Смекни!
smekni.com

Мовознавство як наука (стр. 2 из 3)

Особливо помітні зв'язки з історією в словниковому складі мови і в сфері та характері функціонування мови. Пор.: укр. гетьман, булава, яничар тощо. За даними словника можна відтворити, наприклад, картину еко­номічного, суспільного і культурного життя слов'ян. Спільні численні назви для проточних і стоячих вод, озер, боліт, лісів, урочищ указують на те, що давні

слов'яни жили в лісистих місцевостях (у слов'янських мовах немає давніх назв, пов'язаних зі степом). Слов­ник засвідчує контакти народів, наслідком чого є знач­не поширення в українській топоніміці тюркізмів та іранізмів. Нерідко навіть семантична зміна у слові мо­же вказати на якийсь історичний факт. Скажімо, рос. пытать колись мало таке ж значення, як і укр. пита­ти, тобто «розпитувати», але з поширенням у Росії практики жорстоких допитів воно набуло значення «катувати». Стосовно словника як історичного джерела, треба пам'ятати, що мовні матеріали потребують пере­вірки й уточнення істориків, археологів, етнографів. Комплексне використання мовних даних, пам'яток ма­теріальної культури та історичних джерел може дати реальну картину.

Зв'язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умо­виводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є дум­ка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть розкри­ти закони мислення, його форми, будову, рух. Мово­знавці вивчають структуру, функціонування і закони розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією мірою, якою вони впливають на структуру мови. Фак­тично мовознавець і логік вивчають те саме явище — мову людини, але концентрують свою увагу на різних її аспектах, бо в них різна мета.

Логіка постійно впливала на формування науки про мову. Такі терміни, як суб'єкт, предикат, об'єкт, атри­бут, запозичені мовознавством з логіки. Більше того, вплив логіки на мовознавство був таким активним, що в мовознавстві оформився окремий логічний напрям. Логічний підхід до вивчення мови притаманний уже грецьким філософам V—І ст. до н.е., далі він розвивав­ся в концепціях західноєвропейської схоластичної нау­ки середньовіччя, в раціоналістичних концепціях мо­ви, що були підґрунтям загальних (філософських) гра­матик XVII — першої половини XIX ст., а також у лінгвістиці XIX—XX ст. (Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Віт-генштейн, Р. Карнап та ін.). Логіка, в тому числі мате­матична, використовує мову як природну знакову сис­тему, на якій перевіряють формально-логічні теореми і розв'язують формально-логічні задачі.

Тісний зв'язок має мовознавство із соціологією — наукою про закономірності й рушійні сили розвитку та функціонування соціальних систем — суспільства за­галом і його соціальних груп. Цей зв'язок детермінова­ний тим, що мова є явищем суспільним, виникає і розви­вається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і водночас стан мови великою мірою залежить від сус­пільства.

На стику соціології і мовознавства виникла соціо­лінгвістика — цаука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, вплив соціальних чинників на мову і роль мови в суспільному житті (докладніше про це див. у розділі «Мова і суспільство»).

Оскільки мова — важлива етнічна ознака, то не­можливим є її повноцінне вивчення без етнографії — науки про побут і культуру народів. Без даних етно­графії лінгвіст не може правильно пояснити значення окремих слів та виразів, які стосуються побуту, матері­альної та духовної культури, і правильно розкрити їх етимологію. Так, назву місяця січень дехто пов'язував зі снігом чи морозом (січе сніг, січе мороз), а назву червня з червоним кольором (цвітуть червоні квіти). Насправді ці назви пов'язані з господарською діяль­ністю: взимку наші предки рубали (сікли) ліс, розчи-щуючи ділянки землі під весняні посіви, а в червні збирали черв'яків, з яких виготовляли червону фар­бу. Найтіснішими зв'язки мовознавства й етнографії виявляються у процесі вивчення діалектного словни­ка — назви селянських будівель, начиння, одягу, зна­рядь праці, обрядів тощо. Етнограф на основі мовних фактів може простежити розвиток культури народу, зміни в побуті, а також історико-культурні зв'язки між народами.

Зв'язок мовознавства з етнографією зумовив виник­нення окремої науки — етнолінгвістики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинни­ків у функціонуванні й еволюції мови (вплив на струк­туру мови вірувань, звичаїв, побуту, загалом культури народу). До сфери зацікавлень етнолінгвістики нале­жать, зокрема, проблеми табу, евфемізмів, теорія номі­націй, пов'язаних з характеристиками архаїчної свідо­мості, в тому числі назв різних обрядів та ритуалів (весільних, похоронних тощо).

