У червні 1942 р. колишні працівники ЦК ЛКСМУ Л. Л. Ачкасов і Б. И. Миронов, що потрапили в оточення під Києвом і пробралися в Запорожжя, улаштувалися на роботу на паровозоремонтний завод. Разом з комуністами В. А. Дружковым, Н. Е. Божко і Р. С. Брусиновым вони створили підпільну організацію, у грудні 1942 р. зв'язок, що установив, з "Ревкомом". Відбулося нове об'єднання. Склад "Ревкому" розширився до 16 чоловік. Керівником його став комуніст Л. Л. Ачкасов. Діяльність "Ревкому" вийшла далеко за рамки південної частини міста і робітників селищ — він підтримував зв'язок з підпільними групами в селах Васильевского, Михайлівського і Червоноармійського районів. До початку 1943 р. організація поєднував понад 70 чоловік. За рішенням "Ревкому" бойові підпільні групи навесні 1943 р. робили диверсії на паровозоремонтному, алюмінієвому й іншому заводах, на транспорті, виводили з ладу верстати, засипали пісок у букси паровозів і вагонів. Підпільники активно протидіяли ворожій пропаганді шляхом виведення з ладу радиотрансформаторов і всього міського радіовузла, поширення листівок і зведень Совинформбюро.Окрема група займалася звільненням військовополонених з табору через підставних родичів, а коли гітлерівці підсилили контроль і охорону табору, улаштовувала утечі військовополонених. "Ревком" перешкоджав викраденню молоді на каторжні роботи в Німеччину. Підпільники Т. С. Жорникова і М. Л. Михайлов, що працювали на біржі праці, заплутували облік працездатного населення, а лікар А. В. Земляний забезпечував юнаків і дівчин довідками про непрацездатність, Із самого початку своєї діяльності підпільники готувалися до збройного виступу — добували зброю і боєприпаси, розробляли план дій. Однак здійснити його їм не удалося. У березні 1943 р. гестаповці заарештували, а потім знищили більш 50 чоловік, у т.ч. Л. Л. Ачка-сова і Б. И. Миронова. Інші підпільники таємно пішли з міста і повернулися вже з частинами Червоної Армії.
Крім великих, у місті активно діяло кілька дрібних підпільних груп. Одна з них була створена в травні 1942 р. і діяла в районі алюмінієвого заводу і трьох прилягаючих до нього робочих селищ. Підпільники робили диверсії — псували устаткування, електролізні ванни, ховали від німців кольорові метали, інструменти, карбюратори, заливали у відремонтовані мотори сірчану кислоту. Група зробила також ряд диверсій на каменедробильному заводі. Інша патріотична група здійснювала диверсії на транспорті. Вона ушкоджувала залізничні колії, підривала вагони, навантажені військовою технікою ворога, підпалила паровоз на станції Запорожж-Ліве і будинок на Шостому селищі, де розміщалася служба німецької військової частини.
На станції Запорожье-П діяла ще одна підпільна група залізничників, що саботувала ремонт рухливого складу, виводила з ладу паровози і вагони. У вересні 1943 р. її члени об'єдналися з підпільниками алюмінієвого заводу, а незабаром до них примкнула група А. И. Яремича, що раніше входила в "Ревком" і, що діяла в таборі військовополонених (у березні 1943 р. вона уцелела). З цих трьох організацій був створений партизанський загін № 17 ім. Чапаєва. З наближенням у вересні 1943 р. фронту командування загону прийняло рішення виступити зі зброєю в руках проти окупантів 10 жовтня 1943 р. Місцем збору воно обрало тунелі алюмінієвого заводу. Сюди зносилися зброя, боєприпаси і продукти харчування. Підпільники передали 60-й гвардійської дивізії зведення про зосередження танків і розташування ворожих складів. До моменту виступу в тунелях зібралося близько 500 чоловік. 10 жовтня гітлерівці, знайшовши скупчення людей, почали виганяти їхній відтіля димом. Людей, що рятувалися від ядухи, відразу розстрілювали. У той день карателі убили 24 чоловік, у т.ч. чотирьох дітей, Бійці загону зробили гітлерівцям стійкий опір. Отстреливаясь, вони відволікали на себе кілька підрозділів ворога і цим зробили допомогу частинам, що наставали, Червоної Армії.
23—25 вересня почалося форсування Дніпра між Дніпропетровськом і Запорожжям. Радянські воїни, що просувалися на запорізькому напрямку, зустріли запеклий опір фашистів, що створили укріплений запорізький плацдарм довжиною близько 40 км і глибиною до 20 км. Гітлерівці зосередили тут 35 тис. солдатів і офіцерів,, близько 600 знарядь і мінометів, 200 танків і штурмових знарядь. 10 жовтня 1943 р. війська лівого крила Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р. Я. Маліновський у складі трьох армій і двох корпусів перейшли в настання. Ударне угруповання фронту підтримувала 17-я повітряна армія, який командував генерал В. А. Судец.
Протягом чотирьох днів йшли завзяті бої. Уночі 13 жовтня радянські війська прорвали ворожу оборону і ввірвалися в Запорожжя. 14 жовтня вони цілком очистили лівобережну частину міста. У боях за місто фашисти втратили убитими близько 23 тис. солдатів і офіцерів, 160 танків і самохідних знарядь, 430 гармат, мінометів і багато іншої техніки.
