На 1960 р. в селі діяла 4-класна початкова школа, в котрій навчалося 35 учнів.
Від 1913 р. в селі діяла читальня “Просвіти”. Працювали кредитна спілка, двокласна школа.
З кінця 19 століття були фільварок, який належав поміщику О. Созанському, корчма, млин.
На даний час в селі діють ЗОШ 1-го ступеня, клуб, бібліотека, ФАП, крамниця.
Колгоспна земля приватизована (в середньому 2,5 га на особу, котра працювала в колгоспі і віддана в оренду селянській спілці або фермерському господарству).
Історія села Козівка
село культурний історія тернопільська
Центр сільської ради. Розташоване за 25 км від Тернополя і 8 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться на південний схід від Тернополя і простягається на 4 км по обидва береги р. Сорока, притоки р. Гнізна.
Кількість жителів за даними перепису (2001 р.) становила 790 осіб.
Походження села. Легенди та перекази.
Первісне поселення вперше згадується у письмових джерелах за 1564 р. під назвою Лозівка.
За переказами старих людей давнє поселення знаходилось у Яру, який називали Бендери, на південь від теперішньої Козівки. Під час Татарських нападів поселення було зруйноване, а люди, що врятувалися, переселились поблизу р. Сороки, береги якої вкривали розкішні густі лози. Саме з цим пов’язують первісну назву села – Лозівка. Згодом у цих місцях почали розводити кіз і, напевно, через це село змінило свою назву на теперішню.
Цікаву історію розповів житель села Василь Назар, яка пов’язана з іменем о. Д. Білинського, який був парохом Козівки у 1835 – 1851 рр. Півтора століття тому отець Дмитро літнього дня поглянув на небо і побачив, що з боку Грабівця на Козівку насувається величезна чорна хмара. “Бути біді” – подумав отець. підпираючись палицею (був у дуже поважному віці), вийшов парох на церковні поля і почав ревно молитися, просити у Господа прощення за провини людей. Благав відвести бурю, що мала завдати великої шкоди селу і полям. При цьому він палицею ніби відганяв грізну хмару. Великою була віра отця Дмитра, а Божа сила іще могутніша, бо загроза стихії минула. у подяку господу за спасіння людей і їхньої праці о. Д. Білинський відправив у старій дерев’яній церкві не одну літургію. А перед святом Божого Тіла попросив запрягти пару сильних і гарних волів і взяв з собою двох вродливих хлопців-одинаків, яким не виповнилося 18 років. Разом вони йшли навколо Козівки з молитвами і плугом оборювали поля. На кожному куті поля читалося Євангеліє. Після процесії перед церквою о. Дмитро мав велику проповідь перед парафіянами у кінці якої мовив: “Доки існує Козівка, село буде захищене від бурі, градобою, вогню”. Відтоді ніяких великих природних стихій у Козівці не було. ЇЇ жителі вірять, що божа сила їх береже. Традиція виходу на поля церковного брацтва перед святом божого тіла збереглася і зараз. Нинішній парох Козівки о. Василь Брегін кропить свяченою водою землю, а люди спільно моляться за добрий врожай, за мир і спокій в Україні.
Пам’ятки села.
Церква св. Миколая (кам’яна) побудована в 1888 р. Капличка між Козівкою та Сороцьким побудована в 1991 р. Збереглася козацька могила. В центрі села встановлено пам’ятний хрест на честь скасування паншини. У 1990 р. насипано могилу Січовим стрільцям. Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у ІІ світовій війні (1968 р.). Перший в області пам’ятник Степану Бандері (1992 р., скульптор Б. Григоренко). Навпроти нього поставлено фігуру Матері Божої (1998 р.). Народний дім споруджено протягом 1933-1934 рр., в якому були розміщені всі українські організації. Новий корпус школи побудовано в 1975 р.
Національно-визвольний рух на селі.
23 листопада 1918 р. польський відділ під командою полковника Ч. Рибінського, сформований в Одесі, перейшов кордон під Сатановим і направився до Тернополя. Він складався з 22 офіцерів і 700 жовнірів. Полковник ЗУНР Дмитро Вітовський вислав назустріч січовиків, які 27 листопада під с. Козівка оточили польський загін і взяли у полон. Решта групи, яка залишилася в Микулинцях склала зброю. Полонених відвезли до Тернополя.
