За свої неповні два роки видання оновлений "Друг" відіграв вирішальну, поворотну роль у галицькому письменстві. Новий метод, що пізніше набув назви "реалізму", почав практикуватися вперше саме у творах, що готувалися для видання редакцією "Друга" альманаху "Дністрянка". Але, відмовившися від наукової частини і наголосивши на публіцистиці та новітній літературі, "Друг" потроху приходив до пропаганди марксизму, від чого вже в середині 1876 "другівців" почали застерігати народовці. Марксизм прийшов в Галичину через брошури, надруковані у Відні, що спричинило перший в історії Австро-Угорщини судовий процес над соціалістами. Таємна поліція почала активну боротьбу проти нової "ідеологічної чуми", і однією з жертв цього переслідування судилося стати журналові "Друг".
Нападками на "Друг" з боку москвофільської преси почався скрутний період в історії журналу. "Академический кружок", що мав мало спільного з новою інкарнацією журналу, категорично протестував проти продовження його видання. Певний час Павлик і Франко боролися за відділення "Друга" від "А. К. ", але з арештом Павлика це унеможливилося: на Франка була покладена повна відповідальність за журнал. У вкрай важких умовах йому вдалося видати 6 номерів журналу, останній з яких з'явився 23 травня 1877 року. Після цього на засіданні "Академического кружка" москвофільська його частина, користуючись відсутністю Франка та Белея, ухвалила відібрати журнал у редакційного комітету. Франко одразу ж перейнявся ідеєю створення видання з тією ж, що у "Друга", концепцією, але іншою назвою. Саме листи Драгоманова, присвячені цій темі та баченню нового видання, стали приводом для арешту Франка, Белея, І. Мандичевського, а також повторного ув'язнення Павлика, що знаходився в лікарні. На судовому процесі вони жертовно зізналися і вголос заявили про свої соціалістичні переконання. Першим з них опинився на волі Павлик, і одразу ж почав підготовчу роботу для організації нового видання.
3.2. Франко - редактор журналу "Світ"
Період існування журналу "Світ" - 1881-82 роки - позначений значним послабленням революційного руху радикалів і посиленням їхніх ідейних супротивників, москвофілів і особливо народовців. У 1880 році виникають видання, якім судилося відіграти величезну, чи не вирішальну роль в консолідації галичан: журнал "Зоря" та газета "Діло". Іван Франко співпрацює в "Ділі" - на той час справді передовому виданні, що поставило собі за мету досягти компромісу з москвофілами - як співпрацював і в народовському виданні "Правда", редаґованому тим самим В. Барвінським, до його закриття у 1880 році. Виправдовуючи себе перед Драгомановим та іншими однодумцями, він називав єдиною причиною співпраці в виданнях опонентів жахливу фінансову скруту. Насправді ж Барвінський зробив усе, щоб залучити до створення "Діла" якомога більше молодих прогресивних авторів, в тому числі і з-поміж радикалів.
Народовська, або "українофільська" преса на довгі роки посіла чільне місце за популярністю серед галицьких українців всіх соціальних верств. Проголошений Барвінським курс на порозуміння з представниками інших партій допоміг "Ділу" розширити свою аудиторію за рахунок промосквофільської або промарксистської частини галичан. Щоб конкурувати з народовцями, журналістам-радикалам необхідно було виробити якісно нову концепцію, навчитися поміркованості, переосмислити саму ідею своїх видань.
Інша народовська газета - "Батьківщина" Ю. Романчука - була заснована в 1879 році і досягла великого успіху. Франко високо оцінював редакторську майстерність Романчука та готовність "Батьківщини" йти на компроміс не тільки з політичними опонентами, а з одвічним "супостатом" галицьких українців - поляками. Але "Батьківщина" не оцінила крок назустріч, який у 1881 році зробили Павлик та Драгоманов, запропонувавши виданню співпрацю. Романчук відмовив, пояснивши це розбіжністю у політичних поглядах. Сам Франко, хоч оцінював "Батьківщину" позитивно, всіляко відраджував Павлика від спроб єднання з народовцями.
Отже, з кінця 1879 року Франко плекав нові плани щодо видання газети. Ним була написана програма видання, названого "Новою основою". Програма ця була, за сформованою вже традицією, складена здебільшого з "розвінчування та викриття" народовської та москвофільської преси. Але з листів Франка до Павлика та Драгоманова, з його власних нотаток збирається цілісний образ справді доволі прогресивного видання, яке, незважаючи на вимушену стриманість (для замирення з цензурою), служило б для реалізації та принесенню в маси Франкових вже набагато більш зрілих та самостійних ідей. "Нехай думки, котрі заступати буде "Нова основа", розходяться всюди, нехай вкорінюються в усіх головах, нехай стають справді основою для вироблення ясних, поступових переконань, основою для викликання нового, живішого руху умислового у нас, для духовного з'єднання, для спільної праці цілої інтелігенції для народу!"
