Об’ємна вага залежить від будови твердих часток, кількості в ньому мінерального складу і структури. Гумусові горизонти завжди мають меншу об’ємну вагу.
Питома вага твердої фази грунту та його об’ємна вага дають певне уявлення про вміст речовин і про мінералогічний склад, а також структурність і пористість даного грунту.
На пористість грунту великий вплив має його механічний склад: чим дрібніші механічні елементи, тим більша його пористість. Пористість грунту поділяють на капілярну і некапілярну. Капілярна і некапілярна пористість становить загальну або сумарну, пористість грунту. Найбільш загальна пористість грунту з добре вираженою золистою структурою і найменша – в безструктурних грунтах. Пористість в верхніх горизонтах більшості грунтів становить 55-65%. Певний вплив на пористість грунту мають перегнійні речовини. Змінюється також пористість грунту і по його частичних горизонтах. Пористість впливає на проникнення в грунт повітря, води.
5. Грунти річкових заплав. Їх генезис властивості, способи меліорації
Значну територію СРСР займали річкові долини. Частина цих долин на весні заливається талими водами, а влітку окремі місцевості – дощовими.
Долини, які заливаються періодично, називають заплавами. Водний річний рік і рівень води під час найбільшої повені буває різний і залежить від багатьох умов: кліматичних, характеру весни, об’єму і швидкості притоку води в заплаву та ін. загалом на рівнинах, у долинах рік рівень води під час повені може піднятися від 2 до 10 м. Деякі ріки заливають заплави щороку, і на довгий період, а інші навпаки, на короткий і не кожного року. Розрив води на заплавах залежить від природних умов – тип географічних широт. Де протікає ріка. Води, переносять у долину річки велику кількість піщаних, глинистих і органічних часток. На рівнинах просторова кількість відкладень інша. Чим мутніша вода в річці (більше завислих часток), тим більше злитого матеріалу потрапляє у заплаву. В північних широтах ріки менш могутні, ніж в південних безлісих. Таким чином, вся поверхня в долині річки, між корінними берегами заповнюється крихким відкладенням алювія, з якого формуються лугові тераси.
У процесі переносу талими і атмосферними водами матеріали не тільки змінюються, а й сортують за вагою і розчинністю.
Частинки річкової долини заповнюються піском, глиною, мулом. Найбільш дисперговані частинки глини та піску, а також розчинені солі виносяться водою в море.
У зв’язку з тим, що поверхня заплави покривається неоднаковими осадовими матеріалами, утворюється неоднаковий рельєф. У зв’язку з цим площу заплави поділять на три частини: прируслову, притерасну і центральну.
Прируслова частина розташовується вздовж ріки і межує безпосередньо х її руслом. Вона вкрита переважно крупними і пиловидним піском.
Притерасна заплава займає площу, що безпосередньо межує з терасами і прилипає до протилежного корінного берега долини.
Центральна заплава – це найбільш широка частина долини. Її грунти забезпечені значною кількістю поживних речовин і мають сприятливі фізичні і біологічні властивості. У центральному заплаві утворюються грунти з різною, часто навіть досить високою родючістю.
Недоліком заплавних грунтів є ті, що вони звільняються з-під води пізно навесні, через що сівба на них запізнюється.
6. Причини і шляхи утворення боліт і заболочених земель
Болотні грунти – це величезний резерв для освоєння нових земель, які мають високу потенційну родючість.
Уяви утворення болотних грунтів.
Розвиток болотних грунтів тісно пов’язані з надмірним зволоженням, що виникає з причин як гідрологічного, так і біологічного порядку.
До гідрологічних причин відносяться вихід на поверхню підґрунтових вод внаслідок недостатньої водопроникності грунтів або підстилаючої породи та скупчення на поверхні атмосферних вод. У хвойних лісах, які розташовані на піщаних породах, не пропускає води вглиб міцний горизонт.
Заболочення грунтів на луках, відбувається з причин біологічного порядку. Завдяки інтенсивному розвитку процесу під злаковою рослинністю на поверхні грунту нагромаджується велика кількість органічної маси в формі різних решток. У цій масі міститься багато поживних речовин, недоступних для рослин, та затримується вода, через що припиняється вільний доступ повітря в грунт, що створює сприятливі умови для розвитку аеробних процесів у глибинних його горизонтах.
Аеробні процеси за цих умов досить обмежені, а тому значно погіршується повітряний та водний режим, а також зменшується кількість доступних поживних речовин у грунт.
Нещільно кущові злаки добре розвиваються при дерновому процесі і діють велику кількість органічної маси – коріння, яке глибоко проникає в грунт. За таких умов поступово зникають одні рослини, поступаючись місцем вимогливим щільно кущовим злакам. Характерним для цих рослин є те, що вони розвивають значно меншу в порівнянні з нещільно кущовими надземну масу.
Щільно кущові злаки з решток і живих рослин утворюють кутики, які затримують стік води і зменшують її випаровування, через що грунт надмірно зволожується, в ньому посилюється аеробні процеси і від здрібнюється на доступні для рослин пасивні речовини.
У період розквіту щільно кущових злаків посилено розвиваються різні осоки. Отже, самі рослини сприяють біологічному заболоченню грунту.
Великий вплив на розвиток заболочених грунтів має також рельєф місцевості. Понижені рівнини з близьким заляганням підґрунтових вод та великим надходженням атмосферних вод з підвищених територій заболочується найбільше.
У подальшому розвитку ці грунти втрачають деякі ознаки – вони перетворюються на болотні.
Утворюються болотні грунти без участі рослинності і проходження підзолистої стадії, а з часом вони перетворюються в потужніші торфовища.