В селі було створено військову організацію “Стшелєц”, члени якої жорстоко били тих українців, які носили вишиті сорочки. Було організовано й інші польські товариства (“Школа Людова”, “Кулко Рольніче”).
Осередок ОУН в селі було створено в 1939 р. Його очолювали Поляк Михайло, Гурин Йосип та Петрик Іван.
22 березня 1944 р. в село повернулась більшовицька влада. Поляки із сусідніх сіл разом з карателями НКВД здійснювали облави в селі, грабували і палили хати, вбивали невинних людей і переслідували членів ОУН. Першою їх жертвою став Петрик Василь. Пізніше заарештували Петрика Івана та Сампару Ярослава, жителя с. Прошова, якого на другий день у с. Сороцьке було вбито при спробі втекти.
15 листопада 1944 р. під час облави на Козівку більшовики вбили члена ОУН Омеляна Сагана. 26 січня 1945 року під час облави загинув член ОУН Михайло Рій. 28 січня того ж року в бою з енкаведистами загинули члени ОУН Осип Бадовський та Михайло Баб’як (псевдо “Дуб”). 16 березня 1945 р. під час облави загинув симпатик ОУН Василь Боднарчук.
Докладний перелік жителів села, які тим чи іншим чином були пов’язані з ОУН та УПА див. додаток 1. Серед основних слід виділити Лютого Ілярія (“Чугайстер”) 1912 р.н., с. Ремезівці, нині Золочівського р-ну Львівської обл. – 24.01.1945 р., с. Козівка, нині Тернопільського р-ну. діяч ОУН і УПА. Від 1941 – районний провідник Перемишлянщини (нині Львівська обл.). Від 1942 р. – повітовий військовий референт Зборівщини, 1943 р. – обласний військовий референт Тернопільщини. На початку 1944 р. – член штабу воєнної округи “Лисоня”, начальник персонального відділу в ранзі старшого булавного, восени – командир куреня. Загинув в бою разом з окружним господарчим “Тетивою”.
На кінець 1945 р. в зоні дій сіл Прошова, Козівка, Кип’ячка діяла боївка районного провідника Володимира Демківа (“В’ятича”) чисельністю 21 особа, а також боївка кущового провідника “Нечая” (6 повстанців) – зона дій села Константинівка, Прошова, Козівка.
З січня 1946 р. у с. Застінка під час облави енкавнедисти оточили Володимира Демківа та 2 повстанців. В. Демків застрелився.
У середині 1947 р. в селах Козівка, Прошова, Остальці та Сущин діяла боївка “Дира”.
У січні 1945 та 7 липня 1946 рр. на хуторі Боднарка внаслідок боїв енкаведистів із повстанцями полягло відповідно 7 і 6 повстанців.
У січні 1945 р. загинули 7 повстанців, серед яких були мешканець Козівки Гарматій Михайло (“Захар”), “Черешняк” із с. Турівка та житель с. Великі Гаї, прізвище невідоме, псевдо “Івасько”. Можливо, це був Брик Іван Дмитрович, 1921 р.н. Спочатку їх поховали на хуторському цвинтарі, де ховали людей, котрі померли від холери, але на другу ніч їх тіла перенесли на сільський цвинтар.
7 липня 1946 р. на подвір’ї сім’ї Івана Бучковського відбувся бій 6 повстанців з енкаведистами. Сили були нерівні, тому що на допомогу Великобірківському гарнізону прибула допомога із Скалата та Теребовлі. Всі 6 повстанців загинули: Іван Бучковський з дочкою Катериною, брати Бунт Михайло та Бунт Йосип, невідомий повстанець з Хоросткова і провідник “Вихор” з Львівщини. У 1995 р. на цьому подвір’ї насипали могилу борцям за волю України, а у колишній криївці облаштували музей.
18 квітня 1950 р. у Великих Гаях відбувся останній бій повстанців із енкаведистами. Загинули підпільники, які квартирували у селі. Серед них і Богдан Потіха (“Дарій”) з Козівки.
