірнику “Украинско-чехословацкие интернациональные связи” (1989) та ін. Українську школу репрезентують праці Р. Гром’яка, Є. Кирилюка, В. Микитася, О. Мишанича, О. М. Мольнар-Мундяк, В. Моторного, Ф. Погребенника.
Словацька наукова україністика представлена роботами Ф. Тіхого. В. Бобека, Р. Бртаня, М. Мольнара, Л. Баботи, Ф. Ковача, М. Романа, авторів збірника “З історії чехословацько-українських зв’язків” (1959).
Третя група джерел – праці з історії української журналістики в Україні та за її межами: бібліографічні покажчики М. Мартинюка, Ф. Погребенника, Ю. Тернопільського, І. Бойка, О. Фединського, А. Юричка; праці науковців радянського періоду О. Дея, В. Дмитрука, П. Федченка; напрацювання початку 90-х років XX століття В. Владимирова, С. Горевалова, В. Гутковського, І. Крупського, А. Животка, І. Михайлина, П. Федоришина, розвідки молодих пресознавців А. Кобинець, Р. Радчик та ін. Особливе значення для вивчення теми мають праці О. Бартко, М. Гдакович, І. Капраль, Н. Лощинської, С. Семенко, В. Хропка, у яких розкрито особливості функціонування літературної преси.
Безпосереднім джерелом для дисертації були дослідження української преси в інших країнах, зокрема розвідки М. Боровика, О. Гриценка, О. Денеки, І. Крупського, Й. Лося, Ю. Покальчука, М. Присяжного, О. Савченко, Н. Сидоренко, І. Срібняк, М. Тимошика, О. Цап, І. Чорнописького, вибрані публікації з наукового збірника “Українська преса за межами України” (1996 р.) та матеріалів Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (2002, 2003 рр.). Інформацію про українські видання Чехо-Словаччини знаходимо у роботах В. Габора та І. Добоша, О. Пономаріва, П. Проніна, О. Рудловчак, М. Штеця, М. Фоллріхової.
Журнал “Дукля” ще належно не поцінований в українсько-чехо-словацькому пресознавстві. Відомі лише окремі відгуки, рецензії, огляди, опубліковані у місцевій пресі, зокрема Ю. Дацка, З. Франко, Й. Гвіща, Ф. Ковача, Р. Корецького, О. Рудловчак, у радянській періодиці – О. Гуреїва, В. Бондара, М. Олійника, оцінні публікації на сторінках “Дуклі” – Ю. Гарбара, Ф. Гондора, Я. Соловича.
Четверту групу джерел становлять праці з історії пряшівського письменства: колективна монографія “Література чехословацьких українців (1945–1967). Проблеми й перспективи” (1988), розвідки Ю. Бачі, Ф. Ковача, М. Романа, Д. Павличка, З. Ґеник-Березовської.
Дисертація базується на методологічних засадах, викладених у дослідженнях загальних тенденцій розвитку української журналістики (В. Бебик, О. Сидоренко, І. Бондар-Терещенко, В. Здоровега, Ю. Колісник, А. Москаленко, Б. Потятиник, В. Різун, А. Чічановський, В. Шкляр), а також специфіки журналістських жанрів (В. Здоровега, І. Михайлин, В. Ворошилов, М. Вуароль, М. Кім, В. Горохов, В. Пельт, Г. Мельник, А. Тепляшина, В. Моїсеєв, А. Тертичний та ін.).
Шостий сегмент джерел – література з історії та теорії літературної критики. Висновки В. Баранова, А. Бочарова, В. Барахова, Ю. Борєва, Ю. Бурляя, І. Гаєка, Р. Гром’яка, В. Ейдінової, Б. Єгорова, М. Зельдовича, А. Корокотіної, Н. Кучми, В. Полякова, Ю. Суровцева, Т. Щукіної та ін. послужили критеріями для характеристики літературно-критичного доробку журналу “Дукля”.
Глибше познайомитися з персоналіями окремих творців журналу допомогли матеріали інтерв’ю, бібліографічні огляди, зокрема, Ю. Бачі.
У підрозділі 1.2. “Становлення української журналістики на теренах Словаччини” відтворено історію української преси Пряшівського краю.
Періодика словацьких українців виникла у другому десятилітті минулого століття, що було зумовлене відсутністю місцевої журналістської традиції. У середині XIX віку зафіксовано спроби творити друковані видання для закарпатців, які мали б обслуговувати і пряшівчан: “Вістник для русинов Австрійської держави”, “Церковна газета” “Церковний вісник”, “Учитель”, “Светъ”, “Сова”, “Карпатъ”, “Листокъ”, “Наука”. У цих газетах активними дописувачами були українці Словаччини.
