Мир Знаний

Кредити-розрахунки (стр. 3 из 4)

Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосе­редньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептованого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до на­стання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зо­бов'язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусо­вим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання ак­цептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підпри­ємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосу­вання.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, ви­писані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є прос­тішою й ефективнішою для суб'єктів господарювання.

Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідаль­ність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кре­диту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зо­бов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несп­латою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких зале­жить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючи­ми ставками.

Принципова різниця між анальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути зве­рнена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір креди­тора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеці­альні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без за­значення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх­ньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надій­ності самих векселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на пога­шення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підпри­ємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів переуступає коротко­строкові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попере­дньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієн­та, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відванта­жену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вима­гати платежі з покупця продукції.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійс­нюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше ко­ристуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бра­кує оборотних коштів.

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його конт­рагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторинго­вої угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (де­бітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові до­кументи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повер­нення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факто­рингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'яза­ннями тощо. Частковий факторинг — це оплата банком (факто­ринговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).

Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити пере­дані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської забор­гованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачаль­нику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент по­дання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мі­нусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факто­рингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Ви­значаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і сере­дній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборго­ваності покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінан­сове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в на­родному господарстві.

2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.

Платіжні вимоги-доручення ­- не комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця спла­тити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на ра­хунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює поста­чальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (плат­нику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для пере­казу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують сто­совно розрахунків претензійного характеру навіть тоді. коли вони випли­вають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмо­витися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (по­слуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погодже­ну адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із за­мовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли докумен­тально встановлено наявність недоброякісної або неуком­плектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за схемою рис. 5.