Загалом за участь у визвольному русі було репресовано 119 молодих людей села.
Культурне та господарське життя села.
Колгосп в Козівці було створено в 1945 р. У селі діють ЗОШ І-ІІ ст., Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділ зв’язку.
Першу школу в селі відкрили у 1850 р. Навчання велося українською мовою і навчав дітей лише один вчитель. В 1894 р. було добудовано ще одну класну кімнату та закріплено ще одного вчителя. Управителями школи були поляки (Лібасовський, Роговський, Чесніковський, Рутка), а вчителями українці (Пастушенко, Паливода, Горошко, Федишин, Завадович, Петровський, Гриценівна (Грицина). Хоч школа офіційно була з українською мовою навчання, проте уже в 1 класі діти вчилися за польським букварем.
Ще з часів панської Польщі залишилося 2 фільварки: один з них належав Мохнацькому, а другий – Созанському.
Перед ІІ світовою війною в селі було майже 500 господарств та проживало 2500 мешканців, в тому числі 85 поляків і 46 євреїв.
До Козівки приєднано хутір Боднарка, на якому є джерело сірчаної води.
“Просвіта” в селі почала діяти з 1896 р., коли було засновано хату-читальню. Першим головою читальні був Павлик, а його наступником І. Петрик.
В 1906 р. було створено першу споживчу кооперативу, яка мала власний будинок, в якому були розташовані крамниця і магазин.
В 1907 р. в Козівці було засновано філію товариства “Січ”, до якої записалося біля 80 чоловік.
Тоді ж у селі було створено церковний хор під керівництвом дяка Крушельницького. Організовано також драматичний гурток, який ставив час від часу п’єси для жителів села.
Деякі заможні селяни почали посилати своїх дітей вчитися у Тернопіль. Першим мешканцем села, який закінчив гімназію та теологічні студії, а згодом став священиком був О. Яросевич. Михайло Добромиль став лікарем, працював у Гримайлові, а потім у Тернополі. Микола Бунт, Ольга Шептицька, Василь Задорожний і Микола Шевчук здобули фах учителя. Михайло Снітинський закінчив Торговельну академію у Відні, був директором “Союзу кооператив”. Микола Петрик закінчив теологічні студії, але священиком не став, а пішов захищати рідну землю і загинув на Східній Україні у 1918 р.
Декілька хлопців закінчили у Гримайлові столярську школу і стали кваліфікованими ремісниками.
В селі було створено також ковальсько-технічну робітню братів Росолинських, в якій працювало понад 10 працівників.
Видатні постаті села.
Білинський Йосип Іларіонович (1859 / 1860 – 1925 / 1926). народився в с. Козівка. Закінчив гімназію у Самборі та фармаційне відділення філософського ф-ту Львівського університету. У 1880-х рр. прибув до Єгипту, де займався аптекарською справою, опановував арабську медицину, пізніше став власником аптеки в Каїрі та предворним аптекарем єгипетського хедива. Підтримував стосунки з рідним краєм, давав кошти на видання творів українських письменників, зокрема І. Франка, випуск періодичних видань, на підтримку студентського руху у Львові за перетворення університету в український, на розвиток освіти, зокрема на будівництво бурс у Тернополі та Новому Сончі (Польща). Коштами допомагав навчанню дітей бідних селян, сприяв лікуванню в Єгипті Лесі Українки, Дмитра Яворницького, Бориса Грінченка, а також підтримував дружні стосунки з Соломією Крушельницькою, яка була на гастролях у Єгипті. Навесні 1912 р. приїжджав у Козівку вклонитися могилі батька. На початку І світової війни став одним із організаторів забезпечення українських полків медичним персоналом і медикаментами, пожертвував велику суму грошей на організацію медичного обслуговування в Галичині. Останні роки життя провів у маєтку Монтус (Швейцарія), де і помер. Його сестра Марія Білинська (1864, м. Тернопіль – 30.XII. 1937, м. Львів) – педагог, громадська діячка, дружина Василя Білецького (1857 – 1931) – професора історії в гімназіях Самбора, Тернополя і Львова.