У третьому розділі – ”Розвиток матеріально-технічного постачання та збуту продукції в сільськогосподарських підприємствах” – запропоновано методику обліку постачальницько-збутових витрат та розроблено економіко-математичну модель оптимізації логістичних витрат підприємства. Розглянуто форми організації процесів постачання та збуту й визначено шляхи розвитку ринкової інфраструктури, задіяної при здійсненні постачальницько-збутової діяльності.
Запропонована концепція обліку витрат на постачання та збут зорієнтована на розвиток горизонтальних зв’язків між усіма підрозділами підприємства з використанням принципів логістики. Оскільки логістика здійснює управління потоковими процесами на підприємстві, то застосування методичних засад контролю процесів постачання та збуту повинно відображати зміну показників діяльності постачальницько-збутової системи з плином часу та залежно від конкретного логістичного рішення. Оцінка й аналіз стану постачальницько-збутової системи полягає у відстеженні крок за кроком фактичних потоків матеріалів і готової продукції, грошових засобів, інформації і спостереженні за переліком нових рішень, що приймаються.
Пропонована методика застосування контролю постачальницько-збутової діяльності передбачає два етапи розрахунків:
1. Логістичний, що полягає в обліку і розрахунку витрат підприємства на матеріально-технічне постачання та збут;
2. Контролюючий, що передбачає управління процесами постачання та збуту на основі системи логістичних показників з метою підвищення їх ефективності.
Для проведення розрахунків на першому етапі потрібна інформація про логістичні витрати у кожній із підсистем (постачання, збут), їх залежність і вплив на загальні цілі підприємства. Загальна ідея обліку постачальницько-збутових витрат підприємства полягає в їх виділенні і групуванні відповідно до місць виникнення в підсистемах логістики (постачання, збут) з метою їх порівняння, аналізу, контролю та регулювання. Витрати підсистем складування, транспортування та логістичного управління обліковуються в розрізі підсистем постачання та збуту.
Другий етап передбачає розрахунок показників для контролю постачальницько-збутової системи. До загальних показників для контролю постачальницько-збутової системи пропонується віднести такі, як коефіцієнт рентабельності постачальницько-збутової системи, частка постачальницько-збутових витрат у доходах підприємства, частка постачальницько-збутових витрат у загальних витратах підприємства протягом звітного періоду, коефіцієнт окупності постачальницько-збутової системи та частка постійних витрат. Запропонований підхід дозволяє відстежити вплив певного управлінського рішення на поточні та кінцеві результати діяльності підприємства. Крім того, групування показників за підсистемами сприятиме відстеженню вузьких місць у розрізі цих підсистем, а отже, сприятиме ранній діагностиці і ліквідації можливих негативних наслідків.
На основі запропонованої методики обліку постачальницько-збутових витрат розроблено економіко-математичну модель оптимізації логістичних витрат підприємства. Розв’язання моделі задачі на ПК дало відповідь на такі питання: яким повинен бути план виробництва, на яких площах вирощувати культури в розрізі культурозмін закритого ґрунту і у відкритому ґрунті, яка потреба під кожну культуру в органічних і мінеральних добривах, які затрати праці, вартість товарної продукції та прибуток за мінімальних логістичних витрат.
Одним із способів виведення постачальницько-збутової діяльності на якісно новий рівень є застосування нових форм організації процесів постачання та збуту. В умовах переходу до ринку та гострого дефіциту сільськогосподарської техніки однією з перс пективних форм організації виконання механізованих технологічних робіт в аграрній сфері є створення державних, кооперативних і змішаних за формами власності машинно-технологічних станцій, які, використовуючи досвід колишніх МТС, на договірних засадах можуть обслуговувати сільськогосподарські виробничі структури. Вагомий досвід кооперативних форм експлуатації технічних засобів у сільському господарстві нагромаджено у багатьох розвинутих країнах світу. Такі кооперативні формування здійснюють різнофункціональний технічний сервіс для фермерських господарств, вони відіграють суттєву роль у підвищенні рівня механізації сільськогосподарського виробництва, поліпшення організації використання техніки. У країнах із розвинутими ринковими відносинами держава створює сприятливі умови для розвитку кооперації у спільному використанні техніки, наданні їм низки пільг, зокрема в оподаткуванні та кредитуванні для придбання технічних засобів.
