1.) базова система вводу-виводу (BIOS);
2.) блок початкового завантаження (BOOT RECORD);
3.) модуль обробки переривань (DOS.COM);
4.) утиліти (FORMAT.COM, DISKCOPY.COM);
5.) модуль розширення базової системи вводу-виводу (BIO.COM);
6.) командний процесор (COMMAND.COM).
Командний процесор COMMAND.COM розташовується на системному диску як звичайний файл. При завантаженні на згадку частина зазначеного файлу, називається резидентною (оскільки вона постійно розміщається в ОЗП), розташовується за BIO.COM і DOS.COM, інша частина - транзитна, розташовується, починаючи зі старших адрес пам'яті процесора. Резидентна частина разом із двома файлами (DOS.COM і BIO.COM) становлять ядро ОС, що постійно перебуває в оперативній пам'яті. Основними функціями командного процесора є: прийом і розбір команд, отриманих із клавіатури або з командного файлу; виконання вбудованих команд DOS, що перебувають усередині файлу COMMAND.COM; завантаження й виконання зовнішніх програм DOS і прикладних програм (це файли типу COM і EXE); обробку файлу автозапуску (AUTOEXEC.BAT) при завантаженні системи; стандартну обробку переривань. Комп’ютер, на якому буде працювати командний процесор повинен мати такі параметри: оперативної пам’яті 1Mb або більше; мінімум процесор 286DX/66MHz; ОС MS-DOS не нижче версії 5.0. Ще одним важливим елементом є файлова система жорсткого диску. Так як MS-DOS не працює з файловою системою NTFS, тоді дана програма не зможе працювати з даною файловою системою через іншу будову пам’яті. Тому дана програма буде працювати з файловою системою FAT16 чи FAT32.
2.2 Передача параметрів у мові С++
У мові C++ передача параметрів функціям відбувається через стек. Спочатку С++ заносить передаючі функції і їх параметри в стек, починаючи з найправішого і закінчуючи лівим, після чого відбувається виклик функції.
При поверненні з функції занесені в стек параметри все ще знаходяться там, але вони більше не використовуються. Тому після кожного виклику функції C++ налаштовує вказівник стека назад у відповідності із значенням, яке він мав перед занесенням в стек параметрів.
Організація передачі параметрів функції через стек і використання його для динамічних локальних змінних – це стандартний прийом в мові С++. Неважливо скільки параметрів має програма на мові С++, «най лівіший» параметр завжди зберігається в стеку за адресою, безпосередньо наступною за збереженою в стеку адресою повернення, наступний параметр, що повертається, зберігається безпосередньо після «най лівішого» параметра і т.д. Оскільки порядок і тип передаючих параметрів відомі, їх завжди можна знайти в стеку.
У випадку з мовою програмування Асемблера функції можуть звертатися до параметрів, передаючих в стеку, за допомогою звертання до регістру BP.
2.3 Системні ресурси та опис принципів роботи
Важливим пунктом необхідної системної конфігурації є файлова система жорсткого диску. Цей параметр має значення, так як операційна система MS-DOS не працює з файловою системою NTFS, тому наш командний процесор не матиме доступу до файлів та каталогів розміщених на даному жорсткому диску.
конецформыначалоформыКомп’ютер, який необхідний для запуску програми(мінімальна конфігурація):
- процесор 286DX/66MHz або кращий;
- ОС MS-DOS;
- Оперативної пам’яті 1Mb або більше.
Програма повинна містити:
1.Точку входу в програму;
2.Головну суперпетлю (частина інтерактивної програми, яка містить нескінченний цикл чекання дії користувача);
3. Модуль аналізу команди користувача;
4. Модулі, які відповідають командам, реалізованим в даному варіанті.
Крім того, програма обов’язково повинна реагувати на команди exit (або аналогічну), за якою програма повинна коректно завершувати свою роботу, та help (або аналогічну), за якою видається коротка довідка про написану програму. Кожна з команд повинна мати такий параметр (наприклад, “/?”), за яким користувачу повинна надаватись довідка по використанню даної команди.
3. Практична частина
3.1 Розробка алгоритму програми
В даному пункті описується алгоритм по якому буде написана програма емуляції роботи командного процесора ОС. Дані в програму будуть передаватись за допомогою командної стрічки. В тимчасову змінну будуть потрапляти дані введені у командній стрічці. Командна стрічка буде розбиватись на команду і відповідні аргументи, після чого буде проводитись аналіз командної стрічки наступним чином:
Алгоритм основної програми
1. Створюємо масив command_line довжиною 100 символів та встановлюємо command_number=6 – максимальна кількість команд.
2. Зчитуємо command_line, поки він не перестане бути порожнім.
3. Ріжемо стрічку по пробілам до кінця. Перше слово – команда, яку необхідно виконати, іші – аргументи функції.
4. У структурі CommandLIST шукаємо номер введеної команди і присвоюємо його змінній cmd.
5. Відповідно до номера команди виконуємо функції. Якщо 0 то виводимо повідомлення, що введена невідома команда, 1 – завершуємо виконання програми, 2 – виводимо допоміжну інформацію по програмі, 3-6 виконуємо відповідні функуції згідно структури CommandLIST.
