Історія створення екологічних стежок пов'язана зі створенням у 1899 році Штангієвської стежки довжиною 8,5 км, яка проходила через найбільш мальовничі ділянки ялтинської Яйли. В 1910 році клубом «Зелені гори» (США) була створена Довга стежка в Апалацьких горах. В 1916 році біля Судака вздовж узбережжя була вирубана Голіцинська стежка, яка проходила через самі відомі та привабливі природні та історико-археологічні об'єкти. Це були, в основному стежки з туристичним насиченням. Справжні екологічні, як ще їх називають навчальні стежки, почали створюватися в 60-х роках XX ст. в Естонії. Ініціатором цього руху стає на той час Тартуський гурток охорони природи (1958 рік створення) – студентське природоохоронне товариство.
Отже, історія організації пізнавальних маршрутів у природу налічує більш як півстоліття. Як правило, їх маршрути прокладаються в найцікавіших або унікальних куточках природи, їх найдоцільніше прокладати поблизу заповідників, курортно-рекреаційних зон [5, 52].
Наводимо деякі методичні рекомендації щодо організації екологічної стежини. Основна мета – взаємодія трьох компонентів: рекреації (відпочинку), навчання і виховання. Розробка маршруту екологічної стежини та її облаштування:
– заздалегідь готують копії топографічних карт (топографічну основу);
– нанесення маршруту екологічної стежини здійснюють методом маршрутної окомірної зйомки. Відстань вимірюють кроками і на око, а напрямки (азимути) – за допомогою компаса, прокладаючи азимутальний хід. Під час маршрутної зйомки на екостежці наносять природні предмети по обидві сторони, використовуючи умовні знаки топографічних карт;
– визначають місця зупинок, складають їх комплексний опис, призначений для екскурсоводів і провідників. На основі цих описів складають буклети або путівники;
– маркування екологічної стежини. Прикріпляють до лсрсн кольорові смужки або встановлюють декоративно оформлені стовпчики;
– визначають місця і встановлюють різноманітні аншлаги і стенди, які можуть поділятися на інформаційні, пізнавальні та емоційні;
– складають паспорт стежини, у якому зазначають: місце знаходження, шляхи під'їзду, призначення, повний опис зупинок (екскурсійних об'єктів);
– складають картосхему екологічної стежини (відзначають початок і кінець маршруту, протяжність, зупинки).
В наш час найбільш повно і довговічно краса природи може бути захищена в заповідниках, національних парках та на територіях з особливим статусом охорони. Природна краса заповідних об'єктів з часом стає безцінним еталоном, мірою і критерієм прекрасного, великим учителем і натхненням муз, має моральне значення, як притулок, де людина очищається від грішних земних турбот, відпочиває, збадьорюється, стає благородною.
Справжньою окрасою і оазисами чистоти і духовності нашого краю є парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, яких налічується в області 23. Найкращі з них – дендропарк «Тростянець» та Сокиринський парк.
Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, підпорядкований Національній академії наук України. Парк у Тростянці заснував Іван Михайлович Скоропадський у 1830-х роках, – нащадок відомого гетьмана Івана Ілліча Скоропадського.
Сокиринський комплекс – чарівний куточок Срібнянщини. До складу комплексу входить парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Сокиринський» та ботанічний заказник місцевого значення «Галаганове».
«Качанівський» парк знаходиться в с. Качанівка. Створення парку почалося з 1770 років. У 1981 році одержав статус історико-культурного заповідника.
Парки, як осередки історії та культури нашого народу, потребують належного догляду та фінансування на їх утримання, адже вони несуть рекреаційне навантаження і повинні надихати нас на добро.
На Чернігівщині досить відомими є декілька історичних пам`яток садово-паркового мистецтва: дендрологічний парк «Тростянець», Качанівський парк та Сокиринський парк. Вони мають досить тривалу та яскраво виражену історію. Два з цих парків входять до природно-заповідного фонду Міністерства екології та природних ресурсів України як об`єкти загальнодержавного значення. Це дендрологічний парк «Тростянець» та Сокиринський парк.
На сучасному етапі розвитку цивілізації комплексних підхід до охорони довкілля включає історико-культурну спадщину як складовий елемент, а тому архітектурні пам`ятки, історичні місця, історико-культурні заповідники, якими багата Чернігівщина, доцільніше розглядати разом з природною основою, яку включати до складу культурних цінностей і разом використовувати в екологічному і естетичному вихованні.
1. Агальцова В.А. Сохранение мемориальных лесопарков. – Москва: Лесная промышленность. 1980. – 250 с.
2. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 рік. – Чернігів, 2003. – 186 с.
3. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. – Київ: Головна редакція УРЕ, 1972. – 780 с.
4. Карпенко Ю.О., Графін М.В. «Качанівка» очима натуралістів. – Чернігів, 2002. – 60 с.
5. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Зелений туризм на Чернігівщині. – Чернігів, 2003. – 100 с.
6. Липа О.Л. Визначні сади і парки України та їх охорона. – Київ: Вид-во Київського університету, 1960. – 174 с.
7. Папета С. Доля Качанівського Едему // Хроніка-2000. – Вип. 16. –С. 132–190.
8. Петренко Г. Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», Ічня, 2001. – 19 с.
9. Природно-заповідний фонд Чернігівської області / За заг. ред. Ю.О. Карпенка. – Чернігів, 2002. – 240 с.
10. Старовинні парки Чернігівщини. – К., 2001. – 54 с.
11. Тарновський М. Качанівка // Хроніка-2000. – 1997. – Вип. 19–20. С. 88–234.
12. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – Київ: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. –1005 с.