ТЕМА
Авторське «я» та засоби вираження журналістської позиції
Вступ
Репортажність – іманентна (внутрішньо властива), природна властивість телебачення. Відповідно репортаж – найпоширеніший, дієвий, ведучий жанр тележурналістики.
Репортаж – жанр журналістики, оперативно повідомляючий для друку, радіо, телебачення про яку-небудь подію, очевидцем або учасником якого є кореспондент. Особливо відзначимо останню обставину, бо повідомлення новин є метою і інших інформаційних жанрів. Але в репортажі на перший план виходить особисте спийняття події, явища, відбір фактів автором репортажу, що не суперечить об'єктивності цього інформаційного жанру.
Загалом, вся історія журналістики – історія становлення і вдосконалення репортажу, що характеризується максимальною наближеністю до природного життя, здатного представляти явища реальної дійсності в їх природному розвитку.
В газеті і на радіо репортер повинен словами «намалювати» подію, тому описова функція – головна в творчій роботі газетного і радіорепортера. Абсолютно іншою є справа на телебаченні: телекамери спостерігають саме життя; репортер дивиться на подію очима телеглядача (точніше, телеглядачі бачать події очима оператора і репортера). А оскільки описова функція здійснюється камерами, репортеру залишаються закадрові пояснення, розповідь про неочевидні обставини дійсності.
Тому і немає ніякої суперечності в тому, що, з одного боку, телерепортаж відображає життя у формах самого життя, тобто максимально наближений до реальної дійсності, об'єктивний по суті своїй, а з другого боку, сутнісною властивістю жанру стає те, що суб'єктивне сприйняття події репортером виходить на перший план, журналіст в більшості випадків виступає свідком, а іноді і учасником відбиваної дії.
Репортерство – найуніверсальніша робота на екрані, яка включає уміння вимовити короткий монолог, сценарно збудувати сюжет, узяти коротке інформаційне інтерв'ю, що не порушує цієї будови. Раніше, коли інформаційна програма «Врємя» повинна була виглядати як «трибуна трудящих», інтерв'ю було неодмінним компонентом кожного репортажу. Доклади, що свідчать про вірність партії і перевиконання плану, не можна було, звичайно, вважати повноцінними інтерв'ю, бо питання журналіста припускало цілком однозначну відповідь. Тепер кожного разу репортер повинен вирішувати для себе: чи дійсно інтерв'ю необхідне, чи може співбесідник доповнити те, що повідомляється репортером? Це може бути, наприклад, розповідь очевидця, тобто щось суб'єктивне: вони нерідко доповнюють один одного. Їх вислови необхідні, якщо репортаж ведеться по слідах події, а сам репортер його не бачив. Про суть наукового відкриття також доречніше повідати вченому, а не репортеру, який лише допомагає зробити сюжет цікавим, але ручатися за достовірність наукових даних йому навряд чи слідує. Це може бути і думка про поточні події як експерта, так і «людини з вулиці», але в таких випадках не можна забувати про одне правило – все має своїх прихильників і супротивників. «Вислухайте аргументи обох сторін, – радить І. Фенг, – і висловите їх суперникам – бажано перед камерою». У вітчизняній практиці це правило дотримується не завжди – нерідко роль носія істини бере на себе репортер, що за світовими стандартами неприпустимо. Глядач бачить в репортері подібну собі людину, що має свою думку про все на світі, але, як вважає І. Фенг, «це зовсім не означає, що у репортера є ліцензія на коментар і випинання свого «я». Прояв цього «я» є безперечним лише в проходженні загальнолюдським цінностям: співчутті родичам потерпілих в катастрофі, дітям-сиротам і т.п. Отже ми бачимо, що досить важко розмежувати грань між суб’єктивним і об’єктивним у репортерстві.
В репортажі визначним явищем є сама подія, послідовність її розвитку. Слово репортера не організовує, не веде дію, але слідує за нею. Робота репортера, ведучого закадровий коментар, складна і відповідальна. Він не має нагоди, подібно газетяру, роздумувати над кожним словом, кожною фразою, потім перечитати свій матеріал, відредагувати, «виправити» його. Він веде передачу «по живому» і часто стикається з несподіваними ситуаціями, знаходячись нерідко в тому ж положенні, що і глядач: так само вражаючись, так само «хворіючи», як і сидячі біля телевізора. Підготовка до репортажу зводиться до збору попередніх відомостей про майбутню подію, до написання «заготівок», де були б і яскравий образ, і дотепна фраза.
Подія недоторканна. На неї можна дивитися, в неї можна вдивлятися, але змінити, адресуючи її глядачу, не можна. Підкоряючись лише своїй логіці, в реальному часі і просторі, вона тече перед об'єктивами і мікрофонами телевізійної техніки. Але за кадром йде напружена, чітко злагоджена робота, мало залежна від того, чи йдуть кадри в ефір безпосередньо або фіксуються на магнітну плівку. Оператор у камері, режисер, ведучий монтаж, виділяють якісь деталі, прибирають «зайве» – з тим, щоб глядач, у кінці кінців, побачив своєрідну видовищно-звукову інтерпретацію події.
