Дехто говорить, що черепахи дуже мстиві і надзвичайно живучі. Напоїв одного разу чумак волів, побачив черепаху, побив, потрощив її на м'ясо і погнав собі волів до возів. Черепаха за ним. Чумаки в дорогу — і вона за чумаками. Цілих три дні повзла: куди піде чумак, який убив її, туди й черепаха за ним. «Давай, — кажуть чумаки, — подивимось, що вона робитиме?» Поклали того чумака долі, накрили повстю. Черепаха видряпалась на нього, вимочилась, та як гукне! — і тоді поповзла собі геть. Зняли чумаки повсть з товариша, коли дивляться — він лежить мертвий.
Черепаху на Україні вважають дуже корисною для корів, і тому часто тримають черепах у ночвах з помиями, які дають пити коровам; дають також лизати черепаху корові, причому спостерігали, що після того молоко стає незрівнянно густішим і смачнішим, і корова дає його значно більше.
Між іншим, черепасі на Україні приписують надприродне відання — знання всякого зілля, і тому в Ушицькому повіті запевняють, наче вона походить з найхитрішого чорта. Злодії за допомогою черепахи намагаються роздобути собі розрив-траву, перед якою не може встояти жоден замок. Для цього треба відшукати гніздо черепахи, де вона поклала вже яйця, і пильнувати часу, коли вона піде за кормом. Тільки-но вона зникне з очей, одразу ж огороджують гніздо кілочками або невеликим тином. Черепаха, повернувшись і бачачи гніздо своє огородженим, негайно ж відшукує і приносить у роті розрив-траву, від доторку якої огорожа розлітається вмить, як пух од вітру. Тоді намагаються вирвати в черепахи з рота цю траву, вичавити з неї сік і хоч краплю його впустити за шкіру своєї долоні. Від одного доторку такої долоні до якого завгодно замка він миттю розлітається на найдрібніші шматочки.
Схожі повір'я в Галичині, а також у багатьох місцях Великороси та Білорусії, у чехів і німців є щодо дятла. Щоб дістати розрив-траву, потрібно відшукати гніздо дятла і затулити вхід до нього дерев'яним кілочком. Дятел випробує спочатку силу свого дзьоба, щоб проникнути в гніздо, а тоді вже принесе розрив-траву. Коли він полетить за розрив-травою, слід розстелити перед деревом, де гніздо, червону хустину. Дятел прийме її за вогонь і випустить розрив-траву. Всі подібні до цієї оповіді ґрунтуються на літературних джерелах, саме — на давніх «фізіологах», а також на апокрифічних сказаннях про Соломона. А що стосується власне щойно наведеного повір'я про дятла, то давність його засвідчена Плінієм, — ніби дятел може проникнути в будь-яке закрите приміщення, відчинивши замки за допомогою трави.