Журналістику пряшівських українців започаткувала газета для “рутенів” “Наше Отечество”, яка за редакцією Є. Сухого виходила у 1916–1919 роках. Будучи неофіційним органом пряшівської єпархії, вона засуджувала будь-які прояви громадсько-політичної та культурної активності українського населення.
Власне “українським національним органом” на Пряшівщині стала газета “Слово народа” (1931–1932, редактор І. Невицька). Зініційована “народовцями”, газета публікувала українською мовою зразки місцевої художньої літератури, спроби літературної критики. Видання відіграло значну роль у справі захисту і поширення рідного слова на Пряшівщині, збереження й розвитку власної культури, утвердження національної самобутності в чужоземному довкіллі.
У 30-х роках минулого століття на українських теренах Словаччини діяли “культурно-народна газета” “Русское слово” (1924–1939) та “москвофільська” “Народная гезета” (1924–1936). Одночасно тут функціонувала комуністична преса Закарпаття і празький місячник “Поступ” (1931–1933).
Повоєнну українську журналістику Словаччини започаткувала газета “Пряшівщина” – орган Української Народної Ради Пряшівщини (УНРП), що виходив у 1945–1951 роках під редагуванням І. П’єщака, В. Карамана і Ф. Лазорика. За час свого існування газета здійснила значну культурно-виховну роботу, висвітлюючи важливі соціальні, політичні, мистецькі й наукові здобутки пряшівчан, друкуючи матеріали про політичний і національний розвиток Чехо-Словаччини, про економічні, соціальні та культурні зміни в Радянському Союзі.
Культурна спілка українських трудящих (КСУТ) із серпня 1951 року почала видавати суспільно-політичний щоденник “Нове життя”. Як орган крайкому КПСС газета дотримувалася партійної лінії у структурі, форматі і змісті. Попри данину своєму часові, виразній “кабінетності” матеріалів, статей “на продовження”, це видання відіграло важливу роль у суспільно-культурному розвитку словацьких українців. Двотижневик нерегулярно виходить і сьогодні.
“Щомісячний культурно-громадський ілюстрований журнал” “Дружно вперед”, який почав виходити з 1 вересня 1951 року як орган КСУТ, протягом півстолітнього існування став справжньою хронікою життя словацьких українців. Матеріали про актуальні проблеми та про цікаві події сьогодення, репортажі, нариси з минулого місцевого населення поєднувалися з численними ілюстраціями, фотографіями, які мали вагоме пізнавальне значення.
Преса для місцевих дітей та молоді була представлена “органом прогрессивной молодежи Пряшевщины” “Карпатская звезда” (1946–1947), яка з 1947 року стала двомовною і виходила під назвами “Карпатская звезда–Карпатська звізда”; місячником “Зоря” – додатком до двотижневої газети “Благовісник”; двомовним “Колокольчиком-Дзвіночком”, який у 1947–1950 роках видавала Спілка молоді Карпат; “Піонерською газетою”, яка з 1968 року виходила під назвою “Веселка”.
У підрозділі 1.3. “Історія створення та основні етапи функціонування журналу “Дукля” розкрито п’ятдесятилітню еволюцію видання.
“Дукля” заснована як альманах-квартальник у березні 1953 року при видавництві КСУТ Чехо-Словаччини членами Гуртка українських письменників при Спілці чехо-словацьких письменників (Ю. Боролич, В. Зозуляк, Ф. Іванчов, А. Кусько, Ф. Лазорик, І. Мацинський, М. Питель, І. Прокіпчак, О. Рудловчак, М. Шмайда).
П’ятдесятирічний шлях журналу “Дукля” був нелегким. Тематичну спрямованість, зміст, регулярність опублікованих матеріалів і тираж (1 тис. примірників) визначали власні можливості літературних сил Пряшівщини. Гальмували розвиток видання часті зміни складу й керівництва редакції. Свого часу на чолі журналу стояли: І. Мацинський, Ю. Боролич, Ф. Іванчов (1953–1956), Ф. Лазорик (1956–1957), Ф. Іванчов (1958–1967, 1970–1971), Ф. Ковач (1967–1969, 1972–1989), М. Ілюк (1990–1991), І. Яцканин (1992–2004). Помічником редакції виступала редакційна колегія.