Смекни!
smekni.com

Світоглядні уявлення та вірування, народні знання слов'ян (стр. 6 из 10)

Пригощаючи когось обов"язково належало застелити стіл скатертиною. Стіл, згідно з давньоукраїнським світоглядом, ототожнювався з престолом Божим, на котрому, вважалося, невидимо і потаємно пербуває сам Господь Бог з ангелами. Тому за столом не годилося сваритися, голосно розмовляти тощо. Великим гріхом вважалося сісти на стіл, покласти на нього шапку, ключі, гребінь чи який інший сторонній предмет. По столу не можна було гримати кулаком, стукотіти ложкою, встромляти в нього ніж. Загалом в хаті належало поводитися спокійно, культурно, з гідністю – не можна було заходити до помешкання із запаленою люлькою та не знявши шапку, заборонялося свистіти, гримати дверима, викидати у вікно недогризки тощо. Ці правила поведінки значною мірою зумовлювалися народним світоглядом, згідно з яким до хати, де панують мир, злагода, затишок, гостинність і краса, злітаються ангели й приносять щастя.

Проте, незважаючи на вийняткову гостинність українців, не кожен запрошував до хати, а тим паче до столу. Щодо цього існувала приказка: "Я з нечесним за стіл не сяду". Такі чесноти, як честь і гідність, особливо плекалися в народній моралі. Перш за все шанувалося почуття національної гідності, відраза до духовного й фізічного рабства. Великим безчестям вважалася національна зрада та зречення рідної мови. "Я своєї не продам", – так говорили в часи найскрутніших випробувань. Бо відцуратися рідної мови – означало й позбутися закодованих у ній категорій добра, правди, честі, відвертості – усієї діалектики морального. Адже саме в ній "акумулювалася" соціальна, національна, загалом людська гідність, зрікаючись якої людина втрачала не лише кровні зв"язки з народом, ала й власний морально-психологічний стрижень.

Кращі принципи народної педагогіки широко використовував у своїй діяльності Григорій Сковорода, до традицій народного виховання неодноразово зверталися Ю.А.Федькович, І.Я.Франко.

є. Медицина, ветеринарія

Народна медицина українців має витоки з джерел сивої давнини і сягає корінням трипільської та черняховської культур. Вона не виступає застиглим каноном, а розвивається разом з суспільством, добою епохи; повнокровно живиться та абсорбує у свої різноманітні засоби досягнення як загальнонаукових, так і в першу чергу медичних знань.

У народній медицині праукраїнців та українців переплітаються найрізноманітніші гілки понять, дій, засобів, означень, методів впливу на серце, розум та недуги людини, на природу, яка оточує цю людину, чи, правдивіше, на її стихії: Сонце, Небо, Повітря, Воду, Вогонь, Землю, на її рослинний та тваринний світ, на її неповторну красу, ту, що створена природою, і ту, що виплекана людиною, з допомогою замовляння цілющого зела, предметів мистецтва, пісень, ритуалів, оберегів, житла, одягу, їжі, напоїв і всього, звеличує людина, живучи на благословенній землі. Звертаємо особливу увагу, що уже у ті далекі доісторичні часи набирають особливої ваги такі наріжні пластини впливу на людину і природу: слово, мова, замовляння і магія дій, речей, рослин, різноманітних оберегів, численні святково-виробничі ритуали з високомистецькими дійствами.

У прадавній українській медичній культурі домінує особа жінки над чоловіком. Це ставить її у коло найважливіших подій. Вона творець родинного вогнища, мати дітей. Жінка стоїть у центрі весняної, літньої календарної обрядовості та поезії. Вона продовжує рід людський, годує дітей материнським молоком, співає колискові пісні, оповідає казки та легенди, формує духовний світ майбутнього покоління. Це вона купає дитину в настоях череди, материнки, квіток глоду, ромашки, трави м"яти, чебрецю, деревію, аби її дитина росла здорова і бадьора, повна сил та енергії.

Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.

Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. При обробленні шкір, наприклад, дізнавалися про в"яжучі властивості дубової чи вербової кори.

Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких лікування стало фахом, основним заняттям і засобом існування. Такий "професійний" прошарок виникає у період Київської Русі; він представлений давньоруськими "волхвами", "відунами", у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми.

