Російська мова все ще переважає в ЗАГСах, ЖЕКах, у наукових установах Національної Академії наук України, в школах (навіть з офіційною назвою "українська") та вищих навчальних закладах, особливо після підписання Президентом України 15 червня 1999 р. доручення міністрові освіти, яким дозволив вступникам до вищих навчальних закладів складати вступні іспити російською мовою.
Зросійщення українців продовжує армія, міліція, заклади виконання вироків, церква Московського патріархату.
Ігнорує державну мову значна частина народних депутатів, які свої виступи у Верховній Раді проводить лише на "общепонятном", хоча в статті 15 "Закону про мову" чітко сказано, що мовою з'їздів, сесій, конференцій, пленумів, засідань, зборів, нарад, інших зібрань державних, партійних, громадських органів є українська мова. В найвищих посадових кабінетах звучить "великий и могучий русский мат". Цей "подекуди нелітературний відповідний лексикон", на переконання "бувших красних директорів", здатний розв’язати проблеми в україні. Чинного "Закону про мову" не дотримуються і найвищі урядові особи в Міністерстві внутрішніх справ, Державній податковій адміністрації, армійські генерали й генерали прикордонних військ.
Стара мудрість стверджує: "Хто не знає мови народу, на землі якого живе, той або гість, або наймит, або окупант".
Кожен народ — створена Богом неповторна квітка, що росте поруч з іншими на клумбі, яку ми називаємо людством. Квітка, яка має свій, відмінний від інших, аромат, якою є мова цього народу. І кожен з нас, пелюсток квітки, яку ми називаємо "Україна", відповідальний за її мову.
«Своєрідність мови,— зазначала К. Шудря,— впливає на сутність нації, її світобачення, менталітет, вдачу, звідси розрізнення мов — це передусім розмежування світогляду».
Всі разом маємо перебороти негативні тенденції, які діють у нашому суспільстві. Пора скинути полуду минулого, поразбирати розкидане українське каміння, пора ставати українцями !
«Ми звичайно не уявляємо собі, наскільки кожен з нас відповідальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малій дозі».— цю думку Юрія Шевельода треба усвідомити мити кожному українцеві. Heвсе ще втрачено. Як зазначав А. Авторханов, «отброшенная царизмом и большевизмом на триста лет назад в своем национально-государственном развитии, систематически подвергаемая оккупантами де-украинизации, украинская нация оказалась неистребимой».
Наполегливою працею кожного і всіх разом виконаємо заповіт видатного письменника України Уласа Самчука: «На місці "нє било, нєт і бить нє может" поставити "Було, є і буде вовіки!”.