Дедалі ширшого розвитку набуває забезпечення сільськогосподарського виробництва технічними засобами на лізинговій основі. Лізинг як соціально-економічне явище, спрямоване на забезпечення господарських структур із низькими економічними можливостями придбання техніки через передачу їм у використання необхідних основних засобів, що належать іншим власникам, з обумовленням терміну та плати за користування, а також з наданням права викупу цих засобів.
Окремі форми організації повинні застосовуватись для здійснення збутової діяльності, яка значною мірою залежить від наявності інформації про стан і перспективи розвитку ринку, і від вміння користуватись нею. Об’єктивно існує необхідність створення такої системи, яка б забезпечувала ефективну ринкову діяльність сільськогосподарських підприємств. Найпростіший алгоритм вирішення завдання дослідження ринку може бути представлений у вигляді структури його інформаційного забезпечення, переліку типів ринку і постановки питань щодо його структури і динаміки (рис. 1).
Ефективна збутова діяльність сільськогосподарських підприємств можлива за умов створення системи маркетингу сільськогосподарських продуктів, яка повинна функціонувати на засадах економічної зацікавленості суб’єктів агропромислової діяльності і самофінансування. Маркетинг як система організації виробництва і збуту продукції спрямований на задоволення потреб конкретних споживачів і на одержання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку. Саме це необхідно зараз усім сільськогосподарським підприємствам, які, залишившись без централізованого матеріально-технічного постачання та збуту продукції, не в змозі самостійно в достатній мірі, зміцнити свою матеріально-технічну базу і забезпечити ефективне функціонування.
Особливе значення має створення кооперативних маркетингових структур (центрів, організацій) за продуктовим (галузевим) або регіональним принципом. На районних рівнях сільськогосподарським товаровиробникам доцільно створювати кооперативні маркетингові служби за регіональним принципом. Така кооперація у сфері маркетингу дозволить сільськогосподарським підприємствам із меншими витратами реалізувати свої ринкові можливості.
Розвиток економічної ситуації в країні та взаємовідносин між партнерами по ринку істотно впливає на рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами та на їхні можливості збути вироблену продукцію. При цьому необхідно враховувати, що постачальницько-збутова діяльність сільськогосподарських виробників відбувається в системі, яка має певну структуру, елементами якої є торговельні представники, посередники, банки, рекламні агентства, біржі та ін. Від ступеня розвитку та узгодженості дій залежить успіх підприємства, яке працює у сфері виробництва.
Політика розвитку ринкової інфраструктури, задіяної для забезпечення ефективного функціонування матеріально-технічного постачання та збуту, повинна бути всеохоплюючою, починаючи від законодавчого визначення форм організації постачальницько-збутових процесів та об’єктів інфраструктури їх розвитку до всебічного заохочення суб’єктів сільськогосподарського виробництва до користування ними. Розвиток інфраструктури в цьому напрямі доцільно здійснювати через створення розвиненої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, підприємств з проведення маркетингових досліджень, бізнес-інкубаторів, технопарків, регіональних інформаційно-аналітичних центрів. Основними завданнями інформаційно-аналітичних центрів мають бути: забезпечення доступу керівників підприємств до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, комерційної); надання консультативних послуг з питань стану товарного ринку, кон’юнктурного аналізу, управління постачальницько-збутовими процесами, підготовки кадрів; складання інформації для органів державної влади про стан справ у сфері сільськогосподарського виробництва та тенденції його розвитку.