Але повстанський рух не припинився. Січ активно готувалася до боротьби. Уже в січні 1683 р. К. скидан зібрав там до 5 тисяч козаків. Гетьманом обрали Я. (Яцька) Острянина, який прославився в повстаннях на Полтавщині. Вислана проти них каральна експедиція закінчилась невдачею.
Сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію привілеїв реєстрових козаків. Їхня чисельність скорочувалася до 6 тисяч. Козакам було заборонено оселятися в містах, крім прикордонних, скасовувано їхні права на обрання старшини та судочинство.
У березні 1638 р. селенське-козацьке військо виступило із Запорожжя. Під містечком Говтвою повстанці оточили поляків і змусили їх тікати.
Поповнивши свої ряди загонами з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Острянин намірявся дати бій шляхетському війську під Лубнами до підходу туди Я. Вишневецького і М. Потоцького, але в битві 6 травня повстанці зазнали поразки і змушені були відступити. Втративши надію на успіх, у ніч із 30 на 31 травня Острянин із кількома сотнями повстанців переправилися через Сулу. Ті, що залишилися, на чолі з новообранним гетьманом Д. Гунею, продовжували боротьбу. 10 червня вони були змушені відійти південніше і зайняли позицію “на Старці” – так в Україні називали русла висохлих річок. Тут сама природа допомагла козакам і селянам зробили це місце неприступним табором.
Майже півтора місяці повстанці відбивали атаки ворогів. Загони, які йшли їм на допомогу, було розбито. Повстання зазнало поразки.
Озлоблене польске керівництвопочало диктувати свої умови. Повстанці зобов’язалися здати артилерію, визнати “Ординацію (закон, прийнятий сеймом), за якою реєстр зменьшувався до 6 тисяч. Реєстрових козаків позбавляли права на самоврядування. Селян відправляли назад до маєтків, оголошували кріпаками.
Отже, посилення польсько шляхетського гніту, наступ колицизму та уніатства в першій половині XVII ст. спричинили піднесення антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Провідна роль у цій боротьбі належала козацтву, але до неї було залучено селянство.
Як і всі селянські виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не були ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися воювати поза межами свої місцевостей. Далося в знаки соціальне розшарування козацтва. Одначе, попри ці вади, кожне нове повстання було могутнішим, організованішим за попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення тактики, про зміцнення стосунків козацтва і селянства. Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення цих повстань, не означали миру загалом. Народний гнів проти шляхетського засилля та уніатства наростав.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Борисенко В.Й. Курс української історії
2. Історія України в особах: литовсько-пльськадоба
3. Історія України / За ред. Ляха – Донецьк, 99
4. Історія України / За ред. Смолія В. А.
5. Щербак В. О. Антифеодальні рухи в Україні напередодні Визвольної війни 1648-1654 рр.