Смекни!
smekni.com

Земельний кадастр (стр. 2 из 6)

Після проголошення незалежності України зміст призначення і порядок ведення державного кадастру законодавчо закріплено в Земельному кодексі України (2001 р.) та у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. №15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру».

Відповідно до цих актів державний земельний кадастр – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відмінностей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів.

Державний земельний кадастр розглядається як єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установі організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес планів та проектів землеустрою.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

· забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

· застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

· запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Система державного земельного ка­дастру - це сукупність взаємопов'яза­них організаційно-правових, технологіч­них, економічних та методичних заходів по створенню і веденню земельного ка­дастру.

Система державного земельного ка­дастру включає:

а) законодавчо визначену діяльність в галузі державного земельного кадас­тру та його правове регулювання;

б) органи, що здійснюють державне управління у галузі державного земель­ного кадастру;

в) організацію, ведення та управлін­ня в галузі державного земельного ка­дастру;

г) здійснення земельно-кадастрових робіт та ведення державного земельно­го кадастру на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;

ґ) державний і самоврядний конт­роль за здійсненням земельно-кадаст­рових робіт;

д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення державного земельного кадастру;

є) суб'єкти та об'єкти державного земельного кадастру;

є) державні і комунальні науково-дослідні та проектно-вишукувальні організації, приватні юридичні і фізичні особи, які здійснюють земельно-кадас­трові роботи

Державний земельний кадастр має базуватися на наступних принципах:

1) комплексності, яка передбачає охоплення всіх земель України;

2) єдності методології ведення зе­мельного кадастру в масштабах всієї країни;

3) об'єктивності, достовірності і по­вноти даних земельного кадастру;

4) документованості всієї інформації;

5) безперервності, що передбачає систематичне виявлення і відображен­ня всіх змін в земельно-кадастрових даних;

6) обов'язковості застосування даних земельного кадастру при підтвердженні права власності на землю, справлянні плати за землю, здійсненні цивільно-правових угод із земельними ділянками, прогнозуванні і плануванні раціонально­го використання і охорони земель, здійсненні землеустрою, контролю за використанням земель, вирішенні зе­мельних спорів тощо.[8]

Згідно діючого земельного законодавства та змісту державного кадастру видно, що його дані не є однорідними оскільки включають відомості про правовий, природний і господарський стан земель, тому він за своєю структурою включає такі складові частини:

1. Кадастрове зонування,

2. Кадастрові зйомки,

3. Бонітування ґрунтів,

4. Економічну оцінку земель,

5. Грошову оцінку земельних ділянок,

6. Державну реєстрацію земельних ділянок,

7. Облік кількості та якості земель.

Всі ці складові частини державного земельного кадастру мають різне застосування в загальній системі управління земельними ресурсами.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок і Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

1.2.Сучасні методичні положення земельного кадастру і використання земель

В умовах коли земля стає товаром реєстрація є гарантом захисту прав власників землі і землекористувачів, недоторканості меж і розмірів землеволодіння і землекористування та об’єктів нерухомості, розміщених на їх території.

Реєстрація земельних ділянок - це правова сторона земельного кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду країни й охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в установленому порядку землі [9].

Держава, проводячи реєструвальні роботи, з одного боку, виступає гарантом права власності на землю, з другого боку, здійснює контроль за використанням свого стратегічного потенціалу. Спираючись на реєстрацію земель, вона завжди використовувала її як правову підставу для стягнення земельного податку, через що земельний кадастр виконує свою найвідомішу з найдавніших часів фіскальну функцію.

Залишаючи право людини на земельну власність і її право на справедливий податок за цю власність, реєстрація земель спрацьовує як механізм правового регулювання і впорядкування земельних відносин, будучи надбанням суспільства і ознакою рівня його цивілізованості [10,11,12].

В умовах економічних реформ в Україні значно зросло значення реєстрації прав на земельні ділянки і тісно пов'язані з ними інші об'єкти нерухомого майна. Існуюча практика реєстрації земельних ділянок та нерухомого майна, розміщеного на ній, має численні недоліки і в цілому не відповідає новим, розширеним державним і суспільним потребам, перебуває на стадії становлення й удосконалення. Фактично сучасна цілісна система введення, накопичення, зберігання, пошуку, обробки і видачі даних про земельні ділянки відсутня.

Реєстрація - це внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості, спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з метою обліку, надання їм законної сили. Державна реєстрація - це процес, необхідний для виникнення, зміни, переходу, обмеження і припинення прав власності або інших прав.

Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок - це система юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.

Підставою для реєстрування будь-якої земельної одиниці, незалежно від її адміністративного підпорядкування, є документи, єдиного для держави зразка, серед яких: державний акт на право власності, державний акт на право постійного користування землею та договори оренди землі.

Відповідно до "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі", затвердженої наказом Держкомзему України від 29.02.2000 р. №27, для того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні документи, які реєструються у відповідних Книгах записів реєстрації.

Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні, державних реєструвальних документів доцільно виділити чотири основні етапи:

1) підготовчі роботи;

2) визначення меж земельної ділянки на місцевості;

3) заповнення бланків державних актів і договорів;

4) реєстрація і видача документів.

Виконавши комплекс робіт, здійснюється запис документів у відповідній Книзі записів реєстрації.

Відповідно до вказівки Держкомзему України від 1.08.2002 р. №24 запроваджено форми Книги у складі:

Книга 1 - Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю громадян;

Книга 2 - Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю юридичних осіб;

Книга 3 - Книга записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею;

Книга 4 - Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Поземельна книга, відповідно до вказівки Держкомзему України №11 від 20.03.2002 р. "Про запровадження форми Поземельної книги та порядку її ведення", містить всі необхідні правові, територіальні, кількісні та якісні дані і є єдиним джерелом офіційної земельно-кадастрової інформації, що гарантується державою фізичним та юридичним особам.

При встановленні розмежування районів міст чи кадастрові квартали (зони) повинна бути забезпечена стабільність цих територіальних утворень. Кадастрове зонування включає встановлення: