Смекни!
smekni.com

Країни Південної Азії на шляху незалежного розвитку (стр. 3 из 3)

3. Державно-політичний розвиток Індії й Пакистану наприкінці ХХ ст.

Період успішної внутрішньої та зовнішньої політики уряду Р.Ганді закінчився в середині 1987 р., після того як Індія втрутилася в національний конфлікт на Шрі Ланці (з 4 лютого 1948 р. – домініон, з 1972 р. – республіка, площа – 67 тис. кв. км, населення – 19 млн. чол. на 2000 р.). З 1983 р. на цьому острові тривала збройна боротьба 3-мільйонної тамільської меншості проти сингалезької більшості. Оскільки на півдні Індії мешкало більше 50 млн. тамілів, які могли б виступити проти центрального уряду у випадку створення на Шрі Ланці “Таміл Іламу”, Р.Ганді відрядив на допомогу Коломбо 50-тисячний індійський військовий контингент. Це не призвело до урегулювання міжетнічного конфлікту на Шрі Ланці, а Р.Ганді загинув у результаті терористичного акту, вчиненого тамілкою 21 травня 1991 р. під час передвиборного мітингу.

Але як і 7-ма роками раніше, вбивство не змогло завадити перемозі ІНК(І), що сформував уряд на чолі з Нарасімха Рао. Він відійшов від лівоцентристських традицій родини Ганді й здійснив лібералізацію економіки країни, були розірвані пути різноманітних регламентацій, Індія стала відкритою для іноземних капіталів, економічне зростання у 1991-1995 рр. перевищило 5% на рік, за кількістю спеціалістів із вищою освітою країна посіла одне з перших місць у світі. Індія вийшла на третє місце у світі за виробництвом текстилю й стала одним із провідних експортерів текстильної промисловості до США і Європи.

Урядові вдалося придушити чергове повстання сикхських сепаратистів у Пенджабі, однак у Кашмірі, де сепаратистам регулярно надавалася допомога з Пакистану, ситуація украй загострилася. Як реакція на регіональні сепаратистські рухи з початку 90-х рр. в Індії почала набувати щораз більшої сили ультранаціоналістична паніндуїстська партія “Бхаратія джаната”, лідером якої є колишній міністр закордонних справ в уряді М.Десаї Атал Біхарі Ваджпаї. Метою своєї діяльності ця партія визначила створення винятково індуїстської держави, а однією з форм діяльності обрала руйнування мечетей, збудованих після мусульманського завоювання Індії на місці давніх індуїстських святинь.

У результаті парламентських виборів у березні 1998 р. “Бхаратія джаната” прийшла до влади і сформувала уряд у коаліції з рядом регіональних партій. Перм’єр-міністр А.Ваджпаї взяв курс на розбудову військової промисловості та перетворення Індії у світову наддержаву, що призвело до загострення стосунків із Пакистаном. У червні 1998 р. Індія, а через кілька днів і Пакистан демонстративно провели випробування власної ядерної зброї. Світове співтовариство досить мляво зреагувало на ці події. Було оголошено накладення на Індію та Пакистан торгових санкцій, але невдовзі їх скасували. На початку літа 1999 р. на територію індійського Кашміру проникли загони мусульманських бойовиків. З великими труднощами, використовуючи авіацію індійським військам вдалося їх розсіяти. Сили ППО Індії та Пакистану збили по одному військовому літакові протилежної сторони. Бої припинилися в серпні 1999 р. й хоча обидві сторони заявили про нормалізацію міждержавних стосунків, напруженість у відносинах між Індією та Пакистаном усе ще залишається досить сильною.

На поч. ХХІ ст. Індія займає 6-те місце у світі за сумою головних макроекономічних показників і входить до десятки країн планети, які розвиваються найдинамічніше, посідаючи 15-те місце за розмірами ВВП і 14-те – за обсягами промислового виробництва

Для Пакистану (площа – 804 тис. кв. км, населення – 141,5 млн. чол. на 2000 р.) протягом 80-х рр. склалася надзвичайно сприятлива зовнішньополітична обстановка. Через падіння шахського режиму в Ірані та вторгнення радянських військ до Афганістану Сполучені Штати Америки змушені були зробити ставку в регіоні на Ісламабад. Пакистан отримав від США понад 3,2 млрд. доларів фінансово-технічної допомоги. Завдяки великим західним інвестиціями та поблажливому ставленню з боку США, Пакистан у 1987 р. розпочав роботу над власною ядерною та стратегічною ракетною зброєю. Президент країни, колишній начальник штабу сухопутних військ, який прийшов до влади у результаті військового перевороту 5 липня 1977 р., Мохаммед Зія-уль-Хак збирався протиставитися Індії, що ще 1974 р. здійснила ядерний вибух, хоча й заперечувала його військовий характер. Але за нез’ясованих до сьогодні обставин 17 серпня 1988 р. М.Зія-уль-Хак загинув у авіакатастрофі. На виборах, проведених, у листопаді 1988 р., перемогла донька страченого М.Зія-уль-Хаком лідера лівоцентристської Пакистанської народної партії прем’єра 3ульфікара Алі Бхутто Беназір Бхутто, однак через відмову армії, а згодом і цілих провінцій (Пенджаб, Белуджистан) виконувати урядові розпорядження, її уряд 1990 р. був змушений піти у відставку. Порівняно короткий період правління в 1990-1993 роках уряду Наваза Шаріфа позначився спробами реалізації програм лібералізації економіки та будівництва ринкового суспільства західного типу. У 1993 р. на короткий час до влади повернулася Б. Бхутто. Після того, як прем'єр-міністром країни знову став Н. Шариф у Пакистані було відновлено економічні реформи. Деяке зростання показників господарського розвитку країни в середині 90-х років супроводжувалося збільшенням безробітгя, посиленням соціальної напруженості та зубожінням значної частини населення Пакистану.

У ході короткотривалого, але запеклого збройного конфлікту з Індією в Кашмірі під тиском США, які погрожували економічними санкціями, Н. Шаріф наказав відвести підтримувані пакистанським урядом формування кашмірських мусульман зі спірних території. Незадоволені цим рішенням військові вчинили в жовтні 1999 р. державний переворот. Керівником держави став генерал Первез Мушарраф. Військовий уряд оголосив про наміри боротися з корупцією та зловживаннями чиновництва, а також про те, що стабілізувавши ситуацію в країні одразу ж передасть владу демократично обраним представникам. Однак, оскільки не було оприлюднено конкретних термінів демократичних перетворень, Пакистан потрапив у зовнішньополітичну ізоляцію, яка тривала до початку антитерористичної операції США у жовтні 2001 р., коли Мушарраф приєднався до її організаторів.