Державна рада, багатьма авторами що рекомендувався як «парламент у мініатюрі», насправді не мав із ним нічого загального. Сфера обговорюваних радою справ була вкрай обмежена. Рад мав тільки дорадчі функції і не мав законодавчих прав. У 1868 р. усі члени ради були призначені урядом, а не обрані. Скорені турками народи були подані в раді мало і непропорційно. Наприклад, болгари мали в ньому усього одного представника.
Проте безсумнівно, що Державна рада поряд із мережею адміністративних рад у провінціях був однієї з щаблів у розвитку принципу виборності в керуванні державою. Цікаво пригадати в цьому зв’язку слова зі спогадів Мідхат-паші, що писав, що Державна рада була задумана Фуад-пашойю як підготовча міра до створення в країні палати депутатів. Не були далекі, очевидно, ці ідеї і самому Мідхату. Ряд фактів призводить нас до цього висновку.
Мідхат-паша був, цілком ймовірно, інформований про політичні задуми «нових османів»-політичної організації, створеної в червні 1865 р. у Стамбулі і своїй цілі, що ставила, створення в Османській імперії конституційно-монархічного режиму. Два найбільше значних члени цієї організації - Зія і Намик Кемаль - у зв’язку з розкриттям і розгромом організації змушені були покинути Туреччину. Перед своєю втечею в Європу вони мали зустріч із Мідхатом у Стамбулі і домовилися про листування. Ебуззия Тевфік повинний був брати листи по французькому консульстві і передавати їх жени Мідхата Наіме-ханім. Втім, про достовірність цього факту можна сперечатися. І усе ж про Мідхата говорили, що він таємно підтримує товариство «нових османів» і є його прихильником. За словами Шарля Місмера, котрий якийсь час був секретарем Алі-паші, Фуад-паша якось сказав про Мідхата таке: «Ця людина бачить у парламентарному режимі панацею від усіх присків...».
У компетенцію Державної ради входили питання, пов’язані з розглядом законопроектів у, цивільній і військової областях, а також в області" фінансового керування. У раді обговорювалися також! заходи, пов’язані із суспільними роботами, торгівлею, сільським господарством, утворенням.
Під час головування Мідхат-паші в Державній раді в ньому були обговорені й опубліковані постанови про створення в Стамбулі ремісничого училища, подібних же училищ у вілайетах, про розробку природних багатств, про створення в Стамбулі ощадної каси. Закон про народне утворення був опублікований на початку вересня 1869 р., тобто вже після зсуву Мідхата з посади голови Державної ради, проте очевидно, що в його обговоренні він приймав особисту участь. Цей закон мав важливе значення для справи народного утворення в Туреччині. Він визначив всі щабля початкового, середнього і вищого утворення в Османській імперії.
Паралельно з роботою в Державній раді Мідхат-паша вів активну практичну діяльність. У Стамбулі їм була створена реміснича школа на 500 учнівських. У ній вихованцям давалося загальне утворення, причому в число що вивчалися предметів входили арифметика і хімія. Крім того в школі навчали ковальській, ливарній і столярній справі; вихованці одержували професії складачів, литографістів, швеців, лимарів і ін. Це були ті професії, у яких, на думку Мідхата, потребувала столиця. Знаменна в даному випадку турбота Мідхата про підготування кваліфікованої робочої сили не тільки для промисловості, але і для типографічної справи, турбота про розвиток у Туреччині преси. Знаходячись на посаді голови Державної ради Мідхат-паша створив у Стамбулі у відповідності ,із постановою ощадну касу. 28 червня 1868 р. часопис «Меджмуа-и маариф» («Часопис просвітництва) вийшов із статтею Мідхат-паши, що роз’ясняє цілі створення каси. Він писав, що природним обов’язком усіх «хазяїв» є накопичення, тому необхідно об’єднувати капітали, що неможливо використовувати в промисловості і торгівля окремо. У випадку ж об’єднання можливо застосування капітал у справах, що приносять загальну користь».
Ощадна каса, створена Мідхатом, була одночасно і кредитною організацією. Позичковий відсоток складав 12 % у рік, у той час як вкладникам забезпечувався щорічний прибуток у 9 %. Початковий капітал каси складав усього декілька стільник лір, який збільшився за 12-13 років до 20 тис. лір.
Поки Мідхат-паша був зайнятий справами на посаді голови Державної ради, обстановка в Болгарії загострилася. Відразу ж після від’їзду Мідхата з Дунайського вілайета тут знову розгорілася антитурецька боротьба. Почали свої дії великі подружжя під керівництвом Хаджи Димитра і Стефана Караджи. Перед ними була поставлена задача досягти Старої Планині й утворити там тимчасовий уряд, що очолило б повстання у всій країні [60, с. 304 . Цей план розробив у Бухаресті революційний комітет, що називався «Болгарським товариством».
