Смекни!
smekni.com

Рівненщина в контексті історичного краєзнавства (стр. 10 из 11)

Визначний український вчений-флорист, ботанік-географ та систематик рослин, член-кореспондент АН СРСР (з 1928 р.) та президент АН УРСР (1922-1928 рр.) В.І.Липський (1863-1937 рр.) народився у с.Самостріли (нині Корецький район). На честь вченого ботаніки світу назвали близько 45 видів рослин.

У Корці народився український живописець, автор серії акварельних пейзажів Волині О.С.Якимчук (1899-1970 рр.).

У с.Свищів Млинівського району народився український поет, громадський діяч, борець за соціальне і національне визволення Данило Братковський (1643-1702 рр.).

На Млинівщині, у с.Більче, в 1897 р. народився відомий український письменник, поет, літературний критик В.Л.Поліщук (1897-1937 рр.).

Село Новосілки Демидівського району – батьківщина академіка НАНУ, директора інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка, М.Г.Жулинського (1940 р.н.) У 1958 р. він закінчив Боремельську середню школу, а в 1960 р. – Дубенське педагогічне училище. Вчителював у Дубровицькому районі. Автор численних літературно-критичних публікацій.

У 1906 році в м.Сарни народився український письменник Б.Г.Швед (1906-1945 рр.). У 1938 р. написав повість "Поліщуки". Загинув у бою під Варшавою.

У 1924 р. в Дубровиці народився відомий сучасний фізик, член Французької академії наук, професор кафедри Жоліо Кюрі у Вищій школі фізики і хімії в Парижі, почесний доктор Женевського університету Григорій Шарпак. У 1992 р. йому була присуджена Нобелевська премія.

У с.Великий Житин Рівненського району в 1934 р. народився сучасний український політичний діяч, перший Президент України (1991-1994 рр.) Л.М.Кравчук. З 1949 р. по 1953 р. навчався у Рівненському кооперативному технікумі.

Більшість біографій видатних людей досліджено саме на краєзнавчих матеріалах (документах, спогадах, сімейних архівах).


3. Рівненщина в краєзнавчих дослідженнях

3.1Історія розвитку краєзнавства на Волині

Волинське історичне краєзнавство пройшло тривалий та тернистий шлях свого становлення та розвитку, відображаючи крізь призму дослідження свого регіону всі події й трагічні сторінки життя свого народу, зазнаючи цензурних утисків, а його діячі - переслідувань і репресій від політичних режимів, що панували упродовж віків.

Краєзнавчий рух, як виразник українського національного відродження, започаткувався і розвинувся на Великій Волині ще у ХІХ столітті. В його складі сформувався важливий науково-дослідний напрям.

Становлення волинського краєзнавства відбулося у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. Неоціненним є внесок у вивчення історії Волині представників історичної школи В.Б.Антоновича. Висвітлені окремі проблеми давньої історії Волині М.С.Грушевським. Участь у краєзнавчих дослідженнях Волині дав М.І.Теодорович. Культуру та побут населення Волині досліджував Чубинський.

Достойним є науковий доробок російських та польських дослідників, серед яких Батюшков, М.Орлович та інші.

Розвитку історичного краєзнавства на Волині у першій половині ХХ століття сприяли Товариство дослідників Волині та польські краєзнавчі осередки. Організатором краєзнавчої роботи в Рівному є Якуб Гофман.

В другій половині ХХ століття Всеукраїнська спілка краєзнавців стала координаційним центром краєзнавчої роботи в Україні. Відродився краєзнавчий рух на Волині, в тому числі й на Рівненщині.

У 90-ті рр. розширилась тематика з історичного краєзнавства. В наш час в умовах посиленої уваги до регіональної історії України розширились напрямки краєзнавчих досліджень, в тому числі Рівненщини.

Сучасні дослідники з історичного краєзнавства використовують загальнонаукові методи аналізу і синтезу історичного дослідження, спираючись на принципи науковості, об’єктивізму, всебічності. Однією із визначальних рис є використання пошуку першоджерел з історії краю.

3.2 Перспективи програми дослідження історії міст і сіл України, в тому числі Рівненщини

Почесний обов’язок – докласти всіх зусиль до видання багатотомної "Історії міст і сіл України". Ця оновлена величезна праця повинна красномовно засвідчити перед усім світом, що ми – велика нація, що, незважаючи на жорсткі удари долі впродовж багатьох тисячоліть, український народ зберіг свою ментальність, культуру, традиції, зробив вагомий внесок у світову цивілізацію. Багатовікова історія і культура України, як відомо, складалася і втілена в біографіях більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу, яким минуло понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячний ювілей, частина наближається до цієї вікопомної дати. 39 найстаровинніших українських міст рішенням уряду 1976 р. було взято під державну охорону. Крім того, в Україні близько 5000 сіл, якими теж понад 300 років, вік деяких становить тисячу та більше років. Саме історичні міста і села були колискою нашої державності, де формувалось козацтво, а їх мешканці ставали активними учасниками боротьби за національне і соціальне визволення, де розвивалася самобутня культура, національні традиції, створювалася неповторна історико-культурна спадщина.