Аналізуючи письменні пам"ятки Київської Русі, довідуємося, що в арсеналі ченців, які займалися сціленням недужих, були сироватка, віск, мед, шипшина, звіробій, подорожник великий, горицвіт весняний, наперстянка, беладонна, полин звичайний (чорнобиль), золототисячник, ягоди ялівцю, капуста, льон, редька, гірчиця, ліщина, цибуля тощо.

З усіх раціональних методів найбільш поширеним було лікування засобами рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари, водні та спиртові настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси.

Дуже поширеними були ліки рослинного походження (лише в Карпатах біля 350 видів диокростучих рослин мають лікувальні властивості). В Україні здавна добре знали лікувальну дію багатьох культурних (часник, цибуля, морква, кавун тощо) і дикоростучих (горицвіт, подорожник, полин, м"ята, материнка, валеріана, підбіл, конвалія, чебрець, кропива, лопух, чистотіл, оман, безсмертник, золототисячник) рослин, крім того – цвіту, бруньок, листя, коріння або плодів берези, липи, дуба, калини тощо. Збирання трав розпочиналося в день Семена Зілота (10 травня ст.ст.), коли вони зацвітали, і продовжувалося у червні, особливо на Іванів день (23 червня).

Протягом століть знавці народної медицини виявили лікувальні властивості багатьох рослин: горицвіту – при хворобах серця, сушені – при гіпертонії тощо; звіробій вживали як протибактеріальний засіб, капустяне листя – як жарознижуючий, липовий та бузиновий цвіт – як потогінний. При застудних захворюваннях пили відвар алтею, як ранозагоююче – листя деревію, подорожника, гірчака; настій кореня лопуха вважається ефективним навіть при лікуванні початкових форм раку.

Ягоди калини віддавна вважались перевіреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску, живицю використовували при лікуванні захворювань печінки.

При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти чи кружельцями сиру картоплю. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при застуді, використовували для розтирання; козячий, їжаків, свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворюванні бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин.

Від ряду хвороб, особливо застуди, завжди вживали мед та кип"ячене молоко. При тих чи інших захворюваннях вдавалися до дієти, знаючи лікувальні властивості, наприклад, печінки та моркви – при курячій сліпоті, свинячог сала – при сухотах, квашеної капусти, цибулі, часнику, хріну – при цинзі, кавунів та петрушки – при кам"яній хворобі нирок тощо.

Значно рідше послуговувалися ліками мінерального походження (земля, пісок, сіль, нафта, синій камінь, бурштин) та металами (мідь, ртуть, залізо, золото). Пісок і сіль вважались добрими фізіотерапевтичними засобами; їх прикладали у вигляді гарячих компресів. З лікувальною метою застосовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові.

У народній практиці існували і такі методи, як масаж, ванни, холодні обгортання, прогрівання, кровопускання. Народні костоправи нерідко досягали високої майстерності, зокрема при лікуванні попереку, випадання позвонків. Повитухи були достатньо обізнані в акушерстві.

У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Замовляннями ("примівками") лікували епілепсію, ревматизм, шлункові захворювання, нариви ("рожу").

Протягом певного історичного періоду українці розробили окрему форму мовного навіювання – замовляння. Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їх використання за призначенням забороняється додавати довільні слова, речення, гадки, змінювати їхній зміст. По них ми вивчаємо світогляд, мову, характери людей, їхні вірування, які характеризують певну історичну добу.

Зразки стародавніх замовлянь вельми різноманітні: замовляння про здоров"я взагалі, для немовляти при першому його поруху після народження, від нудьги (порушення душевної рівноваги), кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (сказу); є навіть від опіків, інфекційних недуг, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.

Проводилися замовляння і воякам, напередодні бойових операцій, тяжких переходів, смертельних баталій з ворогом сотники, кошові отамани, полковники, гетьмани зверталися до військових підрозділів козаків з яскравими промовами-замовляннями, які надихали звитяжців на героїчні вчинки та бойові успіхи. Мотиви замовляння – заклинань шабель і ворожих куль проступають у зовсім недавніх піснях січових стрільців.