Про акцію, що готується, стало відомо турецькій владі. У першому бої з турецькими солдатами четники здобули перемогу. У своєму рапорті Порті Сабри-паша, новий генерал-губернатор Дунайського вілайета, писав, що четники добре організовані і використовують тактику, що відрізняється від тактики старого років. Таким чином, Сабри-паша виправдувався перед урядом за свої малоуспішні дії по боротьбі з повсталими. Турецький уряд, украй стурбоване антитурецькими діями в Болгарії, вирішило послати.» підмогу дунайському губернатору досвідченого Мідхат-пашу, наділив його -надзвичайним повноваженням і звільнив на час від обов’язків голови Державної ради. Мідхат-паша очолив, збройну боротьбу з четниками. По офіційних турецьких зведеннях, у п’ятьох боях четників із турецькими військами загинув 101 болгарин. Інші були поранені, потрапив у руки карателів і були повішені. У повідомленні уряду Мідхат-паша писав, що призупинив націоналістичну пропаганду в Болгарії і провів необхідні заходи в адміністративній і військових сферах, а також в області утворення.
У однім із своїх рапортів Мідхат-паша писав Порті, що болгарське населення не підтримало четнетского прямування, що у вилайте царює спокій. Це було напівправдою. Звичайно, репресії Мідхата викликали страх у населення. Але от палацевий історіограф Лютфи-ефенди писав, що дії Мідхат-паші в Болгарії призвели в кінцевому рахунку лише росту національно-визвольного прямування в цій османській провінції.
Повернувшись у Стамбул після придушення четнеческого прямування в Болгарії, Мідхат-паша знову приступив до діяльності в Державній раді. Вплив Мідхата в палаці, що особливо посилився після виконання урядового завдання в Болгарії, у звало, як звичайно при султанському подвір’ї, таємну заздрість недоброзичливість й інтриги. Незалежний, крутий! рішучий характер Мідхата, його непоступливість у справах, що стосуються інтересів держави, прийшлися явно «не до подвір’я». Мідхат-паша найменше походив на царедворця і починав дратувати багатьох, зокрема Алі-пашу, незадоволеного тим, що Мідхат не допуску нею до участі в роботі Державної ради і що опасались, як би Мідхат якось не зайняв його місце. Частиною розбіжності Алі-паші з головою Державної ради ніяк не могли зміцнити їхніх взаємовідносин і неминуче вели до конфлікту. Англійський посол у Константинополі пізніше писав, що Алі-паша почував, як день ото дня посилюється вплив Мідхата, і тому твердо вирішив позбутися від свого небезпечного суперника. І йому вдалося переконати султана Абдул Азиза в необхідності відправити Мідхата в провінцію, де, на думку великого візира, било його дійсне місце.
Приводом до зсуву Мідхат-паші з посади голови Державної ради явилися його різкі розбіжності з Алі-пашею по питанню про функції ради в області фінансів. Суть цих розбіжностей невідома. Але в результаті Мідхату була запропонована посада губернатора Багдадського вілайета. Йому заявили, що у випадку відмови, він залишиться в столиці без посади і без засобів до існування.
Діяльність Мідхат-паші на посаді голови Державної ради свідчила про його прагнення стимулювати розвиток у столиці промислового виробництва. Про це говорять його спроби створити контингент кваліфікованої робочої сили, знайти необхідні капітали, організувати кредит. Важливо відзначити також турботу Мідхата про розвиток у країні утворення, просвітництва.
Нова посада губернатора Багдадського вілайета, котрий Мідхат-паша змушений був прийняти, відчиняв перед ним настільки ж широкі реформаторські можливості, що й у Дунайському вілайеті, із тієї, проте, різницею, що рівень економічного і соціального розвитку Болгарії набагато перевершував рівень арабської провінції Османської імперії.
Багдадський вілайеті, створений у 1867 р., займав велику територію приблизно територія теперішнього Іраку) із містами Багдад, Басра, Мосул, Сулеймания й інші. Незважаючи на те що вілайет існував офіційно, на ділі нова провінційна система не торкнулася цієї великої частини Османської імперії.
Переважна частина населення Іраку була зайнята в сільському господарстві, що велося примітивними методами і до того ж знаходилося в стані занепаду. Багато іригаційних споруджень були зруйновані або потребували в ремонті, значна частина земель заболочена, занесена пісками або закинута.
Перед тим, як приступити до загальної характеристики суспільно-політичних поглядів Мідхата, слід зазначити, що нею державна діяльність ставиться до великого тимчасового відрізка, протягом якого Мідхат-паша пройшов довгий шлях від посади скромного канцелярського писаря до посади великого візира. Він був особисто знайомий із «патріархом» реформаторського прямування в Туреччині Мустафем Решид-пашой, з Алі-пашею, Фуад-пашой, «новими османами», дипломатами, суспільними і державними діячами європейських країн. Його зв’язували узи дружби з багатьма турецькими прогресивними діячами, письменниками і літераторами. Він був людиною видатних спроможностей, мав різнобічні інтереси, великою ерудицією і культурою.