Смекни!
smekni.com

Історія держави і права стародавнього Єгипту (стр. 3 из 3)

Завойовницька політика фараонів наклала особливий відтінок на всю систему державного управління Єгипту, надавши йому воєнний характер, посиливши роль військових начальників у сфері господарського управління.

В XII - XI століттях до нашої ери Нове царство занепадає. Суспільні сили, що протистояли одна одній, зосереджені на півночі і півдні, невзмозі перемогти одна одну, привели країну до розпаду на дві частини. За таких умов державна влада носила формальний характер.

3. Загальні риси права Стародавнього Єгипту

Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активною стає законотворча діяльність фараонів. Деякі вчені наголошують на тому, що в Єгипті проводилась кодифікація, однак немає жодного документального підтвердження цього, і взагалі відомості про єгипетське право надзвичайно мізерні.

а) право власності. В Єгипті вся земля належала фараонові, тобто існувала державна власність на землю. Фараон передавав її у тимчасове володіння, у квазівласність, за висловом французького єгиптолога Ревійю, храмам, воїнам, представникам службової знаті, сільським громадам. Управління землею, що перебувала у володінні сільських громад, здійснював староста - ксерп. У будь-який час фараон (держава) міг позбавити особу або громаду права володіння землею, якщо володілець не виконував своїх обов’язків перед державою. Фараон міг змушувати володільців виконувати будь-які повинності на користьдержави. Це і є характерною ознакою азіатського способу виробництва, за якого панівним класом є клас чиновників, і за якого основною масою виробників є не раби, а уярмлене населення країни.

Земля, що перебувала у володінні храмів та окремих осіб, у деяких випадках ставала предметом купівлі-продажу, дарування, аренди. У I тисячолітті до нашої ери арура землі продавалася за один дебен (91 г.) срібла, в той час як вартість рабині становила чотири дебена і один кіте срібла (373,1 г.), а раба - 20 дебенів срібла (1820 г.). У "Повчанні Аменемопе" згадується чоловік, "який здає людям наділи в оренду". Отже, власність на землю лишеномінально визнавалась за державою.

Рухомі речі були предметом приватної власності. Тяглові тварини і реманент, які фараон жалував разом із землею, переходили у власність особи і могли відчуджуватись.

б) зобовязальне право. Староєгипетському праву були відомі ряд договорів, серед яких: договір найму, договір позики, купівлі-продажу, аренди землі тощо. Зобов’язальне право Стародавнього Єгипту, виникало, насамперед, із договору купівлі-продажу.

Враховуючи особливу цінність землі, єгиптяни створили особливий порядок переходу землі з рук в руки. Він передбачав здійснення послідовно трьох актів: 1-й - угода між покупцем і продавцем про предмет купівлі-продажу із вказівкою на те, що плата здійснена повністю; 2-й акт носив релігійний характер і був підтвердженням договору клятвою, яку давав продавець; 3-й акт вводив покупця у володіння землею. Він проходив перед судом, і потім ім’я покупця реєструвалось у поземельних книгах замість імені продавця. Пізніше другий акт перестав діяти. Право власності переходило лише з передачею речі, тобто із введенням у володінням землею.

Поширеним видом договору був договір позики. Об’єктом його були як гроші, так і продукція сільського господарства. Фараон Менес видав закони, за якими заборонялося брати позику, не закладаючи мумію свого батька, або ж свою власну мумію, яку не можна було поховати до тих пір, поки не буде сплачено борг. За законами фараона Бокхоріса було заборонено перетворювати боржників у рабів, а селянам дозволялось здійснювати відчудження і заклад своїх наділів.

Існували договори найму майна, тобто передача його у тимчасове безкоштовне користування наймача. Якщо раб або рабиня, взяті у найм, виявляться хворими і непрацездатними, то їх власник мав повернути все, що він одержав у подвійному розмірі. Псування орендної речі не звільняло наймача від сплати всієї орендної суми платежів. Оренда землі для виробництва сільськогосподарських культур здійснювалась на один рік.