Суто практичний характер має зв'язок мовознав­ства з археологією — наукою, що вивчає історичне минуле суспільства за виявленими під час розкопок пам'ятками матеріальної культури. Археологи знахо­дять стародавні предмети, а мовознавці розшифрову­ють зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 pp. у Туреччині під час розкопок археологи вия­вили писемні пам'ятки. Мовознавці їх дешифрували, і так було відкрито першу в історії індоєвропейську мову з писемною фіксацією — хетську, якою розмовля­ли в центральній і північній частинах стародавньої Анатолії в II—І тисячолітті до н.е. У 1951 р. археоло­ги А. В. Арциховський і В. Л. Янін відкопали недале­ко від Новгорода берестяні грамоти, які були розшиф­ровані й описані мовознавцями В. І. Борковським, Л. П. Жуковською та М. О. Мещерським.

Прозорим є зв'язок мовознавства з літературо­знавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настіль­ки тісно переплетене з літературознавством, що вони об'єднані в одну комплексну науку — філологію. Від­мінність між мовознавчим і літературознавчим під­ходами до вивчення мови художнього твору, на думку В. В. Виноградова, в тому, що лінгвіст іде у вивченні мови художнього твору від мовних одиниць і катего­рій, їх організації до художньо-естетичного змісту твору, а літературознавець, навпаки, — від ідейно-художнього змісту до його втілення засобами мови. З мовознавст­вом і літературознавством (філологією) тісно пов'яза­на герменевтика — мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.

Із природничих наук мовознавство пов'язане з біо­логією, анатомією, фізіологією, психологією, медици­ною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою.

Ще на початку XIXст. представники порівняльно-історичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер, застосу­вали дарвінську теорію еволюції, що стало основою на­туралістичного напряму в мовознавстві. На сучасному етапі зв'язок мовознавства з біологією засвідчується американською генеративною лінгвістикою (Н. Хомсь-кий та його послідовники), особливо гіпотезою вродже­них мовних структур. Дослідження можливого спадко­вого характеру мовних здібностей людини, що пов'яза­но з проблематикою глотогенезу, та ідея моногенезу мови також спираються на біологічне підґрунтя. З іншого боку, дешифрування генетичного коду базуєть­ся на засвоєнні біологами досвіду мовознавства і на типологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.

Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для ви­вчення будови і функціонування мовного апарату лю­дини, а без знань фізіології (робота мозку, нервової системи) неможливо пояснити не тільки творення і сприйняття звуків, а взагалі породження і сприйняття мовлення. Та й сама структура мови багато в чому зумовлена фізіологічними особливостями людини, мож­ливостями людського організму. Нині у мовознавстві стали застосовувати фізіологічні методи дослідження (методика фізіологічних реакцій).

Давню традицію взаємозв'язків засвідчують мово­знавство і психологія — наука про процеси й законо­мірності психічної діяльності. Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIXст. (психоло­гічний напрям у мовознавстві представлений такими відомими німецькими лінгвістами, як Г. Штейнталь, В. Вундт, і видатним українським мовознавцем О. Потеб­нею). У 50-ті роки XXст. на стику мовознавства і психо­логії виникла психолінгвістика — наука, яка вивчає процеси формування і сприйняття мовлення. Взаємо­проникнення мовознавства і психології зумовлене тим, що функціонування мови є наскрізь психологічним. Процес мовного спілкування, сприйняття, розуміння мовлення неможливо пояснити без психології. Більше того, вся мовна система зберігається у психіці, у свідо­мості людини. Багато семантичних процесів (метафо­ричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.) пояснюються законами асоціації, бо зв'язок предмета з його назвою має психічний характер.

Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознав­ства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики захворювань, а мовознавці ко­ристуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведінки. На стику медицини і мово­знавства виникла нейролінгвістика — наука, яка на основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони цен­тральної нервової системи, пов'язані з мовою (в нормі й патології). На межі мовознавства і психіатрії знахо­дяться дослідження особливостей мовлення при різ­них видах психічних захворювань. Для розуміння особливостей фізіології людини мова відіграє особливу роль, що нині враховується у психотерапевтичній практиці (тексти для самонавіювання тощо).

Зв'язок мовознавства з географією полягає у вико­ристанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (до­історичної прабатьківщини), у зверненні до географії під час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо. Зв'язок цих двох наук зумовив появу наприкінці XIX ст. нового розділу в мовознавстві — лінгвогеографії, пред­метом якої є дослідження територіального поширення мовних явищ і нанесення їх на карту у вигляді ізоглос.