Смекни!
smekni.com

Історія козацтва його роль в державотворенні України (стр. 2 из 2)

***

Боротьба проти турків і татар. На перших етапах свого формування нереєстрові козаки, і особливо запорожці, в очах не лише магнатів та королівських урядовників, а й великої частини простого населення мало чим відрізнялися від розбійників і покидьків суспільства. На кінець XVI ст. такий негативний образ козака зазнав змін, принаймні у свідомості нижчих верств, великою мірою завдяки тому, що козаки дедалі частіше й зухваліше нападали на татар та їхнього могутнього сюзерена - оттоманських турків. Від турків потерпали не лише українці. Вся Європа XVI ст. тремтіла від однієї думки про навалу оттоманців, які у 1592 р. спустошили Угорщину й мало не захопили Відень. Велика частина Східної Європи лишалася під прямою загрозою татарських наскоків. Ось чому кожен, хто насмілювався кинути виклик "бусурманам", як говорили українці про мусульман, обов'язково завойовував прихильність земляків і славу за кордоном.

Певна річ, запорожцям імпонувала здобута в нападах на турків слава, але, організовуючи походи, вони також мали і практичні цілі: відтіснити татар фалі від своїх поселень, а захопленою в оттоманських містах здобиччю примножити свої прибутки. Більшість нападів здійснювалися морем. Із цією метою козаки будували флотилії з 40-80 чайок - довгих, вузьких і неглибоких човнів, у кожному з яких могло вміститися близько 60 чоловік. Прослизнувши повз оттоманські форти у гирлі Дніпра, вони атакували татарські й турецькі укріплення на Чорноморському узбережжі. Перший такий наскок датується 1538 роком, ще до заснування Січі, коли козацька флотилія частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків. У наступні роки козаки все частіше організовували такі походи, завойовуючи цим гучну славу, адже в ті часи Оттоманська імперія була наймогутнішою державою світу. Вже у 1595 р. австрійські Габсбурги, що ворогували з турками, послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдавії. Встановив контакти із запорожцями й папа римський. Січ діяла так, наче вона була суверенною державою, вступаючи у війни й підтримуючи власні зовнішні стосунки.

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. У 1606 р. козаки спустошили Варну - найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу - ринок рабів у Криму - і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі діяння, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі".

Не менш вражаючими були подвиги козаків на суші. Розлючений нездатністю Польщі приборкати козаків, султан Осман ІІ зібрав величезне 160-тисячне військо й разом із тисячами своїх кримських васалів рушив на Річ Посполиту. В 1620 р. під Цецорою поляки зазнали страшної поразки. Але через рік 35-тисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, врятувала від неминучої загибелі власна підмога 40 тис. козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним.

Усі ці перемоги додавали козакам упевненості у власних силах. У своїх нерідко зухвалих переговорах із поляками козаки почали називати себе оборонцями віри, лицарським братством, борцями за народне благо. Така риторика певною мірою слугувала вузько становим інтересам козацтва й мала на меті переконати уряд, що козакам належать права і привілеї, звичайно даровані воїнам. Водночас козаки значною мірою проймалися ідеєю оборони християнства й власного народу. Це нове усвідомлення власного призначення змушувало їх займатися пекучими проблемами внутрішнього життя суспільства.

Висновок.

Українське козацтво зародилося давно. Перші письмові згадки про козацтво датуються 80-90 роками ХV століття. Саме слово козак – ввійшло у свідомість нашого народу в значенні вільна людина, народний месник, борець за свободу і незалежність України.

Козаки освоювали незаселені українські степи за Дніпровськими порогами. На ці простори не поширювалася влада ні польсько-литовських, ні татаро-турецьких загарбників. На цих землях, а згодом на всій території України утворився новий стан вільних людей – запорозьке козацтво.

Нижче Дніпровських порогів, де ріка ділиться та утворює острови, козаки ставили собі фортеці – “острожки”. Далі на місці дрібних побудували одну головну, яку назвали Запорозька Січ.

Запорозька Січ – це феномен світової цивілізації навіть з висоти нинішнього дня, не кажучи уже про час її існування. Своїм суспільним укладом, структурою, військовою організацією, писаними і не писаними законами, побутом і звичаями Січ не мала аналогів. Січ була рятівницею і рідною домівкою для козака і гречкосія, і всіх, кому потрібний був її захист. Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена частоколом, в заборолах якого виставлено гармати. На центральній площі стояли церква, скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо них – курені-казарми, в яких жили запорожці. Козаки вибирали свою старшину – гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів – вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту.

На Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського, військового мистецтва. При січовій церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад низового війська, як правило, був високоосвічений. Полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади.

На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству.

Виникнення січі пов’язане з іменем Дмитра Вишневецького (Байди) з містечка Вишнівець. Д.Вишневецький належав до неспольщених українських магнатів, був канівським старостою. Своє свідоме життя присвятив боротьбі з Кримським ханством і турецькими загарбниками. Усю надію покладав на українське козацтво, з яким не раз громив татар і турків. У Молдавії Байда потрапив у полон, і турки замордували його. Народ у піснях і думах увіковічив відважного отамана.

ЛІТЕРАТУРА

Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як український феномен. – К.: Заповіт, 1995. – 173 с.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 542 с.

Сергієнко Г.Я. Біля витоків українського козацтва і Запорозької Січі //Укр. іст. журнал. – 1992. - №12. – С.129.

Сергійчук В.І. Іменем війська Запорозького: Укр. козацтво в міжнародних відносинах ХVІ середина ХVІІ ст. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – 253 с.

С.12-35: Про Д.Вишневецького.

Чайковський А. Запорізька Січ. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1991. – 36 с.

Щербак В.О. Запорозька Січ як фактор консолідації українського козацтва до кінця ХVІІ ст. //Укр. іст. журнал. – 1995. - №5. – С.68. 124-126.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т. 1. – С.102-107; Т. 2. – С.19.

Багнюк А. Де Байда мед-горілку пив: У руслі старого Дніпра, на острові Мала Хортиця, знайдено замок князя Д.Вишневецького //Україна молода. – 1998. – 27

Гурбик А. “Українська Атлантида”: До історії виникнення першої Запорізької Січі //Пам’ять століть. – 1999. - №5. – С.68.

Лавренюк В. Дмитро (Байда) Вишневецький і Запорізька Січ //Джерело. – 1994. - №1. – С.56-62.

Те ж: Селянська доля. – 1992. – 21 лип. – (Українознавство).