Смекни!
smekni.com

Битва за Іводзіму (стр. 3 из 5)

Карта плану висадки сил США і захоплення Іодзіми.

План командування США по захопленню острова був схематично простим. За ним, війська мусили швидко оволодіти південно-східним узбережжям Іодзіми і, розділившись на дві групи, захопити південну гору Сурібаті та ліквідувати японські позиції на півночі острова. Взяття Сурібаті покладалось на 5-у дивізію, а опанування північними плато — на 4-у дивізію. Передбачалось, що у випадку зволікання із захопленням цих двох пунктів, десантники США понесуть великі втрати від перехресного артилерійського вогню противника. Зокрема, на прес-конференції 16 грудня1946 року, Сміт заявив, що в ході операції загинуть або будуть поранені щонайбільше 15 000 солдат.

Трикілометрове південно-східне узбережжя Іодзіми було поділено на 7 десантних зон — "пляжів", довжиною по 457,2 м кожна. Вони отримали свої назви з півдня на північ — зелена зона, 1-а червона зона, 2-а червона зона, 1-а жовта зона, 2-а жовта зона, 1-а синя зона і 2-а синя зона. Також були встановлені рубіжні лінії О-1 і О-2, на які мусили вийти війська США під час виконання операції.

Згідно плану, 28-й полк 5-ї дивізії морської піхоти мусив висадитися у зеленій зоні і просуватися у напрямку гори Сурібаті. Справа від нього десантувався 27-й полк цієї ж дивізії, який повинен був пробитися до західного узбережжя острова і, змінивши курс на північний схід, вийти до лінії О-1. 26-й полк 5 дивізії було залишено у резерві. 23-й полк 4-ї дивізії мусив висадитися у жовтих зонах, захопити летовище Тідзіма і, просуваючись на північ до Мотоями, вийти на рубіж О-1. 25-й полк цієї ж дивізії повинен був десантуватися у 1-й синій зоні, опанувати 2-у синю зону і, також пройшовши летовищем Тідзіма, вийти на лінію О-1. 24-й полк було вирішено зробити запасним.

Сили учасників

Японська імперія

    Японська імперська армія (загальна кількість: 13 586 чоловік)

·

  • Корпус Оґасавара (109-а дивізія, командир корпусу:генерал-лейтенант Курібаясі Тадаміті, керівник штабу:полковник Такаісі Тадасі , прикріпний командир дивізії: генерал-майор Осуґа Котау)
    • Безпосередні частини корпусу Оґасавара
      • 17-й окремий піхотний полк
      • 145-й піхотний полк (командир: полковник Ікеда Масао 26-й танковий полк (командир: полковник Нісі Такеіті)
    • 2-а об'єднана бригада (командир: генерал-майор Сенда Садасуе (貞季), прикріпні командири бригади: Полковник Адзуті Канехіко (厚地兼彦), полковник Хорі Сейіті (堀静一))
      • Кулеметна рота 309 окремого піхотного полку (командир: лейтенант Абе Такео (阿部武雄))[8]
      • бригада польової лікарні (командир: капітан Ноґуті Івао (野口巌))[9]
      • Артилерійська бригада (командир: полковник Ґайдо Тьосаку (街道長作))
      • 309-й окремий піхотний полк
    Японський імперський флот (загальна кількість 7 347 чоловік)

o

    • Безпосередні частини корпусу Оґасавара
      • 27-а авіаційна ескадрилья (командир: генерал-майор Ітімару Ріносуке
      • Гарнізон Іодзіми (командир: полковник Іноуе Самадзі Авіаційний корпус Південних островів
      • 204-й інженерний полк

США

  • Експедиційні війська до Іодзіми (головнокомандуючий:віце-адмірал Річмонд Тернер, заступник: контр-адмірал Гаррі Гілл)
    • 51-й експедиційний корпус (командир: віце-адмірал Річмонд Тернер)
    • 53-й експедиційний корпус (командир: контр-адмірал Гаррі Гілл)
    • 54-й експедиційний корпус (командир: контр-адмірал Бетрам Роджерс)
    • 58-й експедиційний корпус (командир: віце-адмірал Марк Мітчер)
    • 56-й експедиційний корпус (командир: генерал-лейтенант морської піхоти Голланд Сміт)
      • 5-й десантний корпус(командир: генерал-лейтенант морської піхоти Гаррі Шумет, керівник штабу: бригадний генерал морської піхоти Вільям Роджер, загальна кількість: 61 000 чоловік)
        • 3-а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Ґребс Ерскін)
          • 9-й полк морської піхоти
          • 21-й полк морської піхоти
          • 12-й артилерійський полк
          • 3-й танковий батальйон
        • 4-а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Кліфтон Кец)
          • 23-й полк морської піхоти
          • 24-й полк морської піхоти
          • 25-й полк морської піхоти
          • 14-й артилерійський полк
          • 4-й танковий батальйон
        • 5-а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Келлер Роккі)
          • 26-й полк морської піхоти
          • 27-й полк морської піхоти
          • 28-й полк морської піхоти
          • 13-й артилерійський полк
          • 5-й танковий батальйон

