Реферат
на тему: «Ґрунт та його родючість»
Зміст
1. Виникнення і розвиток ґрунту
2. Родючість ґрунту
3. Склад ґрунту
4. Органічні речовини ґрунту
5. Вбирна здатність ґрунту
6. Морфологія ґрунту
7. Хімічні властивості ґрунту
8. Фізичні властивості ґрунту
9. Водні властивості ґрунту
10. Вологість ґрунту
11. Водний режим ґрунту
1. Виникнення і розвиток ґрунту
Поверхневий шар земної кори (1,5 – 2,5 м завглибшки), в якому розвивається коріння рослин, називається ґрунтом. Він утворюється з материнських гірських порід внаслідок двох процесів, які відбуваються разом і одночасно, – вивітрювання і ґрунтоутворення. Перебіг процесу утворення ґрунту, з кори вивітрювання зумовлюється дією живих організмів, головним чином вищих рослин і мікроорганізмів. Коріння рослин проникає у материнську породу на значну глибину, охоплює великий об'єм її і добуває елементи зольного живлення рослин (фосфор, сірку, кальцій, калій та ін.), а також азот. Використовуючи вуглекислоту повітря, воду, зольні елементи, азот і енергію сонця, рослини синтезують органічну речовину. Післяжнивні і кореневі рештки рослин є джерелом живлення і енергії для мікроорганізмів, які живуть у ґрунті. У процесі життєдіяльності мікроорганізмів органічні рештки частково перетворюються на гумус і нагромаджуються у верхніх шарах ґрунту, частково мінералізуються, вивільняючи елементи азотного і зольного живлення рослин. Так, між рослинами і гірськими материнськими породами, що перетворюються на ґрунт, виникає кругообіг зольних елементів і азоту, наслідком цього є поступове нагромадження (біологічна акумуляція) елементів мінерального й азотного живлення рослин – одного з основних факторів родючості ґрунту.
2. Родючість ґрунту
Для сільськогосподарського виробництва найціннішою властивістю ґрунту є його родючість, тобто здатність безперервно забезпечувати культурні, рослини водою і поживними речовинами. Слід розрізняти природну і штучну родючість ґрунту. Природна родючість залежить від клімату, хімічних, фізичних і біологічних властивостей ґрунту і вмісту в ньому елементів мінерального і водного живлення рослин. Штучна родючість створюється в результаті агротехнічних і меліоративних заходів, пов'язаних із системою обробітку, сівозміною, внесенням добрив, осушенням, вапнуванням кислих ґрунтів, зрошенням, гіпсуванням солонців тощо.
Зміну в результаті господарської діяльності людини природних властивостей ґрунту з метою створення і підтримання на високому рівні його родючості називають процесом окультурювання ґрунтів.
Розрізняючи природну і штучну родючість щодо походження, практично неможливо відділити одне від другого, оскільки вони нерозривно взаємопов'язані. Тому в сільськогосподарському виробництві на окультурених ґрунтах природна і штучна родючість стає реальною, ефективною родючістю, основним показником якої є величина врожаю культивованих рослин.
Сучасний стан сільськогосподарської науки і техніки дає змогу активно впливати на родючість ґрунту і різко підвищувати її. Наприклад, буроземи і сіроземи пустинь, відносно багаті на поживні елементи, малородючі у природному стані через нестачу води. Застосовуючи зрошення, правильний обробіток і хімічні засоби боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, добираючи культури та їхні сорти, на цих ґрунтах можна виростити високі врожаї.
3. Склад ґрунту
Ґрунти складаються з різних за величиною часток – від крупних уламків гірських порід (каменів) до найдрібніших часточок мулу, видимих при збільшенні у 1000 разів. Часточки мулу, що містять елементи мінерального живлення рослин, – найактивніша частина. Від кількості мулу в ґрунті залежать такі його якості, як зв'язність, водопроникність, вологоємність, структуроутворення і здатність до набухання. Часточки ґрунту діаметром понад 0,01 мм називають фізичним піском, а діаметром до 0,01 мм – фізичною глиною.
Від механічного складу ґрунту залежать багато його фізичних властивостей і родючість. Так, легкі піщані й супіщані ґрунти, що містять від 10 до 30% фізичної глини, бідні на азот та інші елементи зольного живлення рослин, швидко виснажуються і потребують частого внесення добрив. Звичайно вони безструктурні, маловологоємні, дуже водопроникні, мають сприятливі для рослин тепловий і повітряний режими. Навпаки, важкі глинясті ґрунти, що містять понад 50% глини, багаті на елементи мінерального живлення рослин, мають високу вологоємність і малу водопроникність, слабку аерацію і менш сприятливі теплові й повітряні властивості, дуже важкі для обробітку. При зрошенні вони набухають дуже ущільнюються і утворюють на поверхні малопроникну для повітря кірку; висихаючи, глибоко тріскаються, що розриває коріння сільськогосподарських рослин.
Суглинкові ґрунти, що містять 30–50% глинястих часточок, найкращі. Вони достатньо вологоємні й водопроникні, легко оструктурюються, краще аеруються, досить багаті на поживні речовини.