Першими з півдня прорвалися танкісти 39-й танкової бригади з бійцями 59-й гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Н. Л. Яценко, підбивши чотири ворожі машини, знищивши кілька вогневих крапок і більш сотні гітлерівців, опанував мостом через річку Московку. Коли він, підбитий фашистами, зайняли, важко поранені воїни вели вогонь до останньої хвилини. За виявлену мужність і військову доблесть Н. Л. Яценко посмертно привласнене звання Героя Радянського Союзу. У 1960 р. у Запорожжя на Радянській площі встановлений пам'ятник героям-танкістам — танк Т-34 на високому гранітному постаменті. Одна з вулиць міста названа ім'ям Н. Л. Яценко. Родіна по достоїнству оцінила подвиги воїнів — визволителів Запорожжя. 31 з'єднанню і частині було привласнено почесне найменування "Запорізьких". Тисячі відважних радянських воїнів нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Командиру взводу молодшому лейтенанту Д. Н. Стефанову, що у бої за Зелений Яр закрив тілом амбразуру ворожого доту, посмертно привласнене звання Героя Радянського Союзу. Його ім'ям названа одна з вулиць міста в Шевченківському районі. Звання Героя Радянського Союзу визнаний гідним також кулеметник Н. П. Москвиченко. Командуючий 12-й армією генерал-майор А. И. Данилов нагороджений орденом Богдана Хмельницького 1-й ступеня. Цим же орденом відзначені особливо відрізнилися командири: росіяни — старший лейтенант В. П. Долгарев, капітан Н. Н. Зорин, гвардії капітан Н. А. Новиков, молодший лейтенант Н. И. Чурашников; грузина — молодший лейтенант П. Н. Сулаквелидзе й українець — гвардії старший лейтенант А. А. Уманец.
Звільнена від фашистів лівобережна частина міста являло собою суцільні руїни. Особливо постраждали підприємства чорної і кольорової металургії. Будинку мартенівського і прокатного цехів "Запорожстали" були висаджені, доменні печі зруйновані, з під'їзних залізничних колій зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого й іншого заводів. Ущеоб, знайдений німецько-фашистськими загарбниками тільки заводам запорожсталь", "Днепроспецсталь" і ферросплавному, склав 2663 млн. карбованців. Утрати житлового фонду "Запорожстали" склали 98 проц. Окупанти знищили в Запорожжя 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, тобто дві третини всієї житлової площі міста, цілком зруйнували комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-просвітні установи, школи, інститути й ін.Місто залишилося без води і світла.
Відразу ж після звільнення трудящі приступили до відновлення міста. Але якийсь час (жовтень-грудень 1943 р.) нормалізація життя в ньому і відродження зруйнованого господарства ускладнювалися тим, що лінія фронту усе ще проходила через Запорожжя. Розгромлені на лівобережжя, гітлерівці зміцнилися на правом бережу Дніпра і піддавали місто артилерійському обстрілу. Радянські воїни зробили все можливе, щоб не допустити повного знищення Дніпрогесу імені В. И. Леніна. Перед частинами 12-й армії була поставлена задача — взяти о. Хортиця, захопити плацдарм на правом бережу Дніпра північніше міста і перешкодити фашистам підірвати греблю Дніпрогесу. У ніч з 25 на 26 жовтня 1943 р. 60-я, 203-я, 244-я гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро в греблі ГЕС, захопивши плацдарм на правом бережу. Протягом місяця йшли кровопролитні бої. Наприкінці листопада 1943 р. війська 6-й армії форсували Дніпро в районі села Разу-мовки. Лише під погрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 р. ворог відступив.
Ще в жовтні 1943 року фашистам удалося підірвати будинок станції. Знищити греблю їм перешкодили радянські розвідники і сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам 203-й, 244-й дивізій, 19-го окремого гвардійського батальйону мінерів. Знайти і знешкодити провід, що веде до вибухівки, викликалися добровольці — гвардії молодший лейтенант Н. Г. Куру заклик, гвардії сержант Н. X. Ямалов, гвардії рядові П. А. Стародубов, А. Шабанов, В. Д. Алуев і ін. Під командуванням гвардії капітана М. А. Сошинского вони, переборюючи неймовірних труднощів, під безупинним прицільним вогнем ворога, виконали завдання командування, врятували греблю гідростанції від повного руйнування.За цей подвиг учасники операції визнані гідними високих урядових нагород.
Для увічнення пам'яті радянських воїнів, що загинули в боях за греблю, на могилі Невідомого солдата в головного входу в гідростанцію споруджений пам'ятник. Сотні радянських воїнів за мужність, виявлена при форсуванні Дніпра, були нагороджені орденами і медалями СРСР, а 100 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Командирам— 866-го винищувального авіаполку П. М. Іванову, авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенанту И. Н. Сытову, командиру роти, старшому лейтенанту В. И. Істоміну; групі розвідників — гвардії лейтенанту К. Е. Парамонову, старшому сержанту П. И. Галяткину; рядовим - К. Т. Великому, У С. М. Смоленському це високе звання привласнене посмертно. Іменами героїв П. М. Іванова, К. Е. Парамонова і В. И. Істоміна названі вулиці міста.