Під безпосереднім впливом цихподій помітно активізувалася ідеологічна боротьба на українських землях, якатепер уже зачіпала не лише релігійні, а й ширші питання. З-під пера ІоваБорецького виходить трактат «Протестація і благочестива юстифікація», з'являється полемічний твір «Палінодія» Захарії Копистенського, «Книга про віру» та інші. Автори цихпраць, що мали значний суспільний резонанс, прагнули відтворити історичноправдиві картини життя українського народу в широкому загальнослов'янськомуконтексті. Віддаючи належне козацтву, письменники-полемісти називали їх«спадкоємцями старої Русі», наголошуючи, що вони «твердістю своєю перевершуютьримських Сціпіонів і карфагенських Ганібалів».
Значення козацтва особливо зросло після нищівної поразки поляків відтурків на Цецорських полях у Молдавії(1620), коли РічПосполита опинилася перед загрозою втрати своєїдержавної незалежності. Коронне військо зазнало розгрому, багато знатноїшляхти, в тому числі гетьмана С. Жолкевського, буловбито, чимало потрапило в полон. За умов, що склалися, польський уряд ухваливрішення про організацію нового війська. Шляхом певних поступок сейм намагавсяпривернути на свій бік українських козаків, небезпідставно вважаючи їх найбоєздатнішою і най'організованішою військовою силою. Перед загрозою вторгнення в межі Українинебувале сильної турецької армії козацтво, відкинувшивласні проблеми (суперечності між новим гетьманом ЯцькомНеродичем-Бородавкою і Петром Сагайдачним),вирішило підтримати поляків у майбутній війні з турецькими завойовниками.Загальна рада, скликана у червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва, прийняла пропозиціюсейму й погодилася на спільний похід козацьких іпольських військ. Важливо відзначити, що хоч Сагайдачний на той час ужепозбувся гетьманської булави, він продовжував відігравати визначну роль середкозацтва. Це, зокрема, засвідчує той факт, що саме він очолив посольство,направлене радою у Варшаву. Там під час аудієнції у Сигізмунда III Сагайдачнийвимагав окремих релігійних посіупок з бокукоролівського уряду - зокрема узаконення православної ієрархії. Неможна сказати, що козацькі вимоги були радикальними. Проте, враховуючи тойсуспільний розголос, який мали події 1621 р., вони звучали актуально й, очевидно,відображали думки та настрої широких верств козацтва, що зібралося на раду вСухій Діброві.
Петра Сагайдачного не можназвинуватити в малодушності або небажанні брати участь у воєнних діях козаківпроти турецької армії. Прямо з Варшави, після прощальної зустрічі з польськимкоролем, він вирушив у розташування своїх військпоблизу Хотина. А становище тут склалося дуже напружене - адже об'єднаним силам польських і козацьких військ (близько 80 тис.чол.) протистояла 162-тисячна турецька армія (за іншими даними, 250-тисячна).
З самого початку воєнних дійкозаки виявляли чудеса хоробрості й героїзму. Не можуть не викликати почуттязахоплення дії невеликого козацького загону, оточеного турками, позбавленогопровіанту й допомоги ззовні, який декілька днів вів боротьбу проти озброєногогарматами ворога. «Оточені з усіх боків козаки усе ж наважилися помірятисьсилами з противником (бо ж відчай нерідко спонукає до благородної смерті) йвстигли пробитися крізь здивовані та переполохані турецькі війська; алевиснажені голодом і працею, вкриті пороховим пилом, вони склали голови разом іззброєю»,- писав далекий від симпатії до козаків-героїв Яків Со беський.
У серпні 1621 р.мало не загинув сам Петро Сагайдачний. Після наради з командуючим польськоюармією К. Ходкевичем він вирушив до козацькоговійська, яке тоді повільно просувалося до Хотина, та по дорозі зіткнувся звеликим турецьким загоном. Розпочався бій, який міг закінчитися трагічно дляСагайдачного. З простреленою рукою, втративши багато крові, він чудомвідірвався від погоні, сховався у найближчому лісі і лише вночі пробрався усвій табір.