3.2 Опис системних функцій
Join
Для реалізації команди join потрібно відкрити перший файл скопіювати його вміст в буфер, створивши новий файл копіюємо в нього вміст буфера. Після цього відкриваємо другий файл копіюємо його вміст в буфер, після чого копіюємо вміст буфера в створений файл, при цьому продовжуючи інформацію від першого файлу. Для реалізації даної команди використані такі функції як: fopen, fclose, fread, fwrite, fflush.
Ar
В даній команді реалізовано наступний підхід: ми використовуємо функцію мови С++ spawnl або system, які дозволяють запускати на виконання зовнішні програми з нашої. Потім, передаємо архіватору необхідні команди і виконуємо вказану дію, інформуючи користувача.
Edit
Дана команда виконує функцію створення файлу. Для цього їй потрібно відкрити файл із заданою назвою, зчитати його зміст, а якщо він не існує то створити його. Після чого відбувається емуляція текстового редактора і обробляються команди користувача. При натисненні клавіші Tab користувачем, файл зберігається, включаючи зміни. Для реалізації даної команди використані такі функції як: fopen (відкриває потік і зв’язує з цим потоком визначений файл), fseek ( функція яка виконує операції прямого доступу до файлу), fclose ( закриває потік, відкритий функцією fopen), ftell (повертає поточне значення показника поточній позиції ф файлі), putc (записує символ в файл), getc ( функція зчитує символ з файлу).
Split
Формат команди за технічним завданням повинен мати наступний вигляд:
Після аналізу команд, дана підпрограма проводить аналіз існування вхідного файлу. У випадку, якщо даний файл існує, він відкривається для читання, і виконується подальший алгоритм його обробки. Інакше, якщо файл не існує, виводиться інформація про не існування даного файлу, і підпрограма припиняє своє виконання.
У випадку, якщо файл знайдено і відкрито, відкриваються два вихідних файл для запису. У випадку, якщо файли не існували, вони будуть створені програмою, однак якщо вони вже були створені, то необхідно бути обережним, оскільки вони будуть цілком перезаписаними програмою, і всі попередні дані будуть втраченими.
Опис функцій які використовувались при написанні програми.
Функція fopen
Функція fopen ( ) відкриває потік і пов'язує з цим потоком певний файл. Потім вона повертає покажчик цього файлу. Найчастіше під файлом мається на увазі дисковий файл. Прототип функції fopen () такий:
FILE *fopen(const char *імя_файла, const char *режим)
де ім’я файла — це покажчик на рядок символів, що є допустимим ім'ям файлу, в яке також може входити специфікація шляху до цього файлу. Рядок, на яку вказує режим, визначає, яким чином файл буде відкритий.
Функція fopen () повертає покажчик файлу.
Функція fclose
Функція fclose () закриває потік, який був відкритий за допомогою виклику fopen (). Функція fclose () записує у файл всі дані, які ще залишалися в дисковому буфері, і проводить офіційне закриття файлу на рівні операційної системи. Відмова при закритті потоку несе всілякі неприємності, включаючи втрату даних, зіпсовані файли і можливі періодичні помилки в програмі. Функція fcloseO також звільняє блок управління файлом, пов'язаний з цим потоком, даючи можливість використовувати цей блок знову. Оскільки кількість одночасно відкритих файлів обмежена, то, можливо, доведеться закривати один файл, перш ніж відкривати інший. Прототип функції f close () такий:
int fclose(FILE *пф);
пф — покажчик файлу, повернений в результаті виклику fopen (). Повернення нуля означає успішну операцію закриття. У разі ж помилки повертається EOF.
Щоб точно взнати, в чому причина цієї помилки, можна використовувати стандартну функцію ferror (). Звично відмова при виконанні fclose () відбувається тільки тоді, коли диск був передчасно видалений (стертий) з дисковода або на диску не залишилося вільного місця.
Функція putc ()
У системі введення/виведення мови С++ визначаються дві еквівалентні функції, призначені для виведення символів: putc () і fputc (). (Насправді putc () зазвичай реалізується у вигляді макросу).
Функція putc () записує символи у файл, який за допомогою fopen () вже відкритий в режимі запису. Прототип цієї функції наступний:
int putc(int ch, FILE *пф);
Де пф — це покажчик файлу, повернений функцією fopen (), а ch — що виводиться символ. Покажчик файлу повідомляє putc (), в якій саме файл слід записувати символ. Хоча ch і визначається як int, проте записується тільки молодший байт. Якщо функція putc () виконалася успішно, то повертається записаний символ. У протилежному випадку повертається EOF.
Функція getc ()
Для введення символу також є дві еквівалентні функції: getc() і fgetc (). Обидві визначаються для збереження сумісності із старими версіями С++.
Функція getc () записує символи у файл, який за допомогою fopen() вже відкритий в режимі для читання. Прототип цієї функції наступний:
int getc(FILE *пф);
пф— це покажчик файлу, що має тип FILE і повернений функцією fopen(). Функція getc () повертає ціле значення, але символ знаходиться в молодшому байті. Якщо не відбулася помилка, то старший байт (байти) буде обнулений.