Стародавні християни велике свято Великодня святили особливими справами благочестя, милості і благотворіння. Наслідуючи Господу, Своїм Воскресінням що звільнив нас від уз гріха і смерті, благочестиві царі відмикали в пасхальні дні темниці і прощали в'язнів (але не кримінальних злочинців). Прості християни в ці дні допомагали бідним, сирим і убогим. Брашно (тобто їжу), освячені до Великодня, роздавали бідним і тим робили їх учасниками радості в Світле свято.
Стародавній святий звичай, що зберігається і нині благочестивими мирянами, полягає в тому, щоб у всю Світлу седмицю не пропускати жодного церковного Богослужіння.
Що ж стосується писанкарства то зараз воно збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на Івано-Франківщині, а в місті Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Це єдиний у світі спеціально збудований музей для збереження й експонування саме творів писанкового розпису. Колекцією містить понад 6000 експонатів, а сама будівля музею, до речі, також виконана у формі яйця. Зберігаються писанки і в краєзнавчих та музеях декоративного мистецтва. При цьому найстаріші експонати – з кінця з яких 19 століття, коли писанку, власне, почали сприймати як витвір народного мистецтва, а отже колекціонувати та досліджувати. Останнім часом мистецтвознавці знову досить активно звернулись до вивчення цього явища. В той же час, зараз писанкарство активно відроджується скрізь по Україні - створюються гуртки, здебільшого при школах. Чимало художників звертаються до писанки в своїй авторській творчості..
А взагалі кажучи, свято Великодня для слов’янських народів було, є і залишиться найвеличнішим та найзначущим з усіх існуючих на сьогодні свят!