Ми наблизилися до того моменту вжитті П. Сагайдачного, який у нього самого викликав докори сумління. Наприкінцісерпня 1621 р., після прибуття авторитетного ватажка врозташування козаків, у війську сталася зміна влади: гетьман Бородавка втративбулаву, був заарештований, а згодом (8 вересня) за наказом Сагайдачного страчений.Останнього обрали гетьманом. Факт скинення і страти Бородавки по-різному оцінювавсясучасниками. Зокрема, польські мемуаристи різко негативно ставилися до особиБородавки, який, очевидно, представляв незаможну частину козацтва і мав у їїсередовищі широку популярність. Не випадково ще С. Жолкевськийхарактеризував його як «найменш між ними (козаками.-Авт.) доброчесного і найбільш схильного до бунтів,котрий обіцяв козакам іти з ними не тільки на море, але хоч би і в пекло». Зусього видно, що й сам Сагайдачний відчував провину за смерть людини, якачимало зробила для успіху визвольних змагань в Україні (Бородавка бравбезпосередню участь у відновленні православної ієрархії, очолював повстанськийрух тощо). Ось чому, вже будучи на смертному одрі.Сагайдачний дав доручення записати у свій пом’яник Бородавку під іменем «Яків-гетьман».Очевидно, так він хотів висловити своє запізнілекаяття у причетності до смерті цієї людини.
Проте це було згодом. А увересневі дні 1621 р. гетьмана полонили інші думки - аджепід Хотином вирішувалася доля не тільки Польщі, а й України. Осман II, розраховуючи на блискавичні удари своговійська, сподівався швидко розгромити козацькі полки. Самовпевненість султанане мала меж. Як писав очевидець тих подій, він «поклявся нічого не їсти, докине відправить у пекло на вечерю всіх поляків до останнього, і показав приклад,небачений і нечуваний раніше в історії воєнних дій, а саме: ледве побачившинаші сили, він, не давши відпочинку своїм військам, стомленим від походу,віддав наказ атакувати поляків і в той же час влаштовувати табір». З кожноюгодиною бій ставав дедалі жорстокішим. Головний удар ворога прийняли на себекозацькі загони, які то оборонялися, то переходилиу наступ. Лише увечері 3 березня взаємні атаки припинилися. Результатипершого дня Хотинської війни свідчили, що перевага, хоч і незначна, була набоці козацько-польського війська. Воно здобуло багаті трофеї (коней, кінськузбрую, коштовний одяг, зброю, боєприпаси).
У наступні дні (5 і 9вересня) напруга битви не спадала. І знову козаки, очолювані П. Сагайдачним,виявляючи чудеса хоробрості й героїзму, вривалися у табір ворога, знищувалиживу силу противника, захоплювали зброю, боєприпаси та провіант. Особливоуспішною була вилазка козаків і польської обозної челяді в ніч на 9вересня. У розташуванні турецьких військ розпочалася справжня паніка -втікали султан і рядові воїни, мурзи й численна обслуга. Тільки нерозторопністьК. Ходкевича перешкодила остаточному розгромовіворога. Події тієї ночі деморалізували турків. Я. Собеськийписав, що «після несподіваного вторгнення запорожців у табір Османа турками оволоділа паніка: люди всіх звань істанів були в великій тривозі; сам Осман, якийнещодавно думав, що немає нікого в світі могутнішого за нього, тепер на власніочі побачив усю хиткість свого становища, і колишня пихатість зміниласьжіночими скаргами, коли він переконався в безпідставності своїх сподівань».
Втративши надію на швидкезавершення війни, турки почали довготривалу облогу польсько-козацького війська.Протягом кількох тижнів точилися дрібні локальні бої між яничарами й запорозькимизагонами. І лише після прибуття в турецький табір підкріплення Осман IIнаважився на новий бій. 28 вересня добірні султанські війська розгорнулинаступ. Майже цілий день тривала ця кровопролитна січа. «Понад 60гармат,- повідомляє очевидець,- гриміло безперервно, небо палало, а повітрязатьмарювалось від диму, земля двигтіла, стогнали ліси, скелі розсипалися нагрудки. ІЦо бачило око протягом цілого дня, того неопишеш на одній чи двох сторінках; неможливо виразити точно, з яким завзяттямі мужністю або, швидше, з відчаєм билися обидві сторони». Проте атаки турецькихвійськ було відбито. І знову, вже вкотре, винахідливість Сагайдачного, якийударом з тилу змусив турків утікати, вирішила долю бою. Внесок українськихкозаків і їхнього керівника гетьмана Петра Сагайдачного у розгром турецькихвійськ у Хотинській війні 1621 р. важко переоцінити. Польща була врятованавід іноземного поневолення і втрати державноїнезалежності. Разом із цим, гадаємо, вартий уваги ще один аспект даної події.Зволікання К. Ходкевича та інших воєначальників, їхні спроби досягти перемогинад ворогом ціною козацької крові не можуть затьмарити іншого, більш вагомого йісторично значущого: вперше після Грюн-вальдськоїбитви представники двох великих слов'янськихнародів продемонстрували на полі бою здатність до спільної боротьби протиіноземних поневолювачів в ім’я ідеалів свободи й незалежності рідної землі.Важливий і той факт, що в битві під Хотином брали участь молдавани, місцевеукраїнське населення, а також загін донських козаків.