Хід битви

4-а дивізія морської піхоти США направляється до Іодзіми (19 лютого1945 року).

Розбиті японським артилерійським вогнем бронетранспортери морської піхоти США.

Морська піхота США обстрілює гору Сурібаті.

«Підняття прапору на Іво Джіма» (всесвітньо відоме фото Джо Розенталя). Японські захисники острова скидатимуть цей прапор двічі.

Розбитий японський дот із 120 мм гарматою.

Просування морської піхоти вглиб острова.

Ряди з тілами загиблих солдат 3-ї дивізії морської піхоти США на узбережжі.

Кінець операції. Пошкоджена техніка військ США на березі Іодзіми. на передньому плані видніється загиблий десантник.

Кінець операції. Прапор японського піхотного полку захоплений солдатами США.

Десант військ США

16 лютого1945 року усі експедиційні корпуси США, що були вислані до Іодзіми, наблизились до острова і розпочали його обстріл з корабельної артилерії. Командування морської піхоти вимагало вести артпідготовку впродовж десяти днів перед тим як розпочнеться висадка основних сил. Проте керівництво флоту відмовилось це робити, через бажання заощадити снаряди для майбутньої кампанії на Окінаві, і скоротило артобстріл до трьох днів. Японські війська відповіли на бомбардування противника гарматами з гори Сурібаті і завдали серйозних пошкоджень частині його суден.[10]Проте цими ж діями захисники острова дали знати флотилії США своє місцезнаходження і викликали на себе прицільний вогонь лінкорів, який знищив практично всю основну артилерію гори. Через безперестанний обстріл Сурібаті диміла, а весь острів укрився пиловою завісою.

19 лютого1945 року, о 6:40, кораблі США розпочали черговий обстріл Іодзіми. О 8:05 їх змінили 120 літаків B-29, які піддали острів черговому бомбардуванню. З 8:25 прибережні судна знову відкрили вогонь, який тривав 45 хвилин. О 9 годині ранку 4-а та 5-а дивізії морської піхоти США розпочали висадку на Іодзіму. Не зустрівши опору на узбережжі, вони просунулись вглиб острова.

Саме цього чекали японські вояки, які витримали потужний артобстріл і бомбардування у підземних бункерах. О 10:00 з усіх точок вони відкрили прицільний вогонь по передовим загонам противника. 24-й і 25-й полки морської піхоти США миттєво втратили 25 % свого складу. З 56 танків, які десантувалися першим захо́дом, було знищено 26 машин. Вояки США не могли окопатися, оскільки вулканічний ґрунт був крихким і руйнував стіни окопів. Загалом, втрати десантників 19 лютого склали 501 убитими, 47 померлими від ран і 1 755 поранених.

Під вечір війська США висадили на берег Іодзіми 30 000 чоловік. Вони очікували традиційного нічного нападу японських сил і їхніх масованих банзай-атак. Проте оборонці острова відмовилися від старої тактики і перейшли до нічних диверсій, які проводили невеликими загонами. Вони підкидали у табори противника ручні гранати або робили поодинокі постріли. Завдяки цьому обози військ США часто загорялися, а десантники не мали можливості перепочити.

Бій за гору Сурібаті

20 лютого1945 року після артпідготовки, один полк морських піхотинців США рушив на південь, до гори Сурібаті, а три інших — на північ, у напрямку плато Мотояма. Останні змогли до вечора захопити летовище Тідзіма і розірвати зв'язок між японським головним штабом і горою. Незважаючи на відносну легкість взяття летовища, захоплення Сурібаті затягнулося. Японці билися за кожен метр схилів гори. Наземний вогонь був неефективний проти японських підземних укріплень, тому морські піхотинці зачищали доти і бункера ручними гранатами і вогнеметами. Під час бою за Сурібаті загинув командир оборони, полковник Ацудзі Канехіко.