Історія для багатьох старовинних міст та сіл не була милосердною. Впродовж віків із цілої низки причин багато історико-культурних надбань цих міст і сіл знищено й втрачено назавжди. Тільки у XX ст. зникло з карти України майже дві тисячі населених пунктів. Одні, як відомо, згоріли у полум’ї громадянської і Другої світової воєн, інші залишилися без мешканців у роки голодомору, примусових депортацій населення із багатьох областей та Криму. Чимало сіл ліквідовано під час розбудови промислових зон, створення величезних штучних водоймищ, реалізації хибної "теорії безперспективності" поселень. Останнє велике відселення відбулося у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.В Україні 1400 міст і селищ і понад 8 тис. сіл з цінною історико-архітектурною специфікою, 1120 парків, що мають значну культурну цінність. Понад 160 тис. пам’яток перебувають на державному обліку. 49 визначних ансамблів і комплексів оголошено державними історико-культурними заповідниками, восьми з них Указами Президента надано статус Національних. Ансамбль Софійського собору, Києво-Печерська лавра, забудова і пам’ятки історичного центру Львова занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Все це наша історія, наша гордість, наша слава. І ми повинні її глибоко знати, пишатися нею, не залишатись байдужими до її дослідження.Ми повинні знати свою історію, розуміти минуле у всій його складності і неоднорідності. Жодна із славетних і трагічних сторінок нашої історії не повинна стиратися із пам’яті народу.

Прийдешні покоління нового тисячоліття повинні створити краєзнавчу фундаментальну наукову роботу, яка б з позиції правди, через дослідження і висвітлення історії міст і сіл України, їх наукову "біографію" від далекої минувшини до сьогодення всебічно, ґрунтовно показала велику, багатовікову, складну героїчну і трагічну історію багатостраждального, але нескореного українського народу, його величезний внесок у світову цивілізацію. Підготовка і видання багатотомної історії міст і сіл дасть могутній поштовх розвитку краєзнавства, його наукових і громадських форм, що плідно слугуватиме незалежній Українській державі, національно-патріотичному вихованню нашого народу.

Історія Рівненщини, досліджена краєзнавцями, буде внеском у загальнонаціональну справу: відтворення правдивої історії України.


Висновок

Проблеми розвитку історичної науки про Україну в наш час поставлені у новому розумінні з позицій державних, моральних, політичних, багато в чому спираються на джерелознавчу базу, яка використовується недостатньо. Слід залучити архівні, сімейні, музейні, бібліотечні фонди та приватні зібрання.

Кожне історичне джерело, свідчення, дослідження, залучене до процесу пізнання, сприятиме збагаченню історичної науки і розуміння життя.

Визначною рисою історичного краєзнавства є джерелознавча спрямованість. Краєзнавчі дослідження базуються на дослідженні першоджерел і документів, фотографій, записах спогадів тощо. Саме краєзнавці-дослідники спілкуються з учасниками подій, фіксують історичні моменти, записують розповіді, свідчення. Після наукового аналізу ці матеріали стають безцінними історичними джерелами.

Саме з краєзнавчих досліджень складається першоісторія нашого народу. Тому так важливо мати розуміння специфіки краєзнавчих досліджень та їх важливість.

Історія Рівненщини є складовою частиною історії України.


Література

1. Тронько П. Краєзнавство в Україні: здобутки і проблеми (до ІV з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців). – К.: ІІНАНУ, 2003.

2. Дем’янчук Г.С., Дем’янчук Б.Г., Дем’янчук А.Г. Українське краєзнавство: сторінки історії. – К., 2006.

3. Всеукраїнська спілка краєзнавців. – К., 1997-2003.

4. Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя. – Тернопіль, 2000.

5. Прищепа О.П., Прищепа Б.А. Історичне краєзнавство (Навчально-методичний посібник для студентів історичної спеціальності). – Рівне, 2004.

6. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: ІІНАНУ, 2000.

7. Огієнко Іван. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: „Абрис", 1991.

8. Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). – Київ – Кам’янець-Подільський, 2003.

9. Сергійчук В. Етнічні межі і державні кордони України. – Тернопіль, 1998.

10. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999.

11. Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк, 1995.

12. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т.І., Вінніпег, 1984. Т.ІІ., Вінніпег, 1986.

13. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. – Львів: Вища школа, 1988.