Одначе дозволу на видання газети Франко не отримав. Приводом до цього було те, що він не мав 24 років і відповідно до нового закону про пресу не міг бути редактором, так само як і Іван Белей та Михайло Павлик. Спершу підставною особою-редактором погодився бути студент Степан Жидовський, але, побачивши, що в програмі "Нової основи" поліція підкреслила червоним "принцип колективізму", злякався і відмовився. Белей і Терлецький радили відкласти видання "Нової основи" до наступного року, Франко ж наполягав на тому, що необхідно виконати обіцянки (позаяк "Нова основа" була широко розрекламована серед прорадикальної молоді). Кошти на видання газети з великим трудом випрошувалися Франком у Великій Україні. Драгоманов на цей раз видання не підтримав, і ані порад, ані допомоги від нього Франко не діждався.
У 1879 і 1880 роках видання "Нової основи" було неможливе. Франко, потерпаючи від страшної скрути, спершу вступає до війська, а в березня 1880 року потрапляє до в'язниці, звідки виходить лише у червні. Тяжко хворий, Франко до осені лікується в рідному селі, а в жовтні, повернувшися до Львова, з новими силами відновлює діяльність з видання радикального видання.
Було вирішено видавати щомісячний журнал (до концепції власне газети "Нова основа" більше не поверталися), відповідальним редактором якого став Іван Белей, а названо його було "Світ". Фактичним редактором був Франко. Практичною метою журналу "Світ" було, як писав Франко в одному з листів до Драгоманова в листопаді 1880 року, було "спричинитися до збудження і піддержання живішого руху серед молодіжі і навіть серед люду". Теперішню поміркованість Франка неможливо й порівняти з юнацьким запалом 1878 року. "Соціалістів в Галичині так мало, вони так розсипані і запуджені, що поки що годі й думати о якій-небудь організації між ними. І до такої організації не швидко й дійже, хоч тепер може надіятися печатним словом хоть що то повернути людей в той бік". Це зовсім не той Франко, що був упевнений у скорій і легкій перемозі марксизму в Галичині і в цілому світі.
Від початку за задумом Франка редакція "літературно-науково-політичної часописі", якою проголошений був "Світ", була розділена на багато відділів, "департаментів", кожен з яких мав редагувати відповідний відділ газети. Але, виправдавши найгірші сподівання Павлика, студенти, на чию совість було віддано більшість департаментів, не виправдали довіри редакторів, а Драгоманов і зовсім відмовився від запропонованого йому історичного департаменту. Відтак Франко та Белей з декількома студентами мусили самі виконувати цю титанічну роботу.
Журнал справді був надзвичайно демократичним, в ньому, як писав сам Франко, вперше зустрілися галицькі українці, "малороси" та українські емігранти: Белей, Франко, Терлецький, О. Кониський, Б. Грінченко, Драгоманов, Ф. Вовк. Одначе саме в "Світі" роль Франка була надзвичайно великою. Приблизно 6/10 обсягу всіх випусків "Світу" (у січня 1881-вересні 1882 вийшов 21 номер) займали твори Франка. В усіх без винятку випусках "Світу" друкувалася по частинах повість "Борислав сміється", також було опубліковане Франкове оповідання "Добрий заробок". Інші літературні твори, публіковані у "Світі", зокрема нариси О. Кониського, виглядали дуже слабко в порівнянні з Франковими. Усю величезну редакторську роботу Франко провадив, знаходячися в Нагуєвичах.
Видання "Світу" було суцільною кризою: наклади 250-300 екземплярів, постійні позички та тисячні борги, випрошування грошей у східноукраїнських однодумців. Франко, знаходячися в страшній матеріальній скруті, водночас відмовив Кулішеві, що запропонував йому спонсорувати "Світ", що ідейно став би його, Кулішевим, виданням. Франко продовжував співпрацювати в польській газеті "Praca", вкладаючи у "Світ" всі отримані гонорари.
Якщо в "Громадському друзі" промарксистські виступи Франка виглядали схожими на маніфести, то у "Світі" вони набагато поміркованіші, тема робітничого класу осмислюється, як правило, через художні твори (продовження "Бориславського циклу") та філософсько-економічні дописи на кшталт "Мислей о еволюції в історії людськості", де марксизм єднався з доволі слушними власними теоріями Франка.
Відносини між інтелігенцією та іншими суспільними верствами, а також роль інтелігенції в суспільстві залишалися одним з лейтмотивів Франкового видання. На відміну від попередніх видань, основним зайняттям яких було викриття в дусі "Писем о галицькій інтелігенції", "Світ" присвячував набагато більше уваги конкретній програмі дій передової інтелігенції та шляхам її реалізації. Особливо в цьому плані прикметні статті Франка "Чи вертатись нам до народу?", "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва", "Чи ми хоч тепер прокинемось?". Одначе брак "викриття та розвінчування" здавався недоліком "Світу" Франковим товаришам: Павликові, Белею та Драгоманову, які дорікали Франкові за "неувагу до життя галицької громадськості". Белей продовжував викривальну лінію у статтях "В один час", "Про послідній вибір посла до ради державної" тощо, в яких постраждали як москвофіли, чия діяльність справді набула деяких геть кумедних рис (на кшталт урочистих поїздок до російського нумізматичного товариства), так і найпрогресивніші на той час народовці.