Политэкономия (стр. 2 из 3)

Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.

Уявлення, що гранична корисність буде знижуватись в міру того, як споживач буде отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності.

7. Економ. інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до екон. діял-ті з метою забезпеч-ня власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб’єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

В основі походження потреб лежать дві основні причини: по-перше, фізіологічний характер – людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури вир-ва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспіл. виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.

Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.

За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

8. Єдність і суперечності в системі інтересів.

На темпи екон. перетворень, на перебудову вир-чих відн-н потреби впливають не безпосередньо. Екон. поведінка індивіда, соц. групи, класу, сусп. визнач-ся екон. інтересами.

Інтерес — форма вираження потреб соціал. S-тів — виробників і спож-чів матер. і духов. потреб.

Економічні інтереси — є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Інтереси виступають як форми вияву вир-чих відн-н. Як усвідомлені потреби, екон. інтереси поєднує та приводить в дію екон. механізм. В кінцевому підсумку вони визнач-ся панівними формами вл-ті на засоби вир-ва, а значить, місцем певного класу чи соц. групи в екон. укладі сусп. життя.

Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.

За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Головні способи впливу на інтереси людей:

позаекономічний примус до праці;

економічний примус;

моральне і соціальне стимулювання трудової активності

Їх співвідношення різне в різних формаціях

9. Економ. система: сутність та структурні ел-ти.

У сист. вир-чих від-н слід розрізняти:

1. Соц.-ек. від-ни 2. Організ.-екон. відн-ни.

Серед орг.-ек. від-н виділяють: 1) конкрет. орг.-ек. від-ни в господ. системах окремих галузей сусп. вир-ва: пром-ть, с/г, торгівля… 2) заг. орг.-ек. від-ни, до яких належ. форми і методи господарюв., хар-ні для всіх галузей екон., серед яких виділ-ть: ринкову систему, в центрі якої — тов.-грош. від-ни та підприємництво — з ефективним веденням господ-ва в ц.

Основні ел-ти (підсистеми) екон. системи:

1) Продуктивні сили. 2) Техніко-екон.від-ни. 3) Вир-чі від-ни. 4) Господарський механізм.

Так, до (1) сист. належ: люди, засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-ї вир-ва, сили природи, які викор-я людьми, а також інфо. (2) форм-ся і розвив-ся у процесі взаємодії від-н спеціалізації, кооперації, комбінування, конце нтрації вир-ва, обміну діял-ті між людьми тощо. (3) — найс-кладніша, визначальна роль належ. вир-чим від-нам, від-нам власності, які і визнач-ть соц-екон. природу екон. сист., специфічні з-ни її функціонув-ня і роз-ку, хар-р екон. зв’язків між S-тами ек. сист.

Відмінна риса категорії "ек.сист." — вона нестатична, не застигла, а є живим орг-мом, який знаход. в постійному русі. Стабіль-ть та орг-ть сучас. ЕС залеж. від наявності в них різних форм вл-ті, кожна з яких найбільш. мірою відповідає вимогам роз-ку того чи ін. ел-ту продук. сил, насамперед, інтересам основ. прод. сили — людини.

Висока еф-ть та орг-ть ЕС значною мірою залеж. від співвіднош. ступенів роз-ку названих 3 підсистем: (1)-(3).

10. Прод-ні сили як матер. основа вир-ва, їх складові ел-ти.

Одним з основних ел-тів (підсистем) екон. системи є продуктивні сили (ПС).

ПС — система факторів вир-ва, яка забезпечує перетвор-ня речовин природи відповідно до потреб людей, створює матер. і духовні блага і визначає зрост-ня прод-ті сусп. праці.

До них належать: люди (працівники), засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-цї вир-ва, використовувані сили природи, які викор-ся людьми, особливий фактор, а також інфо.

Наука перетвор. в окремий ел-т ПС з початку розгортання НТР, тобто з сер. 50-х рр, а інфо — з сер. 70-х, тобто з поч. 2иетапу НТР. Головною ПС сусп. є працівники вир-чої і неви-чої сфери. ПС вираж. ставлення люд. до природи, ступінь оволодіння люд. силами прир. Вони є провідною стороною сусп. способу вир-ва, а їх рівень заг. показником соц.-ек. прогресу, оскільки з їх роз-ком зростають прод-ть праці, нац. багатство, з’явл-ся нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм сусп. прогресу є роз-к люд., її потреб, інтересів і цілей.

Взаємодія особистісних (людини) і речових (зас.вир-ва) факторів вир-ва є найважливішою умовою зрост-ня прод-ті праці, нац. багатства, у процесі такої взаємодії виникає нова прод. сила, не властива жодному із цих факторів зокрема.

Соц-ек. формою роз-ку прод. сил є сист. вир-чих від-н або реальних (екон.) від-н вл-ті, яка формує спосіб поєднання особист. та речових факторів вир-ва, хар-р привласнення рез-тів праці, природу екон. і політ. влади. В зал-ті від того, наскільки від-ни вл-ті відповідають інтересам люд., рівню роз-ку ін. ел-тів ПС, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток.

17. Форми орг-ції сусп вир-ва

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв¢язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.