Смекни!
smekni.com

Історія виникнення адвокатури та поняття адвокатська таємниця (стр. 5 из 5)

Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав і свобод людини і громадянина. А це на мою думку, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому.

Отже, усвідомлення тенденцій і напрямів реформування інституту адвокатської таємниці безпосередньо пов’язане як з реформуванням системи прав України в цілому, так і з судово-правовою реформою зокрема, головною метою яких є створення в державі умов для верховенства і свобод людини та громадянина.

Подібно тому як в прокурорі часто ми схильні вбачати тільки обвинувача (хоч, як переконались — це далеко не так), так і адвоката найчастіше уявляють собі лише в ролі захисника обвинувачених у вчиненні злочинів. Насправді ж функція адво­ката і адвокатури як суспільного інституту (організації) знач­но ширша.

Завдання адвокатури України згідно з Конституцією та Законом «Про адвокатуру», прийнятим Верховною Вадою 19 грудня 1992 р., полягають у сприянні захисту прав, свобод та законних інтересів громадян.

На відміну від інших правоохоронних органів, адвокатура є недержавною організацією. Це — добровільне громадське об єднання, на яке держава покладає правозахисну функцію і включає її в свою правозахисну систему.

Адвокати сприяють усім, хто до них звертається за допо­могою, у захисті прав, представляють законні інтереси людей та організацій (юридичних осіб) у всіх державних та громадянських органах, у відносинах громадян між собою і не лише в Україні, а й за ЇЇ межами. Вони подають кожному, хто до них звертається, іншу необхідну юридичну допомогу (поради, консультації, складають правові документи тощо).

Організаційні форми адвокатури є різні. Адвокат може зай­матись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривши своє

адвокатське бюро. Адвокати можуть, як це найчастіше бу­ває, об’єднуватись у адвокатські консультації, контори, коле­гії, фірми тощо. Подаючи різноманітну юридичну допо­могу громадянам і організаціям, адвокати цим сприяють здій­сненню їх прав і утвердженню законності.

Зі всіх завдань, які стоять перед адвокатурою, одним з най­важливіших є здійснення захисту обвинуваченого у криміналь­ному судочинстві. Законом передбачено, що захисник (а це найчастіше є адвокат) допускається до участі у справі з мо­менту пред’явлення обвинувачення особі у вчиненні нею зло­чину. А якщо її заарештовано до пред’явлення обвинувачен­ня — то з моменту арешту. Обвинувачений може не запрошу­вати собі захисника або відмовитись від нього. Це — його пра­во. Проте, коли обвинувачений є неповнолітнім або він має фі­зичні чи психічні вади, що заважають йому себе захищати, та в ряді інших випадків захисник обов’язково бере участь у справі.

Адвокат у кримінальному судочинстві наділений широки­ми правами. Він, зокрема, має право на побачення з обвинува­ченим, знайомитись з матеріалами справи, подавати докази не­винності або меншої вини обвинуваченого, заявляти клопо­тання, подавати скарги на дії слідчого, прокурора чи суду та ін. В суді адвокат-захисник проголошує після виступу обви­нувача захисну промову. В ній він має можливість спростову­вати обвинувачення або доводити меншу вину підзахисного. Важливим обов’язком адвоката є збереження адвокатської таємниці. Таємницею є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталася до адвоката; суть його порад та консультацій; інші відомості, одержані адвокатом при здій­сненні своїх професійних обов язків. Охороняючи професійну таємницю адвоката, закон забороняє допитувати його про обставини справи, які стали йому відомі в результаті вико­нання обов’язків захисника.

Проте, виконуючи з високою відповідальністю свої обов’яз­ки, адвокат захищає не будь-які інтереси свого підзахисного чи клієнта, а тільки законні інтереси. І не будь-якими засо­бами, а лише законними і моральними. Бути завжди справед­ливим і принциповим, чесним і уважним до людей, всюди і завжди берегти честь адвоката — це слова присяги адвоката України.

Список використаної літератури

1) “Право України” – 2001 р. № 3 стаття – С.Лагунової

2) Д.Бочарников. права людини у державну та ранньодержавну добу історії України

3) Кузєєв В. Гарантіх прав, і свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.

4) О.Д.Святоцький, В.В. Медведчук. Адвокатура: історія і сучасність.

5) Бартошек М. Римське право: поняття, термины, определения.

6) Святоцький О.Д., Миккенко М.М., Адвокатура України. Навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів.

7) А.Т. слюсаренко, М.В.Томенко. Історія Української конституції.

8) Романець В.А. Історія епохи Просвітнецтва.

9) Горський В.С. Історія Української філософії.

10) Ватман Д.П. Адвокатська етика.

11) Молдован В.В. правоохороні органи. Опорні конспекти. Київ. “Юмана” 1998 р.

12) Настюк М. Правознавство, Львів “Світ” 1994

13) Закон України “Про адвокатуру”