Смекни!
smekni.com

Политэкономия (стр. 1 из 3)

(Шпаргалка)

1. Система економічних законів, їх суть і класифікація.

Система ― це сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічний закон (ЕЗ) ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи ЕЗ належать 4 їх типи:

Загальні ЕЗ ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).

ЕЗ, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних сусп. – екон. формаціях.

Специфічні ЕЗ ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

ЕЗ, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

2. Економтеорія в системі економічних наук та її функції.

Завдання кожної науки ― розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв’язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно – наслідковими зв’язками між різними економічними явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно – господарських форм.

Сучасна економтеорія виконує такі основні функції:

практичну ― всебічне обгрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв’язання економічних суперечностей;

пізнавальну ― розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу.

економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини.

3. Загальні методи наукового пізнання та їх використання.

Термін “метод” походить від грецького слова “methodas”, яке означає шлях до чогось. В економічній теорії метод ― це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Головними методами економічної теорії є:

філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об’єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);

закони діалектики (з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення заперечення);

категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);

закони і категорії економічної теорії (з. вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).

Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод екон. теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу ― м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв’язків. М. абстракції тісно пов’язаний з поняттям конкретного ― цілісного об’єкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.

Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар ― це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ і процесів, а їх єдність і боротьба ― є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму (екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.

4. Основні фактори суспільного виробництва: сутність і співвідношення.

Трьома основними факторами суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і 4-тий фактор ― підприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля ― ренту замлевласникові, праця ― платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.

Речові фактори виробництва називають ще природніми, об’єктивними, а працю людини ― суб’єктивним фактором. Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва ― це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вар-ті товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця ― це цілеспрямована, доцільна і свідома діял-ть людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.

Предмети праці ― це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.

Засоби праці ― це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці ― як засоби виробництва.

5. Виробничі ресурси, їх обмеженість.

Ринок економічних ресурсів - всі види ресурсів, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них відносяться:

природні ресурси – земля, вода, тваринні і рослинні ресурси;

трудові ресурси – люди з їх здібностями виробляти продукти і послуги;

засоби виробництва – виробничі будівлі, споруди, устаткування, інший основний і оборотний капітал, які називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом;

підприємницькі здібності.

Ціни на всі види ресурсів в ринковій економіці формуються під впливом попиту і пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів – з/п, виробничих ресурсів – процент, підприємницьких здібностей – процент.

Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості і сполученні, яке дозволило б їй одержати максимальний прибуток.

З боку окремої фірми попит на ресурси визначається їх граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно з законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вища від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються. В умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яке б забезпечило їй мінімальні витрати. Це можливо, якщо гранична доходність цього ресурсу пропорційна його ціні.

Виробничі ресурси є обмеженими, а потреби, як відомо, — безмежні. Композиційність — заміщеність обмежених ресурсів. Тобто, час від часу, в зв’язку з гострою потребою в зникаючих ресурсах (перш за все природних), виникає питання їх заміщення ресурсами-замінниками, для чого використовуються досягнення НТП + з-н зростання потреб — рушійна сила розв-ку вир-ва.

6. Корисність і гранична кор.продукту: теорія, практика

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.

Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.

Характерні риси:

“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;

корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;

оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.

Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.