4. Органічні речовини ґрунту
Відмерлі частини рослин, рештки червів, комах і дрібних тварин розкладаються і нагромаджуються в ґрунті як перегній. Перегній: зменшує середню щільність ґрунту, підвищує вологоємність і є основним джерелом мінерального живлення рослин. Розклад органічної речовини і перетворення рослинних решток у мінеральні сполуки, доступні для рослин, відбуваються за участю ґрунтових мікробів, червів і комах. Однак ці процеси відбуваються тільки за умов достатньої вологості ґрунту: повітряно-сухі рослинні рештки майже не розкладаються.
Кількість перегною в ґрунті постійно змінюється залежно від системи обробітку ґрунту, культури. рослин {мікроорганізмів, які живуть у ґрунті. В умовах передової агротехніки і правильних сівозмін перегній може нагромаджуватись в ґрунті.
5. Вбирна здатність ґрунту.
Здатність ґрунту затримувати або вбирати різні речовини, що стикаються з її часточками, називають вбирною здатністю. Ґрунт здатний вбирати гази, різні солі з ґрунтового розчину, а також найдрібніші часточки мінерального або органічного складу і живі мікроорганізми.
Головні елементи живлення рослин – азот, фосфор, калій – енергійно вбираються й утримуються часточками ґрунту. Вбирну здатність мають всі часточки ґрунту, та найбільша вона в часточок діаметром до 0,001 мм (мул, глина, перегній).
6. Морфологія ґрунту
Агрономічну оцінку ґрунту безпосередньо на полі можна давати на підставі зовнішніх, або морфологічних, ознак. До морфологічних ознак ґрунту належать: будова профілю, забарвлення ґрунтових горизонтів, структурність, включення і новоутворення, складення. Всі ці ознаки можна вивчити на ґрунтовому розрізі, що дає змогу побачити всю товщу ґрунту аж до материнської породи.
Внаслідок ґрунтотворного процесу створюється типовий для кожної ґрунтово-кліматичної зони профіль ґрунту. Профіль ґрунту складається з окремих горизонтів, що мають видиму межу. Кожен тип ґрунту (наприклад, чорноземи, каштанові ґрунти, сіроземи) має притаманні лише йому характерні горизонти, що відрізняються потужністю, забарвленням, структурою, щільністю та іншими ознаками.
При описі ґрунтового розрізу горизонти ґрунту позначають буквами. На вертикальному розрізі виділяють такі горизонти:
А – верхній, перегнійний, в якому переважно нагромаджуються перегній, азот і елементи зольного живлення рослин; найтемніше забарвлений структурний горизонт масового поширення коріння рослин;
В-горизонт нагромадження (вмивання) окислів заліза, алюмінію, перегною, карбонатів і сульфатів;
С – материнська порода, дещо змінена ґрунтотіорним процесом.
Найяскравішою морфологічною, ознакою ґрунту є її забарвлення, яке залежить від вмісту перегною, сполук заліза, марганцю та інших, елементів, від зволоження ґрунту. Перегній (при вмісті понад 5%) забарвлює ґрунт у темні, майже чорні тони (чорнозем). Каштанові ґрунти, що містять менше перегною (3–5%), мають коричневий відтінок через наявність червонуватих окислів заліза.
Важливою морфологічною ознакою ґрунту є його структурність, або здатність розпадатися на грудочки різної форми й величини. Самі грудочки називають структурними агрегатами.
Нижче наведено характеристику структурних агрегатів по групах залежно від форми структурних окремостей.
Брилувата:
крупнобрилувата…………понад 200 мм
дрібнобрилувата………. 200–100 мм
Грудкувата:
крупногрудкувата…………. 1,00 – 50 мм
дрібногрудкувата ………….50–100 мм
Горіхувата:
крупногоріхувата…………10– 7 мм
дрібногоріхувата…………. 7–5 мм
Зерниста ………………………………………..5– 1 мм
Порошиста……………………………………….1–0,25 мм
Пилувата………………………………………… менш ніж 0,25 мм
Брилувата структура спостерігається тільки під час оранки висушеного або перезволоженого ґрунту, а також в разі розтріскування солонців і сильно солонцюватих ґрунтів. Грудкувату й дрібногрудкувату структури мають практично всі орні ґрунти. Горіхувата і зерниста структури характерні для чорноземів і каштанових ґрунтів. Порошиста і пилувата структури утворюються внаслідок сильного розпилення ґрунтових агрегатів знаряддями для обробітку ґрунту, особливо на староорних грунтах.
Агрономічно найцінніша горіхувато-зерниста структура. В орному шарі її може бути створено правильним обробітком ґрунту, внесенням органічних (гній, компости) І мінеральних (вапно, гіпс, кальцієва селітра, суперфосфат) добрив, а також вирощуванням сільськогосподарських культур, які дають високий урожай і залишають після себе багато органічної речовини у вигляді коріння і післяжнивних решток.
Структура і механічний склад ґрунту визначають його складення – щільність і пористість. За характером складення розрізняють ґрунти злиті (дуже щільні), щільні, ущільнені, пухкі й розсипчасті. Піщані ґрунти пухкі. Навпаки, глинясті частіше бувають щільними, особливо староорні, безструктурні.