Перерізи. Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією чи кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь, називається перерізом.На перерізі показують лише те, що є безпосередньо в січній площині (рис. 5.18, а). За січну площину допускається брати циліндричну поверхню, яку розгортають потім у площину (рис. 5.19, а).
Перерізи, то не входять до складу розрізу, поділяють на винесені (рис. 5.18, а)та накладені (рис. 5.18, б). Перевага надасться винесеним перерізам. Контур винесеного перерізу виконують суцільною основною лінією, якою показують контур предмет Переріз штрихують під, кутом 45° до основного похилу креслення. Контур накладеного перерізу зображують суцільною тонкою лінією, причому контур зображення в місці накладеного перерізу не переривають (див. рис. 5.19, б).
Лінію винесеного перерізу зображують так само, як і лінію розрізу (розімкнеш зі стрілками, що показують напрямок погляду), а сам переріз супроводжують написом типу А-А (див. рис. 5.19). Для симетричних перерізів, розмішених у розриві (рис. 5.20, а), лінію перерізу не зображують і переріз не підписують. У несиметричних перерізах, розміщених у розриві (рис. 5.20, б), лінію перерізу літерами не позначають.
За побудовою і розміщенням переріз повинен відповідати напрямку, який показують стрілки (див. рис. 5.19, б, переріз А-А). Допускається розміщувати переріз на будь-якому місці поля креслення, а також з поворотом, додаючи знак О (рис. 5.19, б, переріз Б-Б).
Січні площини вибирають так, щоб мати нормальні (без спотворення) поперечні перерізи (рис. 5.21, а, б). Для однакових перерізів предмета лінії перерізу позначають однією й тією самою літерою (див. рис. 5.21, а, в) і креслять лише один переріз (на рис. 5.21, в переріз А – А). Якщо при цьому січні площини спрямовані під різними кутами, то знак О не наносять (див. рис. 5.21, б).
Якщо розташування однакових перерізів точно визначене зображенням або розмірами, допускається наносити одну лінію перерізу, а над зображенням перерізу зазначати їх кількість (рис. 5.22, а). У разі проходження січної площини через вісь поверхні обертання, яка обмежує отвір або заглиблення, контур цього отвору чи заглиблення у перерізі показують повністю (риє. 5.22, б, переріз Б-Б). Коли січна площина проходить через некруглий отвір і переріз складається з окремих самостійних частин, то застосовують розріз (рис. 5.22, б, розріз В-В). Вісь симетрії накладеного перерізу (рис. 5.23, а) показують штрихпунктирною тонкою лінією. Для несиметричних накладених перерізів лінію перерізу зображують розімкненою лінією іі стрілками, що показують напрямок погляду, але переріз не надписують (рис. 5.23, б).
Графічні позначення матеріалів у розрізах, перерізах та на виглядах, а також правила нанесення їх на кресленнях встановлені ГОСТ 2.306-68. Для умовного графічного зображення матеріалів застосовують різноманітні штриховки.
Стандартне графічне зображення матеріалів у розрізах та перерізах:
- метали, тверді сплави, а також загальне графічне позначення будь-якого матеріалу.
У розрізах та перерізах допускається застосовувати також додаткові позначення матеріалів, не передбачені стандартом, але для них треба давати пояснення на кресленні.
Похилі паралельні прямі у штриховках проводять згідно з ГОСТ 2.303-68суцільними тонкими лініями завтовшки від S/2 до S/3 під кутом 45° до лінії контуру зображення (рис. 3.37, а)чи до його осі (рис. 5.37, б)або до лінії рамки креслення (рис. 5.37, в).
Лінії штриховки можна проводити з нахилом вліво чи вправо, але для всіх розрізів і перерізів, що належать одній і тій самій деталі, штрихувати треба, як правило, з нахилом в один бік. Відстань між лініями штриховки має бути однаковою для всіх розрізів і перерізів даної деталі, які виконуються в одному масштабі.
Якщо контур зображення збігається з нахилом ліній штриховки, які наносять під кутом 45°, то штрихувати потрібно під кутом 30° або 60° (рис. 5.38).
Залежно від матеріалу, що зображується, площі штрихування та потреби в урізноманітненні штриховки суміжних площин, відстань між лініями вибирають у межах 1...10 мм.
Вузькі та довгі площі перерізів, ширина яких на кресленні становить 2...4 мм, рекомендується штрихувати від руки лише на кінцях і по контуру отворів (рис. 5.39, а),а решту площі перерізу - невеликими ділянкам и в декількох місцях (рис. 5.39, б). Перерізи, ширина яких на кресленні становить менше 2 мм, допускається зачернювати, але між суміжними перерізами залишати просвіт не менше 0,8 мм (рис. 5.39, в). Для суміжних перерізів двох деталей слід використовувати зустрічну штриховку: на одній деталі - вправо, на іншій - вліво. У випадках, коли необхідно штрихувати обидві деталі "в клітинку", треба, щоб відстань між лініями їхніх штриховок була різною. Для суміжних перерізів трьох і більше деталей потрібно або змінена відстань між лініями перерізу вузькою смугою рівномірно, щоб лінії штриховки одного напрямку в одному перерізі були зміщені відносно іншого (рис. 5.40, а) або змінена відстань між лініями штриховки (рис. 5.40, б). Якщо площа перерізу завелика, то штрихувати рекомендується лише біля контурів перерізу вузькою смугою рівномірної ширини (рис. 5.41). Штрихування деревини, бетону и засипки виконують від руки.