Отже, в сучасному світі репортаж є основним жанром тележурналістики. З кожним днем він все більш і більш розвивається. Сьогодні існують різні типи і форми репортажу, залежно від яких виявляється авторська позиція журналіста. Зараз ми живемо в незалежній демократичній державі. В часи Радянського Союзу журналіст не мав права виявляти свою позицію, журналістика повністю була залежна від ідеології, влади. Тепер все змінилося. Та через те, що ці зміни сталися не так давно (у 1991 році), ще немає чіткого розуміння авторської позиції журналіста та якихось критеріїв її реалізації. Часто ще відчутним залишається вплив радянських часів на журналістику, а саме вплив політики, влади. Журналістика ще не стала повністю незалежною і об’єктивною.
Таким чином, актуальною проблемою на сьогоднішній день є авторська позиція в телевізійному репортажі, засоби і ступінь її вираження.
До дослідження цієї теми зверталися такі вчені, як О. Князєв у своїх роботах «Основи тележурналістики и телерепортажа», «Журналістика конфлікту», Г. Кузнецов, В. Цвік, А. Юровський у «Телевізійній журналістиці», В. Саруханов в «Азбуці телебачення». Особливо близько до проблеми авторства підійшов С. Муратов у роботі «Моральні принципи тележурналістики». Він приділив увагу таким питанням, як небезпечність ідеологізації, політична неангажованність, повнота інформації, позиція журналіста. Аналізував проблему фактів та точок зору: «Факты священны, комментарий волен,» - це, на його думку заповідь найбільш поважаючих себе інформаційних телеслужб. Кім у своїй роботі «Технологія створення журналістського твору» пише про функцію авторського «я» та образ автора в журналістському творі. Він порівнює автора літературного та журналістського твору, аналізує індивідуальність почерку найзнаменитіших журналістів, приходячи до висновку, що:«...творческая индивидуальность журналиста проявляется и в особой манере письма, и в методах подачи информации, и в тематических ориентациях, и в особенностях авторского мировосприятия, наконец, в выбираемой журналистом роли.При этом мировоззренческие взгляды автора выражаются через систему оценочных суждений, через нравственные представления, через идеи и т. д.» Кім у своїй книзі пише про публіцистику, я ж у своїй роботі буду аналізувати проблему авторства в тележурналістиці.
Отже, об’єкт дослідження – авторська позиція в телевізійному репортажі. Предмет дослідження – засоби та ступінь вираження авторського «я» в телерепортажі. Вони зумовлюють мету роботи: визначити дозволений ступінь присутності авторства в телевізійному репортажі та засобивираження авторської позиції. А для досягнення мети ставимо такі завдання:
– дізнатися, що загалом представляє собою авторська творчість;
– схарактеризувати особливості факту як основи журналістського твору;
– дослідити вплив політики та ідеології на журналістику;
– вивчити етичні норми тележурналістики.
Робота складається зі вступу, двох розділів: «Авторська позиція в журналістському творі» та «Формування авторської позиції під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів», висновку.
Розділ перший. Авторська позиція в журналістському творі
Образ автора як загальнолюдська категорія
Авторська творчість — фігурально виражаючись, глибоко інтимний процес стабілізації роботи мозку, пов’язаний із створенням якогось авторського продукту у формі допускаючого копіювання і тиражування твору. Через високу конкурентну агресивність творчої особи авторство не може бути груповим за винятком участі в багаторолевій соціальній грі типу телебачення з розподілом ролей актора, кореспондента, модератора, оператора, режисера, сценариста і т.д. Особливість творчої особи така, що виникаючі в процесі релаксації мозку як вторинний продукт ідеї укупі з формою їх виразу можуть виявитися неповторними, але при нагоді їх фіксації і документування, наприклад, у вигляді екранного або літературного тексту, можуть викликати аналогічний ефект «заспокоєння» тривожної свідомості вже при сприйнятті як витвір мистецтва і не тільки у самого автора. Складна логічна конструкція згортається в надкороткий вираз Федора Достоєвського «Краса врятує світ», оскільки альтернативний шлях особистого заспокоєння негативний, деструктивний для суспільства. Помітимо, що форма виразу ідеї більш схильна до неповторності і цінніша за саму ідею в завершеному творі (ідеї еволюціонують паралельно і легко запозичуються), тому людині творчого настрою рекомендується записувати все і відразу, навіть те, що він сам не в змозі оцінити. З другого боку, спроба творити на замовлення може викликати негативну емоційну реакцію відторгнення у автора відносно свого твору, тому і необхідний інститут продюсерства. Необхідний не єдиний продюсер в ролі отакого плантатора на знімальному майданчику або в ролі диктатора літературної поденщини, а саме висококонкурентний інститут з механізмом рейтингової освіти.