Смекни!
smekni.com

Палеоантропологічнi дослідження (стр. 2 из 2)

Необхідно пам'ятати, що в дитячому та юнацькому віці статевий диморфізм у будові скелета має характер слабо виражених тенденцій.

Кістки посткраніального скелета вивчає спеціальний розділ палеоантропології — остеометрія. Одним із найважливіших напрямів остеометричних досліджень е визначення довжини тіла (зросту) людей віддалених історичних епох на підставі розмірів довгих трубчастих кісток. Для цього беруться такі виміри:

Стегнова кістка

1. Найбільша довжина стегнової кістки — відстань між
найвищою точкою головки й найнижчою точкою медіального відростка (тут і далі нумерація ознак подається за Р. Мартіном).

2. Загальна довжина стегнової кістки у природному ста
ні — відстань від найвищої точки головки стегнової кістки
до площини, яка проходить через найнижчі точки відростків нижнього епіфізу.

Великогомілкова кістка

1, Загальна довжина великогомілкової кістки — відстань між найнижчою точкою присередньої кісточки та найвищою точкою бічної суглобової поверхні верхнього епіфізу.

1а. Найбільша довжина великогомілкової кістки — відстань між найнижчою точкою присередньої кісточки та найвищою точкою горбистості верхнього епіфізу.

Плечова кістка

1. Найбільша довжина плечової кістки — відстань між найвищою точкою головки й найнижчою точкою блокоподібної суглобової поверхні.

Ліктьова кістка

1. Найбільша довжина променевої кістки — відстань від найвищої точки ліктьового відростка до найнижчої точки шилоподібного відростка.

Променева кістка

1. Найбільша довжина ліктьової кістки — відстань від найвищої точки променевої кістки до вершини шилоподібного відростка.

На сьогодні відомо близько 20 способів визначення зросту за розмірами довгих трубчастих кісток. Значного поширення набув метод американських дослідників М. Троттера і Г. Глезера (рекомендований для вивчення високо-и середньорослих груп) та французького антрополога Л. Манувріє, котрий дає надійніші результати при дослідженнях середньо- й низькорослих популяцій. За формулами цих фахівців розроблені таблиці співвідношення розмірів окремих кісток рук і ніг та зросту живих людей. Якщо ж скелет частково зруйнований (що часто трапляється у стародавніх похованнях), то допускається визначення довжини тіла за розмірами двох—трьох кісток.

Для визначення зросту за методом Троттера і Глезера беруть найбільшу довжину плечової, ліктьової, променевої і стегнової й загальну — великогомілкової кісток, а за методом Манувріє вимірюють найбільшу довжину плечової, ліктьової, променевої й великогомілкової та загальну — стегнової кісток.

Крім зросту, при палеоантропологічних дослідженнях іноді з'ясовують також пропорції й вагу тіла.


Список використаної літератури

1. Сегеда С. Основи антропології. – К., 1995.

2. Алексеев В. Остеометрия: Методика антропологических исследований. – М., 1966.

3. Тегако Л. Основы современной антропологи. – Мн.,1989.