Зображення на кресленні залежно від їхнього змісту поділяються на вигляди, розрізи та перерізи. Зображення видимої частини поверхні предмета, що повернена до спостерігача, називається виглядом. Ортогональна проекція предмета. уявно розрізаного однією або кількома площинами для виявлення невидимих поверхонь, називається розрізом. Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією чи кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь, називається перерізом.
2. Виносні елементи. Умовності та спрощення
Виносні елементи. Додаткове окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з’ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних, називається виносним елементом.
Виносний елемент може мати подробиці, не показані на відповідному зображенні (рис. 5.24, а, б), і може відрізнятися від нього своїм виглядом, а виносний елемент - розрізом, (рис. 5.24, в). Якщо потрібно, то біля виносного елемента можна показати додаткове зображення, яке його стосується. Виносний елемент треба розмішувати якомога ближче до відповідного місця на зображенні. Застосовуючи виносний елемент, відповідне місце на вигляді, розрізі чи перерізі предмета обводять замкненою суцільною тонкою лінією - колом, овалом тощо. Від цієї лінії проводять тонку лінію, - виноску з поличкою, на якій літерою позначають виносний елемент і масштаб зображення (див. рис. 5.24).
Умовності і спрощення. Щоб зекономити час і місце та полегшити виконання зображень на кресленні, застосовують умовності і спрощення.
Якщо зображення (вигляд, розріз, переріз) є симетричною фігурою, то на кресленні допускається показувати його половину (див. рис. 5.9, в, розріз А-А) або більше половини (див. рис. 5.11, розріз В-В), в останньому випадку зображення обмежують лінією обриву. Якщо предмет мас кілька однакових рівномірно розташованих елементів (наприклад, отворів, пазів, зубців, шліців), то рекомендується повністю креслити один-два такі елементи (наприклад, один-два отвори, див. рис. 5.11), а решту показувати умовно або спрощено (рис. 5.25). Допускається показувати частину предмета, наприклад, частину маховика (рис. 5.26, а) чи одну спицю (рис. 5.26, б), і вказувати кількість елементів, їхні розташування і т. д. Можна спрощено зображувати проекції лінії перетину поверхонь, якщо непотрібна їх точна побудова (рис. 5.27).
Плавний перехід від однієї поверхні до іншої зображують умовно суцільною тонкою лінією, яка не доходить до контуру зображення (див. рис. 5,27, в...д), або зовсім не показують (рис. 5.28).
Такі деталі, як болти, шпильки, заклепки, осі, шпонки, непорожнисті вали, клини і т. п., у поздовжньому розрізі показують нерозрізаними, а спиці маховиків, зубчастих коліс, шківів, тонкі стійки (ребра жорсткості) зображують незаштрихованими (рис. 5.26, 5.29). Якщо в цих елементах є отвори, заглиблення, пази тощо, їх треба зображувати за допомогою місцевих розрізів (див. рис. 5.29). Фаски, отвори, пази, заглиблення і т. ін., а також тонкі деталі (менше 2 мм) слід зображувати, відступаючи від масштабу в бік збільшення. Невеликі конусність та похил рекомендується показувати зі збільшенням. На зображеннях з незначною конусністю чи похилом показують лише одну лінію, яка відповідає меншому розмірові елемента (рис. 5.30).
Для позначення плоских поверхонь на деталі рекомендується проводити діагоналі суцільними тонкими лініями (рис. 5.31). Довгі предмети або їхні окремі елементи, з постійним чи закономірно змінним поперечним перерізом (вали, прутки, шатуни, прокат тощо) допускається зображувати з розривами, тобто умовно віддаляти середню частину деталі або елемента. На зображенні може бути один або кілька розривів (рис. 5.32). Сітки, рифлення, орнаменти та ін. допускається зображувати частково, спрощено. Рифлення зображують прямими тонкими лініями (рис. 5.33), а його нестандартні елементи показують за допомогою виносного елемента.
Для спрощення креслень і скорочення кількості зображень допускається:
частину предмета, розташованого між спостерігачем і січною площиною, зображувати штрихпунктирною потовщеною лінією безпосередньо на кресленні (розрізі); таке зображення є накладеною проекцією (рис. 5.34, а); застосовувати складні розрізи (рис. 5.34, б);
для зображення отворів у втулках зубчастих коліс, шківів, маховиків і т. ін., а також шпонкових пазів давати лише контур отвору (рис. 5.35, а)або паза (рис. 5.35, б)замість повного зображення деталі;
якщо вигляд зверху не є необхідним і креслення складається з зображення на фронтальній та профільній площинах проекцій, то при ступінчастому розрізі лінію перерізу й написи, які стосуються розрізу, зображувати так, як показано на рис. 5.36.
Щоб зекономити час і місце та полегшити виконання зображень на кресленні, застосовують виносні елементи, умовності і спрощення. Додаткове окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з’ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних, називається виносним елементом.