в) шлюбно-сімейні відносини. Єгипетська сім’я характеризувалась наявністю пережитків матріархату. Були розповсюджені шлюби між братами і сестрами. Діти йменувались не стільки по батькові скільки по матері (син такої-то). Серед родичів батько матері і її брат були у найбільшій пошані.

Жінка займала в сім’ї високе становище, у джерелах вона називається "володаркою дому". Шлюб укладався через договір, і жінка виступала самостійною стороною. За шлюбним договором дружина зберігала своє майно, а чоловік зобов’язувався сплачувати певні суми на її особисті витрати. Розлучення було абсолютно вільним. Діти володіли і розпоряджались своїм майном вільно. Усі діти успадковували майно нарівно незалежно від статі.

Єгипетське право знало спадкування по закону і по заповіту. Спадкоємцями по закону були діти незалежно від статі. Заповіт могли складати як чоловік, так і дружина.

г) кримінальне право і процес. Єгипетському праву було відомо досить широке коло діянь, які визнавалися злочином. Серед видів злочинів виділяються злочини проти держави, проти особи і майнові злочини. Найбільш тяжкими вважалися посягання на державний та суспільний лад (такими були зрада, змови, повстання, розголошення державної таємниці). У випадках зради або повстання карались смертною карою не лише винні у скоєнні злочину, але й їх матері, сестри; їх участі зазнавала вся сім’я.

Смертна кара застосовувалась також за вбивствао тварини, яка присвячувалася богові: кішки, сови, за викидання нечистот у Ніл, розриття могил, чаклування.

Серед злочинів проти особи джерела називають вбивство, особливо засуджувалось і суворо каралось батьковбивство, важким злочином вважалося відхилення від прийнятих правил лікування у випадку смерті хворого.

Серед майнових злочинів можна виділити крадіжку, обважування, обмірювання. До злочинів проти честі і гідності відносили подружня зрада, зґвалтування.

Найпоширенішими видами покарань видами покарань були: смертна кара, членопошкодження, ув’язнення, тяжкі примусові роботи (каторга), штраф, виставлення біля ганебного стовпа.

Судочинство у цивільних і кримінальних справах було одинаковим. Кримінальні, як і цивільні справи, порушувались за скаргою потерпілого, якому дозволялось підтримувати звинувачення. Він же мав вказувати і міру покарання.

Судочинство велось у письмовій формі. Своє рішення суддя не вмотивовував. Він просто прикладав до чола особи, що виграла процес зображення істини, яке він носив на шиї.

Доказами у судовому процесі були: показання і клятва свідків, скаржника; огляд місця подій, тортури. Судочинсьво велось у письмовій формі.


Висновки

Історія Стародавнього Єгипту поділяється на декілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє та Нове царства.

Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники, привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих цивільних чинів, писарів. Однак основну масу населення Єгипту становили псевдовільні селяни, жителі міст які обкладалися різноманітними податками. Особливістю суспільних відносин в Стародавньому Єгипті було піднесення жерців. Із збільшенням багатства жерці звільняються від будь-якої залежності від фараона, а в період Нового царства вони перетворюються в замкнуту спадкову касту. В цілому ж суспільним відносинам Стародавнього Єгипту притаманні всі риси рабовласницького суспільства, що знайшло відбиток у формуванні та розвитку його держави.

Завойовницька політика фараонів наклала особливий відтінок на всю систему державного управління Єгипту, надавши йому воєнний характер, посиливши роль військових начальників у сфері господарського управління.

Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активною стає законотворча діяльність фараонів.Староєгипетському праву були відомі ряд договорів, серед яких: договір найму, договір позики, купівлі-продажу, аренди землі. Єгипетське право знало спадкування по закону і по заповіту. Єгипетському праву було відомо досить широке коло діянь, які визнавалися злочином. Цікавим є й той факт, що судочинство носило письмових характер.

Юридична спадщина єгиптян знайшла своє продовженя в історії інших народів які запозичували все прогресивне, переосмислювали та доповнювали її.


Література

1. Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996.

2. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995.

3. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.


[1]Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.

[2] Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.

[3] Там же. - С. 10.

[4] Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 10.

[5] Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996. - С. 11.

[6] Цит. за